Через два роки 10-річний Адам отримав урядову стипендію і відправився на навчання в кадетський корпус Санкт-Петербурга. Учився там три роки, продовжив здобувати освіту в Реальній гімназії Яна Панкевича у Варшаві. У серпні 1859 р. померла мати — і юнаком опікувалася сестра батька Петронела Хмельовська.

З 1861 р. став студентом політехнічного інституту в Новій Олександрії. Так в ті часи називалося польське місто Пулави — на честь російського царя. 

У політехніці здружився з трохи молодшим Максиміліаном Геримським, майбутнім видатним художником-баталістом. Хлопців зблизив не лише живопис, а й потяг до конспірологічної діяльності: мріялося про відродження польської державності. 

У 1863 р. 17-річний Адам долучився до Січневого антицарського повстання. Бойовий шлях вперше привів його на Східну Галичину, українські землі. Там потрапив у полон. Відвезли до чеського Оломоуця, звідки втік і знову вступив до повстанського війська. 30 вересня 1863 р. отримав важке поранення у ліву ногу і повторно потрапив у полон. Ногу ампутували — без знеболення. 

Родичі змогли витягнути хлопця з неволі — і в травні 1864 р. відправити до Парижу. Там завдяки допомозі Польсько-французького комітету отримав найкращий на ті часи протез — гутаперчевий, зроблений зі схожого на каучук полімеру. Після амністії повстанцям у 1865 р. повернувся до Варшави.

Війна, полон і інвалідність змінили юнака. Він вирішує стати художником. Але родина проти: що це за робота така? Адам знову йде до Політехніки, цього разу в бельгійському Генті. Але юність — час рішучих рішень: вже за рік Хмельовський вивчає малярство в академії мистецтв Монако. Кілька місяців живе в Італії, а наприкінці 1879 р. перебирається до Львова.

Художня спадщина Хмельовського — це 61 олійне полотно, 22 акварелі та 15 рисунків. Його роботи час від часу з’являються на мистецьких аукціонах. Так, «Вулицю в подільському містечку» у 1996 р. продали за 179 тис. злотих (біля 111 тис. доларів).

Малював портрети, любив біблійну тематику. Вважався дуже обдарованим колористом. Великий вплив на нього мали роботи Веласкеса та Арнольда Бекліна. Вперто висилав роботи на конкурси та виставки в Польщі. Прагнув досконалості, думав, що її можна досягти. Найвідоміша картина цього періоду— образ Христа, Ecce Homo. Зображення прикрашає пресвітерій каплиці сестер-альбертинок у Кракові.

Цей сумний твір змінив автора: Адам відбув реколекції (кількаденний період у молитвах) у Тернополі, а 24 вересня 1880 р. у Старому Селі, поселенні під Львовом, відомим своїм середньовічним замком, вступив до ордену єзуїтів. Самовбивчо вважав, що якщо не зміг стати досконалим художником, буде досконалим ченцем. Дав обітницю протягом року позбутися поганої звички, котра дошкуляла: дуже багато палив. Та депресія не відступала, а тютюн все так само вабив. Нервовий зрив за рік закінчився тим, що з монахів Адам пішов – щоб потрапити у Державний заклад для психічно хворих у Кульпаркові у Львові. 10 місяців у психлікарні спокій душі не повернули. Художник Юзеф Хелмонський відвідав Альберта і писав матері: «Страшно змарнів, напевно, не виживе».

Хмельовського зі Львова 22 січня 1882 р. забрав до себе молодший брат Станіслав, котрий мав маєток у Кудринцях на Збручі. Перший час Адам все так само перебував у депресії і почувався покинутим світом та богом. Днями сидів без руху в своїй кімнатці, відмовляючись їсти та пити. Та далі пішло легше. Спочатку виходив у кудринецький сад з книгою і читав. Якось побачив женців, що поверталися з поля: це була перша річ, котра зацікавила після довгого періоду апатії.

Поступово ожив. Цьому сприяли і вражаюче-красиві подільські пейзажі. З свого балкону Адам міг щовечора дивитися на захід сонця над звивистим Збручем. Той самий Хелмонський знову писав у листі у грудні 1883 р.: «Був у приятеля мого Адама, котрий повністю від душевної хвороби одужав і живе в селі над Збручем».

Більше за 10 місяців водолікування у психушці для ментального здоров’я Адама зробив візит шаргородського священника Погорільського. Він гостював у Кудринцях, і хоча Адам ховався від гостей у своїй кімнаті, через напіввідчинені двері він чув спокійні дискусії брата з священиком. Попросив тоді осідлати йому коня – і поїхав до костелу на сповідь. Пізніше у бібліотеці Погорільського знайшов книгу про чернечий орден францисканців. Знахідка вплине на його подальше життя, хоча Хмельовський тоді про це ще не знав.

Художник багато мандрував Поділлям, лікував пейзажами та архітектурою душу. Пересувався верхи або на невеликому возику, котрий сам і сконструював так, щоб його можна було легко трансформувати у сани. Відвідав чимало сіл та міст – від Кам’янця до Летичева.

Кататонія змінилася піднесенням та енергійністю – Адам брався самотужки відновлювати придорожні хрести та закинуті каплички, реставрував вівтарні образи у бідних костелах. Дозволу у влади ні на що не питав, з правилами реставрації культурної спадщини знайомий теж не був, але пашів ентузіазмом.

З портретів перейшов на пейзажі. З високих пагорбів за Кудринцями і намалював у 1883 р. сусіднє Завалля з палацом Дверницьких. Відмовився у картині від промальованого переднього плану – це дозволило зобразити село майже з топографічною точністю, схожою на сучасні аерозйомки. Пейзаж вважають одним з найкращих у польському живопису ХІХ ст.

З початку 1883 р. походить ілюстрований лист до кузини Юзефи Крижановської, у якому докладно описує свою мандрівку з Балина через Черче в Оринін – часто у дуже поетичних образах. Наприклад, «блідий місяць показує посріблені ріжки над кам’янецьким шляхом». Серед 21 недбалої замальовки у листі – і зображення нашої Старої фортеці.

У художньому спадку Хмельовського є ще кілька робіт з Поділля. Найпершою був темний, майже нічний силует кудринецького замку – ніби втілення депресії, що поступово відступала. Не до порівняння з цією малобарвною вертикаллю – яскравий вид Чорнокозинців, датований 1883 р. Ескіз «Над річкою» мистецтвознавці вважають передвісником польського імпресіонізму. Деякі картини були зовсім крихітними – як от похмура акварель «Санний шлях у Чорнокозинці». Чи не єдиний портрет з цього періоду – «Амазонка», зображення Ванди Дверницької під час кінної прогулянки з батьком та конюхом

.

У сусідів Дверницьких художник подовгу гостював. Один з родичів Адама, Вітольд Хмельовський, згадував: «У 1883 р. застав Адама у Заваллі, де у палаці на першому поверсі зайняв дві кімнати, сам впорядкував своє ательє і там у перший раз побачив його картини, а було їх багато, але незакінчених. Запам’ятав величезних розмірів картину, що представляла катакомби чи щось подібне, а також велетенську «Четвірку коней перед корчмою взимку», яку якраз відправляли на виставку (до Відня)».