Карта

Мальовниче містечко в Борщівському районі Тернопільської області, в 40 км. від Кам‘янця. З двох боків воно оточене величезними кар‘єрами, але не цей індустріальний пейзаж кличе сюди туристів.
Раніше називалося Скала, або Скала над Збручем. Відоме з І половини ХІУ ст. Вже тоді тут був оборонний дерев‘яно-земляний замок, дуже понищений татарами. Князі Коріатовичі, які правили Поділлям з 1331 р., відбудували замок в 60-70-х рр. ХІУ ст. У 1395 р. Вітольд Великий, князь литовський, відібрав у Федора Коріатовича ряд міст, в тому числі і Скалу. Після його смерті місто належало польському королівству, а замок у 1515 р. король віддав у прижиттєву власність Кам‘янецькому старості Станіславу Лянцкоронському. В той час частими були напади татар на подільські землі. У 1516 р., після одного з таких нападів, місто і замок були спалені дощенту. За кілька років почалися ремонт та перебудова фортеці. Швидкий розвиток артилерії зумовив зведення мурованого замку бастіонного типу. Роботи проводились з допомогою та за рахунок міщан, яких для цього на 2 роки звільнили від міського податку. Відбудований замок зміцнили мурами. Тут розмістився військовий загін. Замок був охоронцем і символом міста, навіть на міській печатці з 1531 р. є його зображення.
У першій половині 16 ст. татари кілька разів руйнували замок. Великої шкоди завдав і напад волохів у 1538., після якого замок був цілком знищений. Та вже в середині 16 ст. його знов відбудували. Дитинець розширили до напільної сторони. Замок був захищений скелями та рікою з трьох боків і лише з півдня був доступним. Але з цієї сторони був викопаний глибокий рів, зведені кам“яні стіни і округла порохова вежа (на фото можете її побачити). З південної сторони знаходилась в”їздна брама, дістатись до якої можна було лише по підйомному мосту, який при потребі спускався на грубих ланцюгах.
В 1620 р. турки напали на Скалу, спалили більшість будинків, пошкодили замок. А в 1648 козацько-селянські війська взяли твердиню і вигнали звідти польський гарнізон.
Особливих руйнувань замок зазнав в 1657 р., коли ним володів трансільванський князь Д‘єрдь ІІ Ракоці (вам теж в голову одразу лізе Паланіковський Тайлер Дьорден? Ні? Хм. То ви просто не читала Паланіка. Чи Паланюка?:) ). Люстрація 1665 р. повідомляє, що “замок, вимурований на скалі і обведений навколо муром, прийшов в цілковите запустіння”. Після захоплення 1672 р. турками Поділля замок вже не відбудовувався.
В середині 18 ст. староста Скали Адам Тарло проводить ремонт оборонних мурів та вежі. В середині фортеці реставровано пишний палац з великими підвалами. Але у літописі за 1765 р. є згадка, що “...через кілька років після закінчення реставрації палац спалено вогнем блискавки і зараз він стоїть пустий, а особливо знищено бічні прибудови”.
Зараз над Збручем збереглись башта, оборонні стіни, що сходяться на краю виступу під гострим кутом (тут, мабуть, теж була башта), чотириярусна порохова вежа (у основи вона прямокутна, а на висоті першого ярусу зовнішня її частина заокруглюється), а також рештки палацу з чудовим кам‘яним орнаментом навколо вікон та дверей.

 Місцеві жителі залюбки розбирають залишки замку собі на огорожі. Один найвигадливіший навіть збудував чудовний басейн для гусей і обклав його камінням з замку. Саме на цей басейн будуть змушені дивитись наші діти, якщо місцеві зодчі не вгамуються. Внутрішня територія замку поросла травою. Поверхня горбкувата - це сліди австрійських окопів з І світової. А ось біля західної та північної стін можна побачити глибокі ями - це вже сучасні “золотошукачі” довершують руйнацію замку
Житель Скали Олесь Степовий 1930 р. писав, що з порохової вежі були, за переказами, підземні ходи на всі боки. Крім того, стверджує, що польський письменник Крашевський в повісті “Болєщице” згадує про місцевий замок в подіях ХІІ ст.

На увагу туристів заслуговує в Скалі-Подільській і костел, збудований 1719 р. Цей храм Г. Логвин назвав “останнім відлунням готики на Україні” - гарно сказано. Зараз костел відновлює свою роботу, його відремонтували, навколо спорудили високу кам'яну огорожу з невеликими башточками. Старі керамічні плитки, виготовлені в Коломиї років сто тому, які вкривали дах святині, скинули.  Так вони довгий час і валялися купами поблизу костелу. Якійсь час навіть працював годинник на дзвіниці. Між костелом та замком, на пагорбі - велика церква. Мама моя колись розповідала, що на якійсь екскурсії її побудову було присвячено 300-річчю воцарювання династії Романових, але що мали московські царі до західно-українського, то польського, то австріяцького містечка - незрозуміло. Маячня радянських екскурсоводів.

Нижче церкви – криничка, за переказами, одна з найстаріших на Поділлі. Місцеві жителі називають її “Королівкою”. Ця криниця лежала на “чорному шляху” - з Львова до Кам'янця, яким гнали татари полонених в ясир. Є легенда, що цим шляхом проходив князь Данило зі свитою – платити гарач хану, і тут його захопила зима. Слуги князя викопали криницю, з якої і брали воду. Саме тому її і називають “Королівською”, “Королівкою”.