|
|
11 вересня 2012 р. Одне з місць сили - замок в Кудринцях. |
Мій перший політ коптером - саме над замком у Кудринцях. Тому що люблю :о) 8 серпня 2015 р. |
Кудринецька фортеця і навколишні пейзажі. 19 грудня 2009 року. |
31 березня 2002 року. Відразу після візиту до кудринецького замку Блека відправиться на виборчу дільницю. |
Карта
Координати: 48°36′53″ пн. ш. 26°17′16″ сх. д.
Стаття моя про замок для "Аптеки Галицької"
Один із "забутих" загалом замків, а водночас - форпост-фаворит, що входить в топ-5 моїх власних фортечних уподобань. Тому що тут - ГАРНО, ох як же тут гарно!
Дані про кудринецький замок знайти було не так і легко. "Історія міст і сіл України" замовчує його існування, але в чотиритомнику "Пам‘ятки архітектури та містобудівництва України" про нього є згадка - як і в старому путівнику по Збручу.
Покровська церква |
Село Кудринці лежить десь в 25 км від Кам‘янця (маршрут виглядає приблизно так: Довжок - Суржа - Рихта - Вільне - Кудринці), по обох берегах ріки Збруч. Лівий берег - в межах Хмельницької області, правий - Тернопільської. Дорога з Кам‘янця до Рихти, де теж збереглись залишки фортеці, ще так-сяк, а далі - ух, ухаби, вах, вибоїни... Енциклопедії повідомляють, що Збруч - річка на кордоні Хмельницької та Тернопільської областей, лівий приток Дністра. Довжина - 244 км., площа басейну - 3395 кв.км. Коротко і сухо. Насправді ж річка довго ділила не просто дві області - це був кордон двох імперій: Російскої (пізніше - Совєтської) та Австро-Угорської. Все, що західніше - володіння Габсбургів, все, що східніше - Романових.
І сьогодні кордон - помітний. На Хмельницькому боці призбручанських сіл все ще стоять бородаті бюсти ленінів-марксів-енгельсів, кожну весну турботливо підфарбовувані вапном або серебрянкою (це вже залежить від розвинутості почуття прекрасного у членів сільради), під охороною таких же вапняково-гіпсових колгоспниць зі снопами й піонерів з горнами. А на тернопільській стороні - каплички та кенотафи на честь січових стрільців. Кордон все ще існує…
Кудринці і в історію увійшли переважно в польську. Що скаже переважній більшості українців факт, що тут в другій половині ХІХ ст. певний час проживав такий собі Адам Хмельовський (Adam Chmielowski, 1845-1916). Проживав і проживав, а хто він? В Польщі Хмельовський значно більш знана персона: його там знають як святого брата Альберта, монаха-засновника ордену альбертинців, а на додаток ще й художника. Краков'янин Адам в 1882 р. перебрався на Поділля до маєтку свого брата Станіслава Хмельовського, тодішнього власника Кудринців.
З Кудринців походить ще одна польська художниця, Марія Ева Лункевич-Рогойська (1894-1967). Природньо: за стільки років існування поселення хтось видатний та мав тут народитися.
А селилися в цій місцевості таки здавна, і це не дивно. Поблизу села збереглися залишки валу Траяна, а також сліди давньруського городища, що може теж зацікавити туристів. (До речі, тут єдине на Поділлі родовище мармуру, а ще добували - а може, й зараз цим займаються - алебастр. При в‘їзді в хмельницькі Кудринці стоїть страшненький алебастровий завод).
Замок розташований на високому плато над Збручем, в дивовижно гарній місцевості. Вкриті лісами кручі,мальвничі пагорби, глибокі яри - все це додає неповторної краси цій фортеці.
Вперше потрапивши в село в травні 1998 року (от не повірите, але абсолютно випадково) та проскочивши вказівник з його назвою, я, зачарована несподіванно знайденою красою, взялася допитувати місцевих жителів про те, де я і що це за неймовірність така переді мною. Якщо з назвою села проблем не було, то вже легенд про замок прийшлось вислухати вагон і маленьку кравчучку. Розказали і про пожежу, яка сталася років 30 тому, коли в одну з башт вдарила блискавка та спалила її дах. Розказали і про обов‘язковий підземний хід (а де ви бачили замок, в якого б не було підземного ходу? Не мати його майже так само соромно, як не мати свого привида - але до цього я ще повернусь). Традиційний підземний хід простянувся, проходячи під днищем Збруча (!), аж до кам‘янецької фортеці, але був пізніше завалений - так пишуть польські історики Наші кажуть, що бути такого не могло, хоча не заперечують існування невеликих підземних переходів. Розказали і про те, шо фортпост цей будували турки, до того ж робили це "давно, років 100 тому". Додали, що гора, на якій височіть замок, зоветься “Стрілкою”.
Зимові Кудринці |
Не варто й казати, що замок набагато старший за 100 років - на одній з світлин поруч з текстом ви самі можете побачити, як саме він виглядав ще до Першої світової війни. А перше зображення в галереї - свідоцтво ще більш давніх часів, адже акварель Наполеона Орди була зроблена цим славетним білорусом в середині ХІХ століття.
Природа не полінувалась й одарила це невелике село і спокійною річкою, і затишним сосновим бором, і м‘якими пагорбами, багатими на карстові печери. Якщо уважно дивитись собі під ноги, піднімаючись "Стрілкою", легко побачити місця, де через траву та польові квіти поблискує білий, крихкий яскравий мармур.
Колись, напевно, Кудринці були єдині і нероздільні, але геополітика все вирішила за село. Поки Збруч ділив підданих Романових та найяснішого цісаря, жити ще можна було, але на місце російського самодержця прийшли революційно налаштовані більшовики. І...
Революція розділила село навпіл. На місці сучасного заводу була радянська прикордонна застава, а от з польського боку ніхто кордон особливо не охороняв. Совєти вирішили, що така ситуація є небезпечною - і вимурували вздовж річки високу стіну: кордон бо! Родичам, яких ріка розвела по різні державні строї, доводилося йти за село, де закінчувався мур, щоб перегукуватися через Збруч, дізнаючись про сімейні новини. Залишки тієї стіни подекуди збереглися на хмельницькому боці Збруча: нехначні кавалки мурів стоять на селянських обійстях. Схожі прикордонні релікти є і в сусідньому Заваллі.
Вид на замок з сусідньої гори |
Фортеця побудована магнатами Гербуртами у 1615 році з місцевого пісковику. Зведення оборонної твердині саме в цьому місці було цілком виправданим: село лежало недалеко від молдовського кордону, на татарському Волоському шляху. А татари нападали на ці землі в XVI-XVII ст. часто.
Літом 1648 козацькі загони під керівництвом Максима Кривоноса та повсталі селяни вигнали польський гарнізон з кудринецького замку. Відомо також, що замок здобували турки в 1672 та 1694 рр. На початку XVIII ст. замок було перетворено в резиденцію Гуменецьких. Кам‘яні мури та вежі відремонтували, а до східної стіни прибудували житловий будинок на шість кімнат.
Пізніше Гуменецьких змінили нові власники - Козібродські, за яких кудринецька фортеця перетворилася на своєрідний музей. Стіни палацу прикрасили родинні (і не тільки) портрети та старовинні меблі. Фрагменти кудринецької колекції експонуються зараз в залах Тернопільського обласного краєзнавчого музею.
Козібродські були не єдині, хто намагався зробити з замку культурний об'єкт. В 1937 році у польському часописі Bron i Barwa № 4, присвяченому зброї, з'явилася стаття В. Дзевановського "Музей в Кудринцях". Там йшлося про те, що завдяки невгамовній енергії та ініціативі майора Мечислава Стецевича в прикордонних Кудринцях з'явився локальний музей. Майор також негайно взявся за реставрацію однієї з замкових башт, аби перенести музей до твердині - а до того часу експонати зберігалися в будинку "стражниці" (прикордонної застави). Думаю, ось звідки той міфічний дах на вежі, який вже в радянські часи спалила блискавка.
Цей шматочок Поділля був розташований дуже вже далеко від польських метрополій. Солдатам Війська Польського, які проходили службу на місцевій прикордонній заставі, думав майор, не завадило б познайомитися з бойовими звитягами предків. Тим більш он, за кілька метрів вже й СРСР. Не лише солдатів чекали в музеї, а й місцевих жителів. Бо заклад мав цілеспрямовано-пропагандистське значення, натякаючи на безперервну польськість місцевої подільської історії. М.Стецевич вважав, що півгодини у музеї дадуть більше в плані патріотичного виховання за кількагодинні проповіді на плацу. Кожному відвідувачу вручали брошурку, написану майором Стецевичем - аби щось ще не так не зрозумів. Завданням було також перехопити археологічні знахідки в якогось (не названого конкретно) українського музею.
Та повернімося до початків кар'єри кудринецької твердині. У плані фортеця виглядає як неправильний чотиригранник з трьома кутовими баштами. Великі розміри і форма трьох веж кудринецької твердині були добре пристосовані для ведення перехресного та флангового вогню. Найбільш неприступною була східна сторона, постійно захищена обривистим схилом гори та Збручем біля її підніжжя. Північна сторона була основним вузлом оборони. Житлові споруди розташовувались вздовж східної, найдовшої стіни замку (вона збереглася найгірше). До наших часів сяк-так вціліли південна, західна і північна стіни, південно-західна шестигранна триярусна, та південна п'ятигранна башти, а ще частина надбрамної вежі. В усіх вцілілих баштах перекриття між ярусами зруйновані.
Підземний хід, що починався у п‘ятигранній південній башті, зараз засипаний камінням і землею. Усі башти мають прямокутні бійниці. У стінах замку багато отворів, які використовувались для стрільби з ручної зброї. Біля південної стіни простежується аркоподібний проріз. Це - невелика хвіртка, яку використовували для несподіваних нападів на ворога. Неглибока западина біля шестигранної вежі вказує на місце, де колись була криниця. Найбільша довжина замку всередині - 70 м., а ширина - 25 м. Стіни мають 1,5 м. в товщину. Якщо в когось виникне думка, що замок був пошкоджений під час обох світових воєн, то він ду-у-у-уже помиляється. Насправді найбільшої руйнації фортеці завдали місцеві селяни, що вже з середини ХІХ ст. почали розтягували каміння замку для побудови хлівів, корівників. огорож та інших важливих споруд.
Якщо ви приїхали сюди з сторони Хмельницької області, то машину слід лишити біля церкви, а далі - пішки, через кладку, вздовж невеликого кар'єра - і вгору. Їдучи від Мельниці-Подільської (це десь 6 км ), маєте змогу доїхати до підніжжя плато, на якому височить замок.
Дорога, щоправда, кошмарна.
І, нарешті, - десерт, приготований з привидів та скарбів. Загальна незацікавленість аборигенів в збереженні чудової споруди не заважає їм розповідати легенду про дух дівчини, котрий бачать деякі перехожі в ясні місячні ночі. Нещасну страдалицю колись турки замуровали живцем в одну з стін замку, з того часу душа її, не знаходячи спокою, начебто бродить там і тут. Шкода, що я була в Кудринцях лише за солнця, а то, може, вдалося б дізнтись у неї, куди ж веде засипаний підземний хід. Про дівчину-привида мені розповідав історик та музикант павло Нечитайло, а ось коли я зі зйомочною групою "Нового каналу" влітку 2003 року була в Кудринцях, нам розповіли інші легенди. Начебто власники замку залишили після себе великі скарби - і там. де вони заховані, іноді під ногами гудить земля (Карст, пам‘ятаєте, я розповідала? З замку видно місце, де знаходиться печера "Атлантида", яку відкрили в 1969 р. Пустки під ногами для цього району скоріше правило, аніж виключення). Старенька жінка сказала, що і гудить, і копають відчайдухи - мо, щось вже й знайшли, але нікому не сказали... А може, й ні... Будете їхати сюди - прихопіть лопату:). Якось з Дмитром "Темпларом" Антонюком ми пішки, через ліс, пішли до храму з Тернопільського боку села - досить цікавий. Та знайти обіцяний Орестом Мацюком старовинний арсенал нам все одно не вдалося.
Буде буря. 7 травня 2005 року. |
|
|
|
|
|
|
|
|
Акварель Н.Орди |
Теж архівне |
З часопису Przewodnik Katolicki (№13,1929) |
Фото з путівника М.Орловича |
Вітер! 23.07.2005 |
Смачне фото. 30.08.04 |
Замок влітку. 23.07.05 |
Одна з башт. |
Грудень-2009 |
Знову! |
30.08.05 |
Кар'єр краде стежку |
Фото Грейма. |
Мiй улюблений кадр. |
І.Хома: крісло з замку в Тернопільському краєзнавчому. |
Комод. Фото І.Хоми |
Майор Стецевич робив тут музей |
Вхід до замку. |
Гребля на Збручі. |
Відновлені "Три хрести" в Кудринцях |
Кудринці Кам'янецькі. Супрематизм зупинки |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|