Фортеця побудована магнатами Гербуртами у 1615 році з місцевого пісковику. Зведення оборонної твердині саме в цьому місці було цілком виправданим: село лежало недалеко від молдовського кордону, на татарському Волоському шляху. А татари нападали на ці землі в XVI-XVII ст. часто.

Літом 1648 козацькі загони під керівництвом Максима Кривоноса та повсталі селяни вигнали польський гарнізон з кудринецького замку. Відомо також, що замок здобували турки в 1672 та 1694 рр.
На початку XVIII ст. замок було перетворено в резиденцію Гуменецьких. Кам‘яні мури та вежі відремонтували, а до східної стіни прибудували житловий будинок на шість кімнат.

Пізніше Гуменецьких змінили нові власники - Козібродські, за яких кудринецька фортеця перетворилася на своєрідний музей. Стіни палацу прикрасили родинні (і не тільки) портрети та старовинні меблі. Фрагменти кудринецької колекції експонуються зараз в залах Тернопільського обласного краєзнавчого музею.

Козібродські були не єдині, хто намагався зробити з замку культурний об'єкт. В 1937 році у польському часописі Bron i Barwa № 4, присвяченому зброї, з'явилася стаття В. Дзевановського "Музей в Кудринцях". Там йшлося про те, що завдяки невгамовній енергії та ініціативі майора Мечислава Стецевича в прикордонних Кудринцях з'явився локальний музей. Майор також негайно взявся за реставрацію однієї з замкових башт, аби перенести музей до твердині - а до того часу експонати зберігалися в будинку "стражниці" (прикордонної застави). Думаю, ось звідки той міфічний дах на вежі, який вже в радянські часи спалила блискавка. 

Цей шматочок Поділля був розташований дуже вже далеко від польських метрополій. Солдатам Війська Польського, які проходили службу на місцевій прикордонній заставі, думав майор, не завадило б познайомитися з бойовими звитягами предків. Тим більш он, за кілька метрів вже й СРСР. Не лише солдатів чекали в музеї, а й місцевих жителів. Бо заклад мав цілеспрямовано-пропагандистське значення, натякаючи на безперервну польськість місцевої подільської історії. М.Стецевич вважав, що півгодини у музеї дадуть більше в плані патріотичного виховання за кількагодинні проповіді на плацу. Кожному відвідувачу вручали брошурку, написану майором Стецевичем - аби щось ще не так не зрозумів. Завданням було також перехопити археологічні знахідки в якогось (не названого конкретно) українського музею. 

Та повернімося до початків кар'єри кудринецької твердині.  У плані фортеця виглядає як неправильний чотиригранник з трьома кутовими баштами. Великі розміри і форма трьох веж кудринецької твердині були добре пристосовані для ведення перехресного та флангового вогню. Найбільш неприступною була східна сторона, постійно захищена обривистим схилом гори та Збручем біля її підніжжя. Північна сторона була основним вузлом оборони. Житлові споруди розташовувались вздовж східної, найдовшої стіни замку (вона збереглася найгірше). До наших часів сяк-так вціліли південна, західна і північна стіни, південно-західна шестигранна триярусна, та південна п'ятигранна башти, а ще частина надбрамної вежі. В усіх вцілілих баштах перекриття між ярусами зруйновані.

Підземний хід, що починався у п‘ятигранній південній башті, зараз засипаний камінням і землею. Усі башти мають прямокутні бійниці. У стінах замку багато отворів, які використовувались для стрільби з ручної зброї. Біля південної стіни простежується аркоподібний проріз. Це - невелика хвіртка, яку використовували для несподіваних нападів на ворога. Неглибока западина біля шестигранної вежі вказує на місце, де колись була криниця. Найбільша довжина замку всередині - 70 м., а ширина - 25 м. Стіни мають 1,5 м. в товщину.
Якщо в когось виникне думка, що замок був пошкоджений під час обох світових воєн, то він ду-у-у-уже помиляється. Насправді найбільшої руйнації фортеці завдали місцеві селяни, що вже з середини ХІХ ст. почали розтягували каміння замку для побудови хлівів, корівників. огорож та інших важливих споруд.

Якщо ви приїхали сюди з сторони Хмельницької області, то машину слід лишити біля церкви, а далі - пішки, через кладку, вздовж невеликого кар'єра - і вгору. Їдучи від Мельниці-Подільської (це десь 6 км ), маєте змогу доїхати до підніжжя плато, на якому височить замок.

Дорога, щоправда, кошмарна.