|
|
|
|
Замок у Висічці з 200-метрової висоти. 14 вересня 2015 р. |
Замковий пагорб у Висічці. 10 серпня 2012 р. |
Замок в Висічці, фото початку ХХ ст. |
Блека біля руїн одної вежі з видом на вежу іншу. |
Карта
Карта
Координати: 48°47′31″ пн. ш. 25°59′33″ сх. д.
Село в трьох кілометрах на південь від Борщова. Принаймні, так стверджують карти. Насправді кілометрів з 4 буде - причому по будь-якому з двої існуючих шляхів. На вибір польова дорога, що починається за Верхняківцями, або через Борщів, а потім повз здоровезний став, на якому водяться чорні чаплі (сама бачила!) та догори до замку. В принципі, близько першої години у Висічку ходить жовтий автобусик, але набивається туди стільки народу, що задоволення від їзди ви не отримаєте. Тому у Висічку 26 серпня 2004 року ми йшли пішки, лісом, підбираючи гриби, що вряди-годи траплялися дорогою. Було класно.
Надзвичайно мальовничі місця тут: вкриті лісами пагорби, Нічлава, озера... Хвилююче-хвилястий рельєф околиці найкраще роздивлятися з замокової гори - біля руїни костелу або поруч зі збереженим фрагментом східного муру.
В цій місцині розташовано кілька санаторіїв, сама особисто бачила "Лісову пісню" недалеко озера. Мене давно переслідувала мрія скупатися там якось. Збудеться, сподіваюсь. Але в серпні вона не матеріалізувалася: занадто заросли ряскою береги ставу. Та ми не про купання, еге ж?
На 1998-1999 роки кілометрових карт у мене ще не було, тому більшість назв "озамлених" населених пунктів згідно з книжкою О. Лесика я локалізувати не змогла. Тим більша була радість раптово, незаплановано знаходити на своєму шляху руїни старовинних фортець. Саме так було з Кудринцями, так сталося і з Висічкою. Каньон річки ліворуч, розвалений костел з гніздом лелеки праворуч, і раптом на високому пагорбі, прямо перед тобою - ні, це не помилка, все вірно - башта справжнього замку. Ностальгуючи, жалкуєш найбільше, що такі несподіванні відкриття робляться все більш рарітетними.
Що ж до замку в Висічці, то це, певно, найстрашніший приклад СУЧАСНОЇ людської безгосподарності, неуцтва та безголов‘я. Але про все по порядку. 
Костел у Висічці. |
Про долю Висічки, яка в польських джерелах образливо називається Висучкою (Wysuczka), в перші століття існування поселення майже нічого невідомо. Хіба от те, що тут був оборонний замок, невідомо ким збудований.
"Батько" галичанського краєзнавства, Олександр Чоловський, припускав, що твердиня походить з початку XVII століття. Логічно: приблизно того ж часу маємо замки в Кудринцях чи Новосілках, які розташовані неподалік від Висічки.
На високому узгір‘ї, неприступному з трьох боків, оточеному з заходу і з півдня протоком Драпака, що впадає в Нічлаву, й зараз видніються розвалини двох веж. Найбільш похиленою була східна сторона замкової гори, укріплена підпорною стіною з тесаного каменю - саме біля неї і виріс форпост. Замок був нерегулярним в плані, чотиристороннім, з чотирма кутовими вежами. В‘їздна брама знаходилась з напільної північної сторони. Великою твердиня не була, в боях і війнах особливо не відзначилася.
Відомо, що в 1672 р. замок захопили турки, але вже в 1675 р. тут із залогою перебував польський король Ян Собєський. З часом замок був занедбаний і поруйнований, кому він належав аж до австрійських часів, все так само невідомо. В кінці XVIII століття маємо нарешті задокументованих власників Висічки: Андрія, а потім Константа Шимановських.
Близько 1800 р. Висічка переходить до посла галицького сейму Тадеуша Чарковського гербу Абданк (1754-1825). Відомо, що сину пана Тадеуша Цирілу (Cyryl, народився в 1797р.) належали також сусідні села Пищатинці, Стрілківці і Вовківці. А ще він мав дружину Марію Феліцію з роду Голейовських (1805-1893). Дітей не мав.
Пані Марія Феліція пізніше всиновила хлопчика Тадеуша з родовим прізвищем Чарковський (1850-1945). Пані була непоганою господинею, розжилася ще на Верхняківці, Перейми і Вікторів, площа її ординації складала 6000 моргів. Кілька слів про долю роду Марії Феліції. Її онук, син Тадеуша-молодшого Циріл (1885 - арештований 18 вересня 1939 року, на наступний день після переходу Західної України під юрисдикцію СРСР, подальша доля невідома) в 1937 р. переписав Висічку з околицями вже своєму сину, Цирілу Марії, ротмістру 14 полку язловецьких уланів. Пан улан був останнім власником села. Він помер в 1988 р. в Квінследі, Австралія.
Отже, Чарковські отримують Висічку - і бонусом місцевий прямокутний замок з чотирма кутовими вежами. Жодного його портрету, ані вербального, ані виконаного художником або гравером, Історія не вберегла, але можна здогадуватись, що станом на 1800 рік фортеця була майже ціла. Стара гравюра із зображенням замку орієнтовно на 1820 рік таки є, її можна побачити в галереї праворуч від тексту. Можливо, це найдавніше зображення місцевої фортеці.
Спочатку Чарковські мешкали в житлових приміщеннях замку, хоча вже Цирилу І такі покої перестали здаватися затишними. Він частково розбирає старі приміщення, частково добудовує нові. Сталося це ще до 1831 р.
В районному альманасі "Літопис Борщівщини", щоправда, подавалися інші відомості: в 1820 р. власниця Висічки Марія Голейовська-Чарковська перетворила зруйнований будинок на території замку в чудовий житловий палац, причому палац було прибудовано до південно-західної вежі фортеці. Два нижніх яруси зберегли свої первісні розміри, а два верхніх – з зубцями нагорі і неоготичними вікнами – добудували з цегли.
Якщо виходити зі стилістичних особливостей палацу, відомого з поштівок, то дата "1820" здається цілком ймовірною. Хоча й десятиліттям пізніше неоготика все ще могла затриматися на Поділлі: провінція, мода спізнюється - але й пізніше покидає ці терени.
Роботи над реконструкцією були призупинені в 1831 році через польське повстання, та продовжилися вже наступного року. Процесом керував будівничий на прізвище Войцеховський. Новий палац стояв акурат на місці старого, виростаючи з дворівневих пивниць свого попередника.
В 1900 р. або в 1901 р. палац пережив пожежу. Ц. Чарковський наказав розібрати замкові стіни і в‘їздну браму, а також засипати рови з напільної сторони. От бачите. коли замок почали розбирати-руйнувати...
Сам палац було відбудовано, хоча й з меншим розмахом. Швидше за все, було проведено конкурс, бо під 1905 роком значиться публікація одного з можливих проектів відбудови споруди. Замком цікавився навіть відомий архітектор Теодор Тальовський, який мріяв звести тут неоготичний комплекс. Та ані його проект, ані інший, опублікований в 1905 році, так і не були реалізовані. Палац відбудували в попередніх формах, а східну стіну, яка завалилася, просто розібрали, через що парадний фасад став дещо асиметричним.
В 1910 році інтер'єри споруди пережили ґрунтовний ремонт. На жаль, докладно невідомо, як виглядали кімнати замку до пожежі, але після реконструкції покої мали побілені стіни і паркетну підлогу. Їдальня була прикрашена дубовими панелями на стінах. Печі та каміни вціліли ще з палацу-попередника, як і деякі меблі.
В часи Першої світової війни через Висічку туди-сюди ганяли військові загони, але палац практично не постраждав. Він так високо, до нього так довго лізти... Ну його. Хоча ті мародери, що не лінькувалися, таки винесли зі споруди дещо з цінних речей.
Ні, замок не займав все плато, лише його частинку. Фото з нашого квадрокоптера 14.09.15. |
Відомо, що в 1939 р. найбільший зал палацу прикрашали велика бронзово-кришталева люстра і мисливські трофеї. Сходи в палаці були дерев'яні. В одному з приміщень стояв великий стіл у стилі Людовіка XVI, а також чотири італійські мармурові статуї метрової висоти, які символізували пори року.
В бібліотеці висіла італійська дерев'яна позолочена люстра в стилі бароко. До 1914 р. в цьому приміщенні зберігалося кілька тисяч книжок з XVIII i XIX століть, загалом французькою мовою, багато краєзнавчої та геральдичної літератури, а також книжок по розведенню коней. Белетристика була польською, німецькою і французькою мовами. Була й "Енциклопедія" Дені Дідро, датована XVIII ст.
У великому салоні висів гарний кришталевий світильник і було два каміни з рожевого мармуру. Вмебльоване помешкання було автентичними меблями епохи бароко, накритими гобеленами.
Під час пожежі найбільше постраждала бальна зала - пізніше її навіть не відбудовували.
Стіни палацу прикрашали родинні портрети в сарматському стилі - а також сучасні роботи (мешканцям маєтку). Було шість великих полотен Войцеха Коссака і Яна Стикі, пов'язаних з Панорамою Рацлавіцькою (відомим відтворенням стародавнього Львова в, як сказали б зараз, 3D-стилі). Було два мармурових погруддя: Марії Феліції та Віктора Ославського. Ще серед колекції вирізнялися чотири вартісніх японські вази, оздоблені сріблом і золотом, висотою в 70 см кожна. З Франції приїхали у Висічку численні бронзові скульптурки XIX ст. Порцелянових сервізів була ціла колекція, з якої вирізнявся найбільший, позолочений і прикрашений родинними гербами, на 48 персон. Севрська порцеляна, 1830-ті - неабищо. А ще кришталь Баккара тощо.
До 1939 року в Висічці зберігалася велика колекція старовинної вогнепальної мисливської зброї. Циріл Чарковський-Голейовський мав у Висічці солідну енотеку, вирощував виноград і мав непогане місцеве вино. Виноградники у Висічці були НАЙБІЛЬШИМИ у тодішній Польщі.
У 1931 р. власники тодішніх польських винниць утворили Зв'язок Власників Садів Теплого Поділля (бо більшість винниць таки були у нас, між Заліщиками і Окопами). Зв'язок став найбільшою такою організацією у Речі Посполитій. Штаб-квартирою обрали... Ну правильно, Заліщики. Президентом - Циріла Чарковського-Голейовського. В 1935 р. у Заліщиках навіть провели конференцію виноробів. У вересні того ж року масштабно відзначили перше свято винозбору під патронатом міністра сільського господарства Юліуша Понятовського. До 1937 р. свято вже мало власну друкарню, яка видавала рекламні листівки.
Навколо палацу лежав парк площею в 50 моргів. Та гуляли в ньому нечасто: досить вже незручна для прогулянок була ця ділянка на схилі замкової гори. Зараз там ростуть сосни - і запах увечері неймовірний.
Ці діти нам все розказали |
В 1939 р., як тільки ці землі відійшли до СРСР, палац було пограбовано, він швидко став руйнуватися. Панська резиденція до наших днів не збереглася – споруду просто розвалили. Лише кам‘яний фундамент виглядає із землі на висоту 1 м та де-не-де збереглися підвали. Від чудового парку навколо палацу не лишилося і одного вцілілого деревця – гола гора, на якій місцеві хлопчаки грають в футбол, і лише схил засаджений соснами, які я вже згадувала.
В 1991 р. місцева сільрада прийняла рішення про знищення вежі замку (!). Мотивували вандалізм тим, що вежа в аварійному стані і може завдати шкоди людям (!). Швидко закинули на старі мури міцні троси, тракторами потягнули – і готово. Тепер задоволені усі – і кошти на реставрацію виділяти не треба, і у кабанчика нове житло з древнього каміння...
16 червня 2008 р. про історію зруйнування вежі розказали мені дітлахи, що пасли на замчищі корів.
Так от: в Висічці гуділо весілля. Так гуділо, що одному з гостей з башти на ногу впав камінь.
І ЦЬОГО БУЛО ДОСИТЬ.
Помста людей Природі і архітектурі. Іноді шкодую, що я не матюкаюся.
На сьогодні збереглась лише масивна південно-східна 6-гранна двоярусна вежа. Збудована вона з пісковику на розчині з вапна. Докладний паспорт вежі з "Літопису Борщівщини":
Висота приблизно 10 м, ширина однієї сторони 5,3 м, товщина муру - 1,6 м. Бійниці прямокутні, з лучковими перемичками з тонкого вапняку. Первинну форму зберегли бійниці нижнього ярусу (бійниці верхнього розтесані у прямокутні вікна). Перекриття між ярусами було дерев'яне, не збереглося. Зі східної і південної сторін вежа у своїй основі укріплена кам'яною стіною. Стрільниці на рівні першого ярусу зберегли свою первісну форму, а на другому перебудовані у вікна розміром 1,5 на 1,7 м.
На відстані 84 м від цієї вежі знаходяться нещасні залишки південно-західної вежі. Ширина однієї сторони становила 4,3 м. Вона була оштукатуреною. Два верхні яруси на збережених фотокартках виглядають вкрай привабливо і нагадують обрисами башти Червонограду: добудовані у першій половині ХІХст. за пануючою тоді модою на готику, вони мали у завершенні зубці та неоготичні вікна. Тепер від вежі зберігся тільки мур на висоту першого ярусу. Можна зайти всередину нижнього ярусу, подивитись на напівциркульні перекриття стелі з розпалубками над трьома маленькими прямокутними бійницями.
На відстані 118 м на північ від південно-східної вежі із землі виглядає округлої форми кам‘яний фундамент. Це залишки північно-східної вежі. Між цими вежами, по самому краю узбіччя, зберігся фундамент оборонної стіни (його видно на панорамному фото Висічки поряд у галереї).
Територія, віддана зараз під футбольне поле, а колись - під замок, величезна. Можливо, господарі твердині і не використовували весь пагорб, та їх нащадкам здалося, що без прегарної башти з місцевих футболістів скоріше вийдуть марадони та блохіни. Шкода. Замковою горою гуляють коні - білі та гніді, гарні, вгодовані. Тут же, поруч, на землі де-не-де трапляються конячі ж кістки у великих кількостях. Кругообіг коней в природі...
Вівтар і лелека. |
Недалеко від замку стоїть забута всіма напів-згоріла ампірна капличка, яка слугувала родовою усипальнею Чарковських і була частиною палацово-паркового ансамблю. В 2015 р., під час останнього візиту в Висічку, стан її був до неможливості катастрофічний - значно гірший за побачене під час попереднього візиту.
Цю мініатюрну культову споруду звели близько 1870 року на кошти Тадеуша Чарковського-Голейовського. Вхід до каплиці прикрашено портиком з двома парами тосканських колон, під будівлею знаходиться крипта, вибита в скелі.
Роман Афтаназі чомусь припускає, що споруда була перебудована з замкової башти. Що ж, в неї й справді стратегічно-прекрасне місцезнаходження: над мальовничим урвищем. Але в такому разі площа замку робиться НУ ДУЖЕ великою. Гігантською - подивіться на аерофотографії замку, які я зробила у вересні 2015 року. Хоча...
Вхід до костелу чомусь перекривають важкі пута: можливо, це в них, у Висічці, така традиція: все їм здається аварійним та загрозливим для життя подорожуючих? Тим не менш, підійти до костелу при бажанні можна, як можна і глянути в шпарину у дверях, та навіть пролізти всередину: нутрощі повністю зруйновані, лише рештки гарного нео-готичного вівтаря збереглися на стіні. Колись цей вівтар прикрашав олійний образ святого Цирила (Кирила) з дещо неканонічним підґрунтям: насправді образ був... портретом Цирила Чарковського, вбраного в білу мантію і з лілією в руці. Художник навіть вусики та бакенбарди пана лишив за модою ХІХ століття, хоч як це й не відповідало часам, коли жив святий. Автором роботи був анонімний французький художник.
На костелі вже давно звили своє гніздо лелеки - і незадоволено цокають, коли хтось нипає по завалам даху в храмі. Під ноги дивитися обов'язково: склепи Чарковських були в крипті усипальні, яка була частково видовбана в скелі. Погляньте вниз, на панораму ланів навколо: вона неймовірна.
Колись тут навколо царювала лоза. У Висічці були найбільші подільські виноградники. Виноград був солодкий, нехай і дозрівав на тиждень-другий пізніше, ніж у румунських та угорських конкурентів.
У 1931 р. був створений Союз садівників Теплого Поділля, в 1934 р. він розширив свою географію, став найбільшим у Польщі і почав називатися Подільсько-Покутський союз садівників. Штаб-квартирою вибрали Заліщики, президентом союзу - господаря замку в Висічці Ціріла Чарковского-Голейовского. Займалися різним - доглядали за виноградниками Стрілецького союзу в Чорткові, проводили конференції. Навчали народ, доводячи, що навіть виноградник площею в пів-моргу (близько 0,3 га) може бути не просто рентабельним, а й приносити господареві дохід не менше 1000 зл в рік. Це якщо розумно вибрати місце: ідеально підходили берега Серету і Дністра. А вже подільські ґрунти всі хороші: пісковики та глина, те, що виноград любить.
Миколаївська церква у Висічці формально все ще пам'ятка архітектури національного значення, але селяни мали те в носі. 14 вересня 2015 р. |
У Висічці є ще одна пам‘ятка архітектури, що розташована пліч-о-пліч з костелом – дерев'яна церква Миколи з 1763 р. (часом її ще чомусь датують XVI ст). І це просто диво, як красиву дерев'яну церкву, поставлену в неймовірно гарному місці, селяни зуміли спаскудити сучасними будівельними матеріалами. Дивитися краєзнавцю там вже майже немає на що. І почалося ж не сьогодні. Кам‘яний незграбний бабинець храму добудовано в ХІХ ст. - на місці прото-бабинця з дерева. Нава і апсида квадратові у плані. Апсида менших розмірів. Нава має зімкнутий зрубний дах на світовому восьмирику, перехід стін у який зроблено за допомогою плоских парусів. Опасання знаходиться на фігурних кронштейнах на висоті 1,5 м. Тепер хіба у розумних книжках можна почитати, що "Пам'ятка - характерний зразок подільської школи дерев'яної архітектури", але повірити в це важко: дзвіниця в блясі і тотально обмурована, храм в яскраво-синій блясі + з мурованою прибудовою під шубою. Несмак і убогість, нуль автентики, але селянам, напевно, саме таке і подобається - яскраве і страшне.
Акварель Емануеля Кронбаха, 1820-ті. Замок у Висічці. |
(Фрагмент статті відомого поділлєзнавця Богдана Януша з часопису Wywiad Codienny (1926 р.). З архіву Олександра Чоловського, оцифрованого сервісом Polona.pl)
...Цікавий той замок, а ще цікавіші люди, що у ньому живуть. На першому поверсі - велика кімната, гарно освітлена, а в ній цілі ряди шаф з книгами - сотні і тисячі їх стоять по порядку, а на жодній і пилинки не побачиш, бо часто бувають в руках домашніх читачів. Не потрібно в них порпатися наосліп, бо на великих столах знайдеш розкладені докладні каталоги з підписами, зробленими старанно і вміло самим господарем (писалося в часи Ціріла Чарковського - Блека), який не лише їх має, а й ґрунтовно вивчає. Любить минуле, тож не дивно, що в бібліотеці найбільше книжок з історії. Війна мала б їх потріпати, але й сьогодні можна нарахувати кілька тисяч томів, переважно старанно оправлених.
Господиня ж колекціонує інше. Це помічаєш при першому ж погляді на стіни й меблі, застелені і оздоблені килимами. доріжками, рушниками з народних тканин, від котрих кімнати аж світяться ясністю. веселощами та красою. Загалом в одвічній цій садибі панує радість і погожість духа.
Пані ординатка по прямій лінії є онучкою відомого Сцибора Мархоцького, відомого володаря Миньковецької держави на Поділлі. відгородженого від Росії кордоном, в котрому були свої закони і монета та власна "державна" друкарня.Вірний католик. граф щороку для селян влаштовував свято Церери - і промовляв до них мовою Цицерона, вбраний у пурпурну тогу з широкими рукавами, прикрашену золотими нашивками у вигляді бджіл та галунів, неначе стародавній жрець. Ніколи не називав селян по-іншому, лише рільниками та кмітями, бридився словами "піддані" або "холопи". По-справжньому любив тих своїх кмітів, й вони платили тим самим. Відомий був на все Поділля своєю вченістю, ввічливістю, хоча й патріархальністю. Перед смертю у 1827 р. переїхав з замку до простої халупи, вважаючи таке "примиренням з природою і поверненням до властивого стану людини". Народ любив понад усе - і в любові до нього виховав своїх дітей. котрих з радістю вбирав у народний стрій.
В Борщеві не раз можна зустріти поважного пана з інтелігентними і мужніми рисами обличчя у товаристві хлопця у гарному народному вбранні, з пласким солом'яним капелюхом - то пан ординат з своїм синочком. Пані ординатка і у Львові не забуває про миньковецькі традиції - у товаристві двох cтрунких панянок, вдягнутих у вишукані коричневі капоти. з волоссям, гарно розсипаним під капелюшками... зустріти їх можна завжди поблизу музеїв, пам'яток чи книгарень. Весь рік сумує за своїм замком, а по поверненню туди почувається ніби у Миньківцях. Дух графа Редукса покинув червоні Миньківці, переносячись до привітної Висічки.
|
|
|
 |
|
 |
|
 |
Фото Г. Поддембського. 1929 р.  | Башти замку у Висічці |
Ну дуже гарно |
Башту звалили у 1990-ті |
Навіть в розмальовку потрапила. |
Ще аерофото |
Пищатинці з замкової гори виглядають краще |
Стара гравюра |
За фото у музеї - 2 гривні |
У палаці. Фото до 1939 р. |
Висічка-2012 |
Коники-верхолази. |
Палац (до 1939) |
Башта до 1939 р. |
Панорама Висічки |
Церква і костел |
Вид з руїн башти |
Рештки "басейну". Фонтану? |
Усипальня до 1939 р. |
Довоєнне фото |
Дзвіниця церкви, 1930-ті. Леопольд Венгринович |
Церква в блясі, з прибудовою в шубі. |
Спаскудили |
Зруб піди побач |
Хрест біля каплиці. |
Пейзаж від костелу |
Герби на фасаді каплиці |
Діти для масштабу. |
|
 |
|
|
|
 |
|
 |
|
|
|
