Потім з'ясувалося, що чоловік - борщівський краєзнавець. Коли я сказала, що хочу поглянути на дерев'яну церкву в Вовківцях, він сказав: "Є така. Йдіть через все село, там кілометри з чотири буде, нікуди не звертайте - і побачите". Сам він і був, і бачив.

Корисна інформація.

Про дерев'яну церкву з XVIII ст., схожу на свою сусідку з Сапогова, я дізналася з кількох джерел. В талмуді "Земля Тернопільська" було фото - раз, в борщівській пресі колись читала статейку про якусь стару церкву у Вовківцях - два, але найсоліднішим джерелом я вважала польський путівник Гжегожа Ранковського. Пан знає про наші землі все, він не може помилитися. А те, що в каталозі В. Слободяна Вовківці не значились - так і що? Каталог часом пропускає цікаві дерев'яні церкви, як от в Славній чи Пліснянах, а часом навпаки - обіцяє старовинну пам'ятку з дерева там, де її близько не має й ще питання, чи вона там була взагалі колись.

В Ранковського було так:

"В ярі Циганки (річки) на південний схід від Борщова лежать Вовківці, де знаходиться цікава дерев'яна церква св. Миколая з 1780 р., нещодавно старанно відновлена. Тридільна будівля складається з бабинця, нави і пресвітеріуму та добудованого пізніше подовженого передсіння. Кожна з головних частин накрита окремим верхом на восьмибічному барабані. Навколо стін біжить досить вузьке опасання. Дахи і стіни вище опасання вкриті гонтом".

Далі в путівнику починався розлогий опис Сапогова, але й цих кількох речень мені вистачило для бажання потрапити в Вовківці будь-що.

8 серпня 2009 р. я пройшла кілька км до самих Вовківців. Я довго йшла чималими Вовківцями (1300 жителів, багато молоді, кілька весіль в цей вік-енд) - і таки так, церква на самому краєчку села, краєзнавець не помилився. Церква є, вона мурована, і як мене запевнив консиліум старожилів, завжди була мурована. XVIII століттям її тут не датують, кажуть, начебто з ХІХ-ого. Храм завжди був мурованим, правда, його досить сильно перебудували в ХХ столітті. Тоді він був в жахливому стані, сильно протікав дах - ну, таке, розбирати стіни, щоб знайти там замуроване дерево таки не варто. Молоденький священик з неймовірними зеленими очима на моє питання, де він дів дерев'яну церкву, розгубився і сказав, що тут він лише кілька місяців, тому не в курсі, може, її його попередник десь дів.

Мені довелося обмежитись тим, що є. А був цікавий польовий вівтар позаду храму, а ще далі стояв дерев'яний, велетенський, дивний конфесіонал, об'єднаний з амвоном. Сповідальня і казальня, два в одному, рекламщики б зраділи. Міні-церква, переносна святиня, в цьому щось є - тим більш вигляд у споруди дивний, непевний, неначе у людини, що йде в слизьких капцях по накатаному дітлахами льоду. Центр тяжіння змістився неначе, все так... дивно, ага.

І польовий вівтар, і виносний конфесіонал потрібні для відпустових днів: одна з ікон в Вовківцях вважається "чудотворною", тому на Миколая сюди збирається чималий натовп. Ще, як мені місцеві розказували, в вересні якийсь відпуст є, але в яке саме свято - забула.

Так як церква з своїми дивними польовими подружками - на горбку, до неї ведуть сходи. Біля сходів - джерело, прикрашене відразу трьома ширпотребними скульптурками і пластиковими квітами. В низині, на іншому березі Циганки - скромна споруда давньої школи. Більше, як мене запевнили, в селі нічого старого немає.

От і мучаюся: звідки "Земля Тернопільська", Г. Ронковский, борщівський краєзнавець і вікіпедія взяли ДЕРЕВ'ЯНУ церкву? Хто почав перший? Як поширювалась ця дезинформація?

Незрозуміло...

А так про Вовківці маю ще сказати от що: тут є меморіальна дошка актору і режисеру Д.Жолобанюку, звідси родом польський художник П.Доманський, композитор Я. Злонкевич, американський актор і режисер В.Довганюк, та громадський діяч Угорщини Я.Гук. А з дерева тут ще й зупинка на трасі. Стара-стара.

І дуже крута мозаїка радянських часів.