Карта

Координати: 48°48′05″ пн. ш. 26°02′32″ сх. д.

Фантастичний фестиваль "В Борщівському краї цвітуть вишиванки", вересень-2009: мій фотозвіт.

Райцентр на півдні Тернопільської області. Не забудьте, коли вже опинилися тут, відвідати замок у Висічці, це якихось 2-4 км. від Борщева. На околицях міста знайдено старожитності трипільської та давньоруської культур. (щось розповідь відразу занадто сухою виходить, непорядок). Відомий Борщів з 1456р., коли він був приватним містечком: тоді ним володіли шляхтичі Дудинські, згодом - Золотницький.
На початку 17 ст. тут, як і в багатьох навколишніх поселеннях, споруджується замок. Укріплення містилися над потоком на території нинішнього ринку, включаючи костел, теперішні вулиці Довбуша і Шевченка. Про зовнішній вигляд замку судити важко, бо до нашого часу не збереглось ні мурів, ні башт (якщо не враховувати те, що дзвіниця костелу була перебудована з башти замку). Але велика кількість підвалів і розгалужених підземних переходів свідчить про значні розміри і обороноздатність фортеці. На початку 18 ст., коли відпала загроза з півдня, замок перебудували в палац. Згадка про давню фортецю збереглась у назвах кількох місць Борщова: Замкова криниця, Замковий ліс, вулиця Валова.
У 1629р. королівським привілеєм Борщову надано магдебурзьке право та власний герб (хоча дотепер не знайдено його зображення). Як і рідний Кам'янець, Борщiв з 1672 по 1699рр. перебував під турецьким ярмом.
За Австрії Борщівський повіт входив то до Заліщицького, то до Чортківського округів, а в 1867р. сам знову отримав повітовий статус. У той час у місті діяли суконні, шевські, ткацькі, кушнрські цехи, працювало дві фабрики. З 1892р. тут стало до ладу перше велике підприємство: тютюновий завод (див. маленьке старе фото збоку. Та ні, не те, що з костелом! Інше). Рік 1897 приніс місту нарешті залізничне сполучення (лінія Чортків-Іване-Пусте). Це, безумовно, сприяло розвитку торгівлі та ремесел, хоча більшість жителів Борщова по-старому віддавало перевагу сільскому господарству.
Як і скрізь по Галичині, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть у Борщові значно пожвавлюється процес національного відродження. У 1891р. засновано товариство "Просвіта" Особливе місце посідав інститут "Народний Дім" (див. фото вгорі), збудований у 1908р. Ініціатором та засновником його був адвокат Михайло Дорундяк. Почесним членом "Народного Дому" обрали частого гостя Борщівщини Михайла Грушевського. В той же час у місті часто працював театр "Руська бесіда" Леся Курбаса. Гастролі відбувалися аж до початку Першої світової війни.
Центральну площу міста прикрашає будинок “Руського дому” (про нього йшлося вище). Зараз тут краєзнавчий музей (вихідний день – субота).
Щоб додати тексту ще кілька абзаців, пориюсь у старому путівнику Галичиною за 1929 р.
Отже, на той час у місті проживало 5.100 чоловік. На відміну від більшості описів тогочасних повітових центрів, про Борщiв читаємо, що, окрім дрожек за 1,50 злотих, у місті ще й курсують автобуси (!).
Думаю, у Борщові є хоча б один готель. А більш як 70 років тому їх тут було відразу три: Лібстера, Фрідмана та Коппеля. Покій коштував від 3 злотих. Був і ресторан, як же без нього, хазяїном закладу був якийсь Фуглевич.

У четвертому випуску "Літопису Борщівщини" є прецікавий історичний документ (і взагалі, і для мене особисто з приватних міркувань). Дозволю собі тут його повністю зацитувати:

Ляп Паняк (ксьондз, пробощ Борщева в першій половині XIX ст.)

Історія заснування цього містечка губиться в темноті віків. Немає ніякого сліду так само, як і в інших більших містах. Тільки з певністю можна сказати, що воно (бере свій початок) від близько розташованого села, яке також називається Старий Борщів. Однак звідкіля та назва взялася і коли село засноване, невідомо. Можна лише стверджувати, що вже за часів руських князів3 тут було поселення. На це вказує знайдений на старому цвинтарі надмогильний хрест, занедбаний від незапам'ятних часів. На хресті був викарбуваний 1330 рік дуже затертими руськими літерами. Казимир Великий4 приєднав руські землі до Польського Королівства у 1340 р., а з того випливає, що вже тоді на місці Борщева існувало християнське поселення. Цей край колись належав руським київським князям; Казимир Великий зайняв їх (землі) після останнього князювання Болеслава Тройденовича,- частково за правом наслідування, частково за правом сили.

Русь Червона наражалася на часті напади турків, татар і волохів. Тому Казимир Великий наказав будувати оборонні замки: в Галичі, Бучачі, Теребовлі, Кам'янці і інших місцях.

Такий самий початок і архітектуру мав замок в Борщеві, мурований з товстого каменю, захищений баштами (їх вже позносили), обкопаний валом (залишилися ще сліди). До таких замків під час нападів ворогів втікало все навколишнє населення разом із, своїм майном. Євреї, які вже за великого польського князя Болеслава мали привілеї, ... у військові гарнізони поставляли живність, напої і були засновниками містечок біля таких замків. Так само засновано містечко і біля Борщівського замку. Нове поселення, як і вся провінція, зазнало немало лиха від бусурманських орд.
"Натуральна історія Польського Королівства" згадує про славні печери в Кривчу і Борщеві на Поділлі. Явних слідів (печер) тут вже немає, тільки часто утворюються западини. Посилаючись на усні перекази, селяни стверджують, що (колись) існував підземний вихід з Борщівського замку до Висічки і Лановець. У Висічці є подібний замок, а в Ланівцях можна побачити лише сліди дерев'яного замку. Обидва села перед 1719 роком були містечками. Того року, як свідчить фрагмент костельної метрики, в тій околиці була велика (епідемія) повітря. Багато жителів тоді померло.

В навколишніх селах збереглися деякі звичаї давнього язичество: в день Великої Ночі молодь збирається біля церков і костьолів і влаштовує танцювальні забави, які називаються "гаївками", з різноманітними піснями (в цілому вони не відповідають змісту, суті урочистостей). Напевне, це збережена віками традиція вшанування якогось божества, трансформована у релігійні ігри. В день великого свята навіть найкраща сусідка не дасть з хати вогню своїй кревній (це своєрідне поклоніння перед стихією). Місцевий народ гордиться апостольством Святого Андрія. Населення, а особливо дівчата, вручають долю свого щастя цьому святому. Звідси походять тисячі веселих забав серед молоді. За вимогою духовних (властей) зараз вони обмежені...

В Борщеві збереглись знаки трьох церков, які давним-давно були спалені татарами або турками. На тих місцях поставлено кам'яні хрести і могильні пли-: ти, що зараз повростали в землю. Латинського костьолу на початку панування поляків тут, напевне, було. Лише після запровадження в Польщі за Зиг-мунта III унії в 1595 р. згас дух шизми. На місці грецьких почали виникати уніатські церкви. Тоді ж в містечку запроваджено уніатську церкву і латинський костьол (вони є і зараз). Теперішній костьол повинен був бути (побудований) з дерева, але так само спалений турками і татарами під час їх нападів (на Борщів). Релігійні обряди були перервані. 18 жовтйя 1672 р., за панування короля Міхала Вйшневецько-го, в Бучачі укладено ганебний для поляків мир з турками. Згідно договору, у володіння турків перейшло все Поділля. Лише за Карловицьким миром 26 січня 1699 р. Поділля знову було повернуто полякам. Протягом того часу спалені церкви і костьоли не відбудовувалися, релігійні обряди були занедбані Лише після повернення цієї провінції в лоно монархії в місті знову побудовано дерев'яні церкву і костьол. Як свідчать традиція і книга візитацій, теперішній костьол побудований пізніше, за пані Залуської. Равської каштслянші. Але в якому році це сталося - невідомо.

Після приєднання Галичини до Австрії уряд розпочав відкривати ґмінні школи. Однак багаторічна війна з Францією перешкодила здійсненню цих намірів. У 1809 р. Австрія передала Росії Заліщицький і Тернопільський округи. Про школи не піклувалися. Аж коли в 1815 р. ця частина Поділля порернулась назад в лоно Австрії, св/ітлої/ п/ам'яті/ найясніший Францішек І наказав засновувати школи, з яких почалась просвіта простого люду.
Містечко Борщів розміщене на красивій рівнині: родючі поля дають багаті врожаї, збіжжя різного ґатунку, особливо кукурудзи; лісів є в достатку; придатну для вживання воду подають кілька джерел -Місцеві жителі є підданими (поміщика). Вони відробляють панщину та сплачують податки (чинші) Ремісники, а саме: шевці, кравці, ковалі, слюсарі, ткачі і сукінникі (або гнапи) мають свої окремі цехи.
Для просвіти населення стараннями борщівського пробоща Ігнатія Франковського з допомогою Макси-міліана Лсвицькото, власника маєтку, разом з Борщівською ґміною у 1817 р. тут відкрито тривіальну школу. В місцевому костьолі знаходяться наступні надпиcи:

Nadgrobnik Jana,
syna Karola Makowieckiego,
Umarl dnia 12 lutego toku pansk. 1819.
F/S/ 1820: Stoj przechodniu!
W tem mejscu wstrzymaj twoje kroki,
Tu sroga smierc zlozyla syna mego zwloki:
Jednym kosy zamachem, pokryla tym glazem:
Moje szczescie, pociechie i nadzijeja razem.
Переклад з польської Ігоря Скоччляса.