Карта

Це офігенна церква. Струнка - і одночасно монументальна, витончена - і одночасно по-північному міцна, вкорінена у високий пагорб на Кайзервальді. Це ледь не перша пам'ятка Львова, котру бачать всі ті, хто добирається до міста потягом з золочівського напрямку (якщо вони дивляться у вікно ліворуч по курсу).31 метр до сигнатурки. Таку спробуй не помітити - не вийде.

Нічого нового я про неї не скажу - все є і так. Збудована у1897-1901 рр., у самий розпал сецесії, на місці скромнішої дерев'яної попередниці. А та, ймовірно, стояла на місці ще більш давнього святого місця - хто зна, може, ще й язичницьких часів.

Стару дерев'яну тридільну та двоверху церковцю все-таки шкода, хай навколо неї і виріс, її поховавши, архітектурний шедевр. Бо стіни давнього храму були розмальовані батальними сценами. Така мілітаристика - вкрай нечасте явище для наших храмів. І хоча австрійський археолог та історик Адольф Вольфскрон і звертав увагу громадськості на цінність дерев'яної церкви (ще у 1858 році!), урбаністичний маховик прогресу було не спинити - так само, як дуже важко його спиняють зойки та благання сучасних активістів-краєзнавців. Бо ж стара, аварійна, а давайте нову. а давайте більшу. Давайте.

От і дали.

Спочатку дати мав знаменитий Василь Нагірний. Та його проєкт, датований 1888 роком, у роботу не пішов. Пішов проте той, котрий виконав Владислав Галицький. Неоготика вхідної арки до церковного двору - це вже 1922 рік. Двоярусна дзвіниця походить з 1924 року.

Для будівництва храму використали цеглу, місцевий пісковик та дрібнозернистий пісковик з Демні на Миколаївщині.

Потрапити до храму всередину, кажуть, непросто. Я була біля церкви двічі - обидва рази вона була зачинена.