Завалля колись було містечком - аж поки турецька навала не поработила Поділля. Звільнилося від османів Завалля вже як село. В 1565 р. місцевість належала Язловецьким, а вже в післятурецький час (після 1699р.) - Стажинським. Саме у них в 1806 р. Завалля купив генерал дивізії Юзеф Дверницький (1779-1857). Людина, що брала свій другий шлюб (з Аліною де Брок) в Парижі, вирішує прикупити маєток в подільській глухомані - і звести там симпатичний симетричний палац в класицистичному стилі, досить схожий на ще одну резиденцію сміливого генерала - в Чорнокозинцях.
Від батька Завалля успадкував його син від першого шлюбу, поручик уланів Титус, по нашому Тит (народився Тит Дверницький в 1800 р. у Балині). А від Тита - його син, Якуб Готард (народився у 1837 р. в Заваллі). Останніми власниками резиденції були сини Якуба: Юзеф Готард Дверницький (помер в 1944 р.) та Щенсни (Фелікс, помер у 1963р.).
Про інтер'єри палацу Роману Афтаназі було відомо мало: навіть згадки про бальні зали - і ті суперечливі. Чи то їх було дві, чи лише одна - вже й не розібрати. Напівкруглий ризаліт був у їдальні. Між холом та бальною залою була більярдна, а між їдальнею і бальною залою - ідентичний їй "малий салон". Ліва сторона першого поверху і весь другий були віддані під житлові приміщення. Кімнати були чималих розмірів - всі. В бальній залі була велетенська люстра, були нагромаджені в кількох поколіннях Дверницькими старовинні меблі, трохи картин (найбільше було родинних портретів, в тому числі й Юзефа Дверницького). Почесне місце займав ампірний секретер (бюро) генерала. В бібліотеці зберігалися архів та чимало стародруків і рукописів. Все це згоріло в 1915 році в наслідок військових дій - а по війні руїни розібрали.
На щастя, на сайті роду Дверницьких зберігся чималий фотоархів, де є також і інтер'єрні світлини з панського будинку. Там же є уривок зі щоденників Станіслави з Коссецьких Дескур з описами інтер'єрів: звідти дізнаємося, що в будинку зберігалося чимало пам'ятних речей генерала Дверницького (похідний секретер з купою таємничих скриньок, скажімо). Палац містив близько 14 кімнат. На першому поверсі розташовувалися салон з вікнами на обидва боки будинку, їдальня, кімната хлопчиків та канцелярія Болеслава Дверницького, батька Йосипа та Фелікса (Щенсного). Сходи - досить старі, темні і скрипучі - на другий поверх знаходилися в кінці коридору. Там містилися кілька салонів, холл та репрезентаційні кімнати для гостей.
Палац колись був оточений старим садом, перед будинком була кругла клумба. Ландшафтний парк (кілька га поверхні) оточував резиденцію з трьох боків. В парку з особливим пієтетом ставилися до "генеральської липи", яка пам'ятала ще Юзефа Дверницького.
Зараз маємо брами, сильно понівечений палац - і печеру. Спочатку я прийняла одноповерхову споруду за флігень. Мені теж напівкруглий ризаліт видався підозрілим, а от Ігор Довбиш (якому я ще раз подякую за чудові архівні світлини маєтків) висуває припущення, що споруда на фото - залишки колишнього палацу, який скукожився після пожежі до одноповерхової будівлі. Скоріше за все, це саме так і є.
З печерою теж трохи не все гаразд. Влітку 2007 р. мужички з села зрізали на прохання підкупленого главаря Завалля печерні кристали. Подейкували, що печеру хотіли таким чином "розжалувати" у статусі - з пам'ятки природи до звичайної ями в землі. Для того, щоб якісь "донецькі" влаштували там гіпсокар'єр. В райраді на прямі питання з цього приводу почали щось на кшталт "А чого вони?.." - і я так зрозуміла, що там не в кар'єрі справа, а в жабі. Яка задушила адміністрацію - бо в Атлантиду екскурсії водять, а адміністрація з того ніц не має. Ай-яй.
За кристали б їх всіх... накормити ними ж. Добре, що обійшлося.
