Автентика, що не викликає довіри.

Тут до наших днів збереглась певна "кастовість" серед населення. Іван та Роман Могитичі у статті "Церква з княжої доби в селі Новосілка" писали, що ""...цікавим відголоском давнини є збережений донині поділ людей поміж себе на "шляхту" та "мужиків", хоч і ті, і другі однаково є рільниками. Серед трьох сіл Іване-Пустівської сільради мешканці Збручанського зараховують себе до "шляхти", у Заліссі - приблизно порівну "шляхти" і "мужиків", у Іване-Пустому, за свідченням залісян,- "самі мужики". Найпомітнішою ознакою приналежності до "шляхти" є згірдливе ставлення до народного одягу, надзвичайно гарного у цій місцевості. Як твердять "шляхтичі", ні вони, ні їхні предки ніколи не носили "мужицького шмаття". .
Про цілі села "шляхти" відомо не лише на Тернопіллі, а й у Житомирський чи Вінницькій областях. най буде собі шляхта :). А ми подивимось на історію Новосілки-Збручанського (Подвійне ім'я якраз пасує до шляхетного походження, хіба ні? :о) ). Додамо ще, що село поділяється на кілька дільниць: Шкіринина, Млинівка, Вила та Новосілка. Дві останні, до речі, заселені ще принаймні з давньослов'янського часу. Там навіть знайшли два фрагменти грецьких амфор і високоякісний місцевий гончарний посуд.

Село Новосілки вперше згадане у грамоті 1393 р., виданій у Вишні старостою Руської землі паном Гнівошем панові Волчку, котрий відділяв своє майно у боярської родини Лоєвичів: "дьлили волчка т себе дали і єму село оу теребовльскии волости новосельць й шисть кобиль. стада, а жеребець, а два хрестьі сереб-нака".
Та чи мова йшла саме про ці Новосілки - визначити важко, бо в колишніх межах Теребовльської волості лежать ще три однойменні поселення: біля Язлівця дотепер збереглася Новосілка Костюкова (де є стародавня вежа Володийовського), ще села-тезки є біля Старого Скалата та на півдорозі між Заліщиками і Борщевом - тут розташована найбльша в Європі та друга в світі за довжиною печера "Оптимістична" (Про це село читаємо на сайті тут і тут). Якщо взяти до уваги, що у грамоті для уточнення місцевості вистачило назви волості, виходить, що у той час на цілу волость було лише одне село з такою назвою. Оскільки у описуваній зараз Новосілці на той час вже стояв храм, можна думати, у документі йдеться саме про неї.
І якщо про назву села особливих легенд не зафіксовано, то народна фантазія дала собі волю, пояснюючи появу старої церкви. І.та Р.Могитичі наводять кілька версій походження храму. Народ вважає, що його заснували:
а) російська цариця Катерина (о боже!);
б) австрійська цісарева Марія-Тереза (і тут невлучно, і тут короновані особи);
в) литовська княгиня Марія-Домна, котра, до того ж, побудувала "крепость" навколо церкви;
г) дружина царя-поганина, котра на відміну від чоловіка була християнкою;
д) ще в одній версії твердиться, що храм стоїть з часів введення християнства, а от про особу засновника (обов'язково - жінку і обов'язково - не менш як княжого роду) в ній не згадується. Дивно.

Посвяту храму "літньому" (22 травня), а не більш поширеному "зимовому" Миколаю-Санта Клаусу пояснюють легендою про перенос храмового свята на літо після того, коли замерзли у лісі, повертаючись з празника, двоє мешканців сусіднього села. Отже: 1 - до заснування храму мала відношення титулована жінка; 2 - церква мала оборонне значення; 3 - посвяту на "літнього" Миколая можна вважати архаїзуючою ознакою, котра підтверджується версіями г) і д). Напис на західному порталі церкви: "РАБЬ БЖ ІЛАШКО ПОПРАВІВ ВО ОТПУЩЕ ГРЬХО РАБ АХАІ ПР ІЛІЯ",- документує перебудову церкви у 1611 році. П.Ярич долучав до імені Іляшка князівський титул.

Історія вивчення церкви довга та заплутанна. Перша і довгий час єдина письмова згадка про храм належала аж до 1936р. Рукописні ж траплялись і раніше - у актах візитації 1730 та 1738рр. О.Чоловський, знаний дослідник наших старожитностей, датував церкву XVIст. Лише в 70-х рр. ХХст. цервку по-справжньому відкрили мистецтвознавець Петро Ліпинський та о. Володимир Ярема.
І.та Р. Могитичі розпитали аксакала села А.Киб'юка (1909 р.н.), який сказав, що 1936 р. тріщини у склепіннях церкви досягли загрозливого стану, і громада звернулась до повітового уряду за дозволом на ремонт. Влада зволікала з дозволом, церкву так і не вдалось перемонтувати. У 1955 р. у зв'язку з аварійним станом церкву закрито. У 1958 р. отримано дозвіл на ремонт, на який громада витратила 27 тис.крб. Перемонтовано дах та замінено ґонтове покриття на залізне (при цьому понижено барабан ліхтаря приблизно на 1 м), оштукатурено стіни. Старе обладнання з церкви винесено на горище апсиди (де воно повністю зігнило). Після ремонту не дозволили правити, а перетворили церкву на склад. Кілька мішків збіжжя, символічно завезених у церкву, пролежали там до 1987 р. До війни територія навколо церкви служила цвинтарем (тепер тут рілля). У 1950-х роках на церковному подвір'ї натрапили на величезну яму з вапном, про яку ніхто зі старожилів нічого не знав. Цим вапном користувались всі навколишні села протягом кількох років, хоч до ремонту 1958 р. з нього вже нічого не залишилось. Наслідком ще однієї легенди про закопаний у церкві горнець з золотом є зруйнована кам'яна підлога і кілька ям під стінами в інтер'єрі церкви.

До речі, з замкової горм храм не побачиш. Не варто й плутати його з скромним костелом неподалік сільської пошти. До Миколаївської церкви звідти ще добрий шмат шляху: повз хрест, встановлений з приводу відміни кріпацтва у 1848р., вузькими та звивистими сільськими вуличкаими. Найкращий орієнтир для вас - будь-який місцевий житель. А він вже далі все розкаже. :о)

І.та Р. Могитичі пишуть про цікаві знахідни у храмі. Так, "...у прошарку періоду побудови церкви знайдено уламки червоної дахівки рідкісного типу, застосування якого відзначено у античних римських пам'ятках. Її форму можна порівняти з голландською дахівкою у формі латинської літери "5", на відміну від якої нижня частина плеската і значно ширша від верхньої хвилі, що накриває ледь відігнутий край сусідньої дахівки".
І ще цитата з статті про церкву: "Церква камінна, дводільна у плані, одноверха. До майже квадратової за зовнішніми габаритами нави примикає трохи вужча, значно нижча апсида. Нава покрита низьким двосхилим дахом, який перерізає стрімкий, звужений у поперечному напрямку, прямокутний за зовнішнім обрисом верх, полегшений заломом, типу четверик на четверику, покритий низьким шоломом. Північний та південний фасади нави прорізані трьома глибокими нішами з арочним завершенням. Бокові ніші сягають заввишки половини стіни, центральні дещо вищі. У цих же габаритах одна ніша на західному фасаді. Дверей двоє: у ніші на західному фасаді та у центральній ніші південного фасаду,- декоровані білокам'яними обрамленнями. Всі первісні вікна щілевидної форми з білокам'яним обрамленням, декорованим знятими фазками. На південному фасаді два віконця під замками арок бокових ніш та одне у нижньому четверику верху. Майже у двоє більші вікна над центральною нішею південного фасаду та західного. Таке ж східне вікно апсиди додатково декороване двораменним хрестом, прорізаним над ним у білокам'яному обрамленні, 3 південного боку в апсиді, біля закладеного тепер маленького віконця, пробито пізніше більше вікно без обрамлення. У східній стіні верхнього четверика є також маленьке віконце. Стіни тиньковані та білені. Дахи покриті оцинкованою бляхою.
Під час обстеження інтер'єру у 1990 році на східній стіні нави, праворуч царських врат, у ніші (розмірами 116 заввишки, на 70 см завширшки та 13 см завглибшки) з-під набілів розкрито фрагмент стінопису з зображенням святого Миколи. Це храмова ікона. Зображення поясне, фронтальне. Св.Микола правою рукою благословляє, на лівій - тримає закрите Євангеліє. Саме зображення, як в станковій іконі, розміщено низько і розраховане на сприйняття з близької віддалі. Гармонійний обрис фігури святого добре заком-понований в ніші, що говорить про високу майстерність художника та високу культуру середовища. Видовжена голова, високе чоло, тонкий ніс з горбинкою, широкі напружені ніздрі, дугоподібні брови, крупні, близько поставлені очі, тонкі, лукоподібні. "козацькі" вуса - все просто і пропорційно, але у зображенні відчувається напруга та драматизм. Внаслідок поганого збереження фарбового шару трудно визначити характер і послідовність написання лику та фігури. Первісний колорит розписів дуже змінився з часом, деякі кольори вивітрилися, обсипались, інші - змінили свій колір. Рисунок тільки на ликові і німбі глибоко подряпаний гострим предметом (граф'я), а на фелоні, омофорі й Євангелії нанесений пензлем. (...) Очевидно, в ансамблі церкви ця ікона в ніші була не одна. Обстеження стін в інтер'єрі церкви виявили тільки невеликі залишки із значними втратами розписів. Напевно, при ремонтах всі вони були збиті з стіни, або обсипалися внасл'док старіння та з інших причин. Тільки на південному відкосі царських врат. на висоті біля 1 метра, під набілами збереглись фрагменти орнаментальних розписів. Тиньк, як і в ніші з зображенням св.Миколая, первісний, покладений "під рукавицю", місцями рихлий, втратив зв'язок з кам'яною кладкою".

І на цьому поки зупинимось, ризикуючи загрузнути в інформації для справжніх спеціалістів. Сухі скупі слова не передають дух часу. Походіть, подивіться: можливо, ви його відчуєте в цьому стародавньому місці. Мені, на жаль, не вдалося.