Серед сотен старих сіл в Україні знайдеться й з півдесятка Старих Сіл. Те, що знаходиться в Пустомитівському районі Львівщини, кілометрах в 18 від обласного центру, на доказ своєї старовини може пред’явити впливову „метрику”: замок.

На фоні інших фортець туристської „Золотої Підкови” місцева твердиня виглядає попелюшкою серед причепурених сестер з Олеська, Золочева чи навіть Підгірців з їх перманентним ремонтом. Хоча п’ятикутний старосільський замок — найбільший у Львівщині. І історія в нього давня.

 На захід від Старого Села розташоване сільце Черепин. Якщо вірити краєзнавцю ХІХ ст. Антонію Шнайдеру, колись села Старе Село, Черепин та Давидів складали древнє місто Черепів чи Черепинськ. Ще в часи Київської Русі Черепів розколовся на кілька громад: Давидів (на честь онука Ярослава Мудрого, князя Давида Ігоревича із Звенигородської лінії, що увійшов у історію головним чином як кат-осліпитель князя Василька Теребовлянського), Черепин, можливо, ще Пліхів — і Старе Село. Назва поселення неначе намагається підказати: саме ця частина древнього міста була його основою, ядром. Безоглядно повірити версії А. Шнайдера, викладеній в його праці „Енциклопедія краєзнавства Галичини” („Enzyklopedya do krajoznawstwa Galicyi", Lwów, 1868-1874) заважає повна відсутність документальних згадок про Старе Село в літописах тієї доби — сам дослідник користувався джерелами, які не зберіглися до наших днів.

Зі збережених документів відомо, що в 1401 р. південно-східну частину давнього міста, Черепинку, король Владислав Ягайло дарував у володіння Завішу Чорному з Гарбової (герб Сулима). Згодом ці землі дістаються його синові Янові, який у 1448 р. переселює сюди сім’ї з своїх інших маєтків і називає цю частину Черепина Гарбовим, хоча люди звали її Старим Селом.

А ось вже 1454 року хроніки зафіксували призначення дотації для старосільського костелу вельможею Яном Завішею. З грамоти дізнаємося, що основним джерелом прибутків місцевого ксьондза мала служити корчма. Ян також призвав в Старе Село багато польських родин з своїх сіл. В якості приданого село дісталося чоловіку Барбари Завіши - Станіславу Тенчинському, а після його смерті - другому чоловіку Барбари, великому гетьману коронному Яну Амону Тарновському (помер в 1561 р.). Він віддав ці володіння у посаг своїй доньці Софії (померла в 1570), нареченій князя Василя-Костянтина Острозького. Вже в той час в селі була церква Усічення голови св. Івана. Онука князя, Єфросина, одружилась з князем Олександром Заславським, який і отримав титул князя Острозького.

Татари Старе Село, що лежало при Волоському шляху, під час своїх набігів не обминали — перший з зафіксованих стався в 1498 році. Поруч добре укріплені Львів і Звенигород, але поки туди доберешся... Потрібен був замок.

Ледь встигли вимурувати стіни, як їх зруйнувала в 1648 р. хвиля козаччини, піднята гетьманом Богданом. Князь, якого Хмельницький дошкульно обізвав „периною”, не був аж таким лентюхом і вже наступного року відновив твердиню. Коли війська Богдана облягали Львів у 1654 році, об’єднана армія козаків та татарів старосільський замок штурмувати не наважилася. Красномовний факт.

І турки, що сараною рухалися в 1672 році від одного замку до іншого, підкоряючи практично всі, обламали зуби об старосільські стіни. За залізничною станцією колись росли дві старі липи — зараз від них лишилися тільки пеньки. Переповідають, що на цьому місті під час облоги 1672 року пострілом із замку було убито турецького ватажка.

Восьмиметровим замковим стінам в два метри завширшки і високим баштам (по 14-16 метрів заввишки) допомагали й мочарі, що оточували форпост з усіх боків, поруч була й гребля. Через рів до замку з південного боку вів звідний міст, а в XVIII ст. Побудували нову в’їздну браму в західній стіні. Вона не збереглася. Як і західна вежа, арсенал — той розібрали на каміння до фундаментів. На найбільшій, триярусній вежі колись було можна побачити герби Огончик (Ogończyk) i Леліва (Leliwa), а також літери WDXOYZWSŁS (Władysław Dominik Xiąże Ostrogski y Zasławski Wojewoda Sandomierski Łucki Starosta).

По периметру стін йшла оборонна галерея для замкового гарнізону. На замковому подвір’ї розташовувалася каплиця, палац та господарські приміщення. З документів XVII століття відомо, що на той час у замку було 8 гармат, 13 моздир, багато рушниць, самопалів та холодної зброї.

З боку залізничної колії замок виглядає монолітом, нехай і пошматованим часом. Це дивно, адже постійні вібрації не можуть піти на користь пам’ятці архітектури.

З південного ж боку — рана великого пролому, фантомні болі веж, які вже не існують: з шести вціліли лише три. А от периметр стін (загальна довжина майже півкілометра, уявляєте?) зберігся практично весь. 

Світлини початку ХХ століття демонструють стан башт на той час: теж, чесно кажучи, жалюгідний, але розкішні аттики стін та різьблені корони веж ще всі на місці. Зараз же треба уважно дивитись під ноги — щоб не зашпортнутися за рештки ренесансного замкового оздоблення, що валяться з верхівок башт в густу траву та чагарі, які окупували подвір’я. Ех, неборака-шляхтичу, може, саме твого воза яєць не вистачило, щоб стіни трималися купи навіть зараз, коли вони, здається, нікому не потрібні.

Нікому — крім циган, що часом розбивають в замку свій табір, та місцевих дітлахів, які із задоволенням приміряють на себе ролі екскурсоводів по одній з найбільших українських твердинь. Це вам не жарти: два гектари території, а ще ж є залишки оборонних земляних валів... Хлопчакам, щоправда, не до статистичних даних: їм цікавіше переповісти легенду про те, як в старосільській дерев’яній церкві св. Миколая (з 1742 року, між іншим) колись чорти танцювали та про те, які скарби зберігалися в замкових пивницях. Зараз туди ходу немає — засипали підземелля від гріха подалі. Фортечною територією ходять кози і пасуться кури. Їх історії про колишні військові подвиги не цікавлять. Як, здається, і чиновників від справ культури. Спроби відновлення замку трапляються регулярно ще з 1970-х років, але завершити справу коштів не вистачає. Сільський голова вже не раз прохав районну адміністрацію виділити кошти хоча б для найняття замкового сторожа.

Увінчана короною східна, найгарніша Князівська башта замку під час святкування ювілею Старого Села перетворилася на... туалет. Символічне місце обрали для дерев’яної хатинки. Які князі, такі в них і трони.

На старих листівках ця ж вежа названа Столовою. Стіл стояв - княжий, в сенсі трон? Може бути.

Зараз, коли замки дозволили віддавати в оренду, продавати та купувати, ситуація для старосільського замку не обіцяє швидко покращитися: в першу чергу „розберуть” замки-палаци, садиби, пристосовані для життя. А велетень посеред села, що проводжає сумними бійницями потяги зі Львова та на Львів, як бездомний пес, так може і лишитися старіти та помирати нікому не потрібним.

UPD: у 2021 році у замку з'явилися шанси на реставрацію. Кошти Мінкульт ніби виділив.