Тому деякі віхи з історії Підпилип'я я просто повторю: в XVI столітті це невелике зараз (94 жителів за останнім переписом) поселення було частиною чималого містечка Залуччя, яке лежало на двох мисах Збруча. Збруч тут мало схожий на себе звичного: буркотливий, порожистий, гучний, широкий.

В першій половині XVI ст. Підпилип'я від Залуччя відділилося. Назву отримало від прізвища власника, кам'янецького каштеляна Якуба Підпилипського гербу Пилява. Звична практика. Пан навіть спромігся вибити у короля Зигмунда І магдебурзьке право - сталося це в 1510 році. При цьому побутувала думка, що магдебургія та була не перша, що ще за князів Коріатовичів Підпилип'я вже мало міські права, які в 1469 р. (!) підтвердив польський король Казимир Ягеллончик. Містом поселення було аж до другого поділу Польщі, коли Росія відтяпала собі частину Підпилип'я, перетворивши одне місто на два села.

Село також свого часу належало Потоцьким і графу, генералу коронних військ Юзефу Красинському.

Якщо місто, та ще й на Поділлі, та ще й поруч з Кучманським шляхом, значить - замок. І він справді був - в дуже мальовничому урочищі Верхотінка на північ від хмельницького Підпилип'я.

Єдина архітектурна пам'ятка села - мурована церква св. Антонія (кінець ХІХ ст.).

При дорозі з Підпилип'я на Турильче лежать три цвинтарі. За інформацією жительки Івано-Франківська Ольги, перший - цвинтар Підпилип'я, наступний - давній німецький (там багато склепів), третій, зарослий хащами, - польський. А ще Ольга розповіла, що колись в селі знімали фільм про війну - хату її прабабусі "спалювали" у фільмі. Цікаво, що за кіно?