Отже, місцева фортеця. Форпост, відомий в польській науковій та історичній літературі як Окопи Святої Трійці, був збудований на місці давньоруського городища. Створювали цю твердиню коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав Ян Яблоновський (до речі, будував він фортецю своїм коштом, не сподіваючись на допомогу сейму) та воєвода київський Марцін Контський - для блокади доріг, що вели до захопленого турками Кам’янця. Фортеця була тим опорним пунктом, де могли базуватися війська, які не дозволяли постачати їжу та боєприпаси туркам в обложеному Кам’янці і нищили турецькі загони, що діяли між фортецями Кам‘янця і Хотина.

З погляду військової стратегії місце було вибрано вдало. Ця твердиня здіймалась над всією кружиною. Праворуч було видно стіни і мінарети Хотинської фортеці, ліворуч Жванець з замком Лянцкоронських, а трохи далі - земляне Олександринське укріплення. Через Жванець лежав шлях із тодішньої Бесарабії в Кам‘янець. Отож воїнові з висоти башти відкривався краєвид з двома фортецями, двома переправами через Дністер та стародавній шлях, по якому вряди-годи рухалися турецькі транспорти.

Вибравши вдале місце під замок, Яблоновський писав королю:

“Зараз, Ваша королівська милість, знайшов місце, яке мав давно на приміті і яке подобається у всьому. Знаю, що і Ваша Величність його добре пам‘ятає. Є то над Лашківцями шия скалиста, яку стискає з однієї сторони Дністер, а з другої - Збруч, і зараз нижче впадає Збруч у Дністер, а Жванець у чверті милі. Засвідчую, що то місце заслонене від Польщі двома белюардами, бо від скали до скали - 180 ліктів, а від Кам‘янця також заслонено двома белюардами, і одним цілим всередині, бо є від скали до скали – 470 ліктів. Води багато, безпечно для коней. Брід добрий на Дністрі під самою фортецею, і виїзд добрий на другий берег. Отож виклав усі вигоди, які тут є. Вже вчора значну роботу зробили, бо люди не мало працювали. Хотіли форт побудувати у Жванці, але вирішили, що це місце набагато краще і безпечніше для людей“.

(За матеріалами зі статті І.Скочиляса “Окопи Святої Трійці”)

25 березня 1692 року С. Я. Яблоновський поклав перший камінь нової фортеці. Шість тижнів ціла армія насипала тут вали і зводила оборонні споруди. 28 вересня 1692 р. київський воєвода М. Контський писав польському королю: "Ми, з божої ласки, продовжуємо досить швидко нашу роботу з блокади (...) Постав В.К.В. (вашій королівській величності - Блека) в минулу п'ятницю, себто 26 вересня, інформацію про ту блокаду і абрис того форту, котрому ім'я дав Гора Святої Трійці". За два тижні, 9 жовтня, гетьман писав, що "блокада є у стані оборони". 

Вже на кінець жовтня будівництво було повністю завершено. Фортеця таки одержала назву, запропоновану Контським: “Окопи. Гори Святої Трійці, блокада Кам‘янця-Подільського”.

Військові дії навколо Окопів продовжувались ще кілька років. Польські загони о будь-якій порі року, вдень і вночі нападали на турецькі транспорти і значна частина османських припасів осідала тут-таки, в Окопах. Турецький гарнізон од того, звичайно, не голодував, але начальник Подільського пашалика Галіль-паша, а по його смерті - Кахріман-паша змушені були шукати інших, значно довших шляхів для доставки вантажів – зокрема, через Устя.

За Карловицьким трактатом турки повинні були повернути Поділля Польщі й покинути Кам‘янець до травня 1699 р. Саме у той час до Кам‘янця вирушило польське військо на чолі з комісарами, які мали прийняти у турків місто – Болеславом Сангушком, Ст. Потоцьким та Марціном Контським. Османи, однак, не квапились виконувати умови договору ні навесні, ні влітку, й польське військо було змушене від квітня до вересня стояти табором біля замку в Окопах.

В 1699-му, коли Кам‘янець залишили війська Османської імперії, замок втратив своє оборонне значення. Утриманню оборонної споруди у належному стані з часом приділялось все менше уваги. Тільки у 1711 р. ,коли турецька та шведська армії на чолі з Карлом ХІІ загрожували напасти на Польщу з боку Волощини (сучасної Молдови), Кам‘янець і Окопи почали спішно готуватись до оборони. Укріплювались мури, гарнізон збільшено було до 1500 чол. і 19 гармат. В інвентарі від 22 вересня 1712р. Згадується, що в Окопах на озброєнні було 4 мортири, 39 гармат різного калібру, 80 ц. пороху, 32 ц. куль для мушкетів, більше 4500 ядер до гармат. Тут також працювала кузня та токарський цех. У центрі твердині була столярня, яка обслуговувала і цивільне населення. Гарнізон розміщувався у 6 казармах, більше схожих на прості селянські хати.

У 1769 році в Окопах засіли барські конфедерати (про це - далі). На допомогу польському королю прийшли російські війська, які штурмом взяли форт. Внаслідок воєнних дій мури були сильно пошкоджені. 

У 1772 році Окопи разом з усім Західним Поділлям підпали під владу імперії Габзбургів. За рішенням нової адміністрації частину валів було знесено.

У 1842 р. була спроба відновити місцевий форпост: місце і тоді вважали стратегічним, а тут ще за наказом російського царя Миколи І почали укріплювати сусідній Жванець. Та уряди двох імперій якось порозумілися - і перестали укріплювати і Жванець, і Окопи. Все лишилося як є. 

В 1860 р. на Окопи знову звертають увагу - вже не військові, а краєзнавці. Дві брами, башту і костел хочуть навіть реставрувати. Львівське намісництво відправило справу на розгляд до центральної комісії з вивчення та консервації пам'яткок архітектури у Відні. Там, проте, порадили лише покрити черепицею дахи брам. 

У 1874 р. Сейм звертає увагу на пам'ятки часів Яна ІІІ - і брами реставрує на державні кошти Мечислав Потоцький. Тоді ж борщівське староство заборонило місцевим селянам нищити шанці колишньої твердині.  Як не дивно, але до костелу ні тоді, ні раніше ні у кого руки не дійшли - і він стояв руїною (про це теж буде нижче). 

В польські часи в залишках замкових брам - так, принаймні, стверджували місцеві жителі - розмістилась прикордонна застава. Поруч ж бо Румунія і більшовицька частина України. Службу тут ніс 14 батальон прикордонної охорони війська польського (КОП, корпус охорони прикордоння). Хоча архівні фотографії 1920-х рр.. з такою інформацією сперечаються: на них видно симпатичний будинок з вежею над мансардою з дерев'яним балконом. Такі типові застави будували вздовж східного кордону від Вільнюса і до Окопів за проектом польського архітектора Тадеуша Новаківського. Інша світлина демонструє герби Польщі та Поділля на валах близько брам колишньої фортеці в Окопах - ландшафтним дизайном теж займалися солдати КОП.

Уважність призбручанських прикордонників тренували іноді вельми своєрідно: уздовж всього східного польського кордону восени влаштовувалися естафети з паличками, які прикордонники доставляли від застави на заставу. Починався марафон власне в Окопах, а закінчувався вже на березі Балтики. Участь у одному з таких марафонів взяло 6040 осіб.

Зараз від фортеці лишились дві брами (Кам‘янецька та Львівська), залишки дозорної вежі над Збручем та система земляних валів бастіонної системи поблизу брам. Прямокутні двоярусні брами збудовані з каменю. На другому ярусі, де було колись кілька приміщень, збереглися квадратні бійниці. Довжина Кам‘янецької брами - 12,3 м., ширина - 8,0 м. Відповідно довжина Львівської – 10,4 м., ширина 8, 5 м. Висота обох брам становить 7,5 м. Дахи обох башт не збереглися. Відстань між брамами складає 480 м.  (Інформація з "Літопису Борщівщини"). Досить непогано збереглися - дякуючи реставрації, яка була проведена у 1905 р. Польським товариством шанувальників старовини (про що нагадує таблиця на Кам‘янецькій брамі) та завдяки тому, що тут довгий час була прикордонна митниця (а до того реставрація брам відбувалася у 1870-1874 рр.).

У 1915 р. росіяни, намагаючись провести залізницю до Кам‘янця, розрівняли частину валів. Залізниці тут так і немає - а шкода. 

В селі також збереглися руїни Троїцького костелу (1693). Храм було зведено за порадою Яна ІІІ Собєського. У XVIII ст. святиня дала притулок останнім з барських конфедератів. Коли проти Казиміра Пуласького та його однодумців, що закрилися в костелі, у 1769 р. пішли російські війська, конфедерати вирішили померти, але москалям не піддатися. Правильне було рішення: коли росіяни зайняли Окопи, вони вбили усіх поранених конфедератів, а сам храм зруйнували. Напевно, саме через облогу загону Пултуського на польських листівках міжвоєнного часу, з 1920-х рр., храм фігурує під назвою "Лицарський костел". Ну, гарні і пафосні назви для Окопів не дивина: місцеву фортецю Зигмунд (Сігізмунд) Красінський називав "останнім причалом аристократії". 

Відбудували костел аж у 1903 р. - не зовсім зрозуміло, ту ж руїну, що лишилася по конфедератах, чи зводили щось нове. Святиня сильно постраждала у Першу світову війну, але була досить швидко відновлена. В 1939 р., як тільки на цю землю прийшла радянська влада, храм закрили. Ще одну руйнацію костел пережив у 1943 р. Костельне майно тихенько розпорошувалося, в будівлі облаштували склад. 

На початку 2000-х років було зроблено невдалу спробу відновити дах храму. Значно вдалішими були спроби жителів села зберігати в костелі сіно. Дах на храмі таки з'явився - в липні 2013 року, що страшенно мене здивувало. На жаль, поруч не виявилося нікого, хто міг би пояснити цю фантастику. Лелек на даху ж розпитуй, не розпитуй - навіть увагу на тебе не звернуть.

Виявилося, приводити храм в порядок взявся один з місцевих жителів власним коштом, а допомагали йому у серпні 2013 р. мотоциклісти з польського Катинського Рейду та товариства Приятелів Поділля. Виносиле зігниле сіно, прибирали сміття, навіть влаштували з двох мотоциклів імпровізований вівтар. Польські гості привернули увагу нечисленних окопських католиків, зав'язалася дискусія, наслідком котрої, здається, і стало відродження сільської святині. Коштами допомагало також польське Міністерство культури. 

Влітку 2014 р. дах на костелі вже був готовий, стіни всередині потиньковані (залишкі поліхромії начебто збережено), а на фасаді з'явилася штампована статуя мадонни. 15 червня 2014 р. костел було повторно освячено. Польські мотоциклісти були на події теж. 

Треба буде при нагоді спробувати потрапити до середини храму. А в 2001 р. я писала про його нутрощі:

Прогулюючись костелом, дивіться під ноги - там багато входів, певно, в крипти, які густо заросли бур'яном. Хоча голову іноді підіймайте: на стінах храму збереглися геральдичні розписи та меморіальна дошка Магнусу Зевському.

Ці речення вже навряд чи актуальні - на костельних дверях нові замки, так просто досередини вже не потрапити, ну і віднова, знову ж таки. 

На Хмельницькому березі Збруча, напроти Окопів - село Ісаківці. Відомий краєзнавець Радзієвський згадував про залишки оборонних мурів у цьому селі, але знайти їх мені не вдалося (а там я була багато та неодноразово - улюблене місце відпочинку!). Хіба що малися на увазі оті довгі земляні насипи, що праворуч траси на Окопи. Ще одна версія - доти 1930-х років, що вервечкою тягнуться від Жванця до Завалля через Ісаківці.

Добратись до Окопів найкраще з Кам'янця, звернувши з траси Хмельницький-Чернівці у Жванці біля ресторану, звідти - 3 км до Ісаковець, через міст, повз автозаправку - і вже на місці (якщо не враховувати кілька кілометрів самим селом до першої, Кам'янецької, брами). Зі сторони Тернопільської області - від Мельниці-Подільської. Звідти до села приблизно 20 км.

А тут зокрема можна почитати про Окопи в міжвоєнний час.

Між двома світовими війнами, за Польщі, Окопи були самою південно-східною точкою Речі Посполитої. Тодішні бізнесмени і турфірми старалися витиснути по-максимуму користь з тутешнього мікроклімату Теплого Поділля і середнього Подністров'я. Вузький мис між Збручем і Дністром був засаджений садами і виноградниками. Добре задбані сливові сади лежали відразу біля валів та Кам'янецької брами - це підтверджують і листівки з 1936 р. Зі збору врожаю слив-морель робили етнографічне свято, на яке запрошували гостей з усієї країни. Туристів на човнах катали до сусідньої Хотинської фортеці - вона була на румунському березі Дністра. 

Ще з ХІХ ст. тут розвивалося виноградництво. Старанно займались місцевою лозою шляхтичі Немчевські. 

Зараз сливи в Окопах, звичайно, ростуть. Але виноградники? Ну, хіба в когось під хатою кілька кущів лози. Подільське вино залишилося в історії - там само, де і помпезний кінний монумент Яну ІІІ Собеському, який стояв при в'їзді до села у польський час.