Карта
Це я їду в Кривче, щоб оглянути замок і костел. Більшість шукає від цього села в Борщівському районі зовсім інших вражень. Екстремальних - ну, так та більшість вважає. Відчуваючи себе неабиякими спелеологами, дами на шпильках та з вавілонськими вежами модельних зачісок, в елегантних уборах, супроводжувані так само ошатно вбраними джентельменами, відвідують першу (в 90 процентів випадків) печеру в своєму житті. Поміж ноги бігають діти, часом зовсім мілкі, не старші першоклашок. Їм не лячно, їм ду-у-у-у-уже цікаво.
Ну і нехай собі. Спелеологія ж і не мусить бути чимось виснажливо-ризикованим і супер-спортивним. Під землю заглянути хочеться майже всім. Саме для всіх і існує на Поділлі печера, де через кожні 50 кроків горить електрична лампочка, групи (по 60, блін, іноді чоловік!) водять привітні екскурсоводи і де практично неможливо заблукати.
Бажаючих оглянути карстові провалля в Придністровській землі, які Сарматське море виготовило на радість людям мільони років тому, чимало. Біля входу в печеру я кожного разу бачила справжнісіньку чергу.
Дивно, що при такому напливі туристів дорога до самої печери, що біжить повз хатки і в'юнку річку Циганку, все ще в такому паскудному стані. Та до самої печери не під'їдете навіть нею. Авто - на стоянку, біля якої є туалет та кіоск з шоколадками по київських цінах, далі - пішки і вгору. Вже біля жовто-блакитного стенду, що розповідає, де ми є і навіщо, вас групують і оквиточнюють. Вартість білету з носу в 2006 році складала 3 гривні. Чи 3,50? Не пам'ятаю, платити за себе мені там ще й разу не довелося. Щастить :о).
Не забудьте озирнутися біля залізних дверей "Кришталевої" - вид на замок з гори смачний і багатообіцяючий.
Ну а далі...
