На ремонт гроші дав Зеновій Щепановський - син місцевого багатія, патріота і краєзнавця Василя Щепановського. Сам пан Василь намагається написати історію села, а от чия біда, що в його сина так погано з колористикою - і не знаю.

Храм працював до 1951 р., потім був закритим до 1988 р. Церква досить скромна, а от надгробки на закинутому, зарослому кропивою цвинтарі навколо - значно цікавіші. Перш за все кидається в око скультура біля входу до церкви. Місцеві її називають чомусь "купол". Біля земної кулі прилягло янголятко. Після довгих опитувань вдалося дізнатися, що цей пам'ятник поставив колишный пан (ризикну ствердити, що якщо прізвищем пані було Копистинська, то й пан був Копистинським. Хоча хто його точно знає...). За місцевою легендою, скульптуру пан привіз сюди аж з Італії. Не вірю - з Італії варто везти мармур, а не наш м'який подільський пісковик. Он, герби на постаменті під "куполом" вже ледь помітні - негоди постаралися...

За церквою стоїть монументальний обеліск-хрест - це склеп колишньої пані, саме отої Копистинської. Місцеві бабусі розказували, що в склепі аж до 1947 року переховувалися місцеві вояки УПА, та їх те місце так непокоїло і тривожило. що вони звідти пішли, попередньо повернувши домовину з склепу на своє місце.

Упівців тут згадують тепло і з любов'ю. Радянські карателі винищили весь цвіт тогочасної Вербівки, адже всі місцеві юнаки боролися за волю України.

Біля сільської будки-водокачки стоїть скромне приміщення складів. До 1939 року це був будинок, де мешкала пані Копистинська. На палац аж ніяк не схоже.

На березі Збруча - великий і відносно давній млин. Ще в селі відновлено кілька пам'ятних хрестів.