Сапогів лежить собі в яру над Циганкою – радше потічком, аніж річкою, такий весь «річ-в-собі» ще з 1564 р. Йдеш – і побоюєшся побачити напівмертве село, вбоге і страшне.
Але Сапогів – не такий. І першим свідком в справі Сапогова буде церква.
Дуже гарна – чесно. Принаймні, в 2008 році була гарною, а візит у липні 2013 р. цю красу трішки розвіяв.
Гармонійна, вишуканої форми, з оригінальною, небанальною дзвіницею. Дуже якась доглянута – високий дерев’яний тин навколо, кирниця з боку дороги, Кальварія з боку села, акуратні бетоновані сходи – ну справжня тобі зірка зеленого туризму, а не церква з 1777 року. Приємний храм, супер. Миколаївський – це якось так... прогнозовано.
Тільки от чотиритомний щось не те про святиню пише. Ось, четвертий том, сторінка 51:
«Кам’яний об’єм з південного боку апсиди добудований в 1883 р.».
Нема там нічого кам’яного, хоч як церкву обходь та шукай. Вся дерев’яна, хоча й на мурованому фундаменті. Ну от ще оббили тесом низ святині, начіпляли на нього якихось зірочок - на чорта, хтось знає? А з того ж резону, з якого поставили з боку траси пафосну дорогу куту браму, яка абсолютно не вписується у стилістику пам'ятки. З того ж, з якого виклали всі доріжки до церкви сучасною тротуарною плиткою двох кольорів - прилизали під "євроремонт", апогей несмаку по-селянськи. Страшно сумно - такого рівня збереженості дерев'яних церквів на Тернопільщини можна перелічити по пальцях однієї руки. Тепер за всю дерев'яну сакральщину віддуватися самотнім Скорикам. Сапогів автентичність стрімко втрачає - з тією ж швидкістю, з якою народ втрачає глузд. Блискавично.
Та повернімося до чотиритомника, в іншому він все вірно описав: тризрубна, триверха, всі частини церкви однакової висоти.
Напевно, храм на цьому місці (а гарне місце – високий пагорб над потічком) стояв і раніше. Адже ікони тут були старші за 1777 р. Найвідоміша з них, «Взбранній воєводі» з 1748 р., зберігається зараз в Тернопільському краєзнавчому музеї. Майстра, що її створив, інспірувала гравюра з київського «Акафісту», а ще оборона Почаївської лаври 1675 р., коли татарське військо несподівано відступило після триденної облоги.
