Стара тітонька в магазині розповідала, що її 96-літня мати розповідала, що (ви вже чекаєте, що тій бабуся розповідала? Ні) пам'ятає ще розвалини стін, таємничі підвали, зачинені на важкі залізні двері. Про ті ж підвали розказав і один із замкових сусідів, в той час як два інших вирішили позиціонувати себе повними історичними дебілами. Ну і чорт з ними. :о) 

А от про вали в книзі О.Мацюка - все правда. Дотепер вони простежуються, хоча й виникли навколо сільські хати, які досить сильно заважають панорамі, і де вже та річка Керничка, над якою виріс замок, не розібрати. 
На жаль, навіть фундаментальне видання "Земля Тернопільська" ("Джура", 2003) згадує рештки замку в своїй розповіді про Новосілку лише побіжно. Хоча з книги можна дізнатися, що село відоме з 1530 р. і його назва вказує, що воно постало на місці свого спаленого попередника.

Перша задокументована згадка про село теж може бути предметом для дискусій - скажімо, польський путівник "Поділля" від видавництва Rewasz називає іншу дату: 1547 р.

У центрі села, неподалік ровесника ХХ століття, греко-католицького храму святого Михаїла - старий хрест, встановлений на честь скасування в Австро-Угорщині кріпацтва і відновлений у 1990 році. Поруч ростуть дві з посаджених трьох берест - ще тоді, в 1848-му. В церкві збереглися розписи Івана Ставничого з Білобожниці. В міжвоєнний час була розібрана стара дерев'яна дзвіниця храму - планувалося звести муровану, до війни не встигли. 

В селі діяла двокласна школа - її будівля була мурованою, в ній містилося житло для управителя. Управителями завжди були українці, хоча серед вчителів траплялися і поляки. Діяла в Новосілці і читальня, зруйнована у часи Першої світової війни. В міжвоєнний період було зведено нову - більшу, з невипаленої цегли, з кооперативною крамницею. При читальні діяли драматичний гурток та бібліотека. До Першої світової була ще й корчма, та після війни її вже не відновлювали. 

Далі в напрямку Касперівців, неподалік багатофігурного кенотафу (1996) - напіврозвалений закинутий костел-усипальня родини Шелінських з 1817 року, зведений в класицистичному стилі. Всередині - пусто і затхло.  В "Заліщицькій землі в спогадах емігрантів" вказують, що у підвалі святині були домовини забальзамованих дідичів села. Правити у костел-усипальню приїздив священик Касперський з сусідніх Винятинців.

За мавзолеєм жодного догляду, і якщо у 2005 році він був ще більш-менш здоровим на вигляд, то в серпні 2012 року справи погіршилися: дах схожий на сито, там, де він вже впав, замокають і кришаться старими зубами стіни. Шкода, шкода, шкода - ми мандруємо привидами повз привиди, ми милуємося тим, що помирає, нашим дітям цього вже не лишиться - будуть по селах домінантами хіба страшні коробки генделиків та кафе. 

Шелінські мали в селі двір (електрифікований - та ще дивовижа для початку ХХ ст.), тримали в Новосілці гуральню (теж з електрикою), дозволили звести корчму (спаювала нарід до Першої світової). Селяни навколо були селянами, аграріями - а як і вміли робити щось поза порпанням на городах (бо таки вміли - хтось підробляв теслею, хтось музикою, шевцем, ковалем, олійником, ткачем чи боднарем), то робили то лише час від часу. Тодішня Новосілка була іншою: за Австрії тут був відділок жандармерії, за Польщі - поліція. Професор Юрій Полянський проводив тут розкопки, віднайшов не лише частинки глечиків та багато кремінного знаряддя часів палеоліту та неоліту, а й поховання скіфських часів. Знахідка відправилася до українського музею у Львові. Полянський знайшов тут стоянки пізньо-палеолітичну, гава-голіградську, черняхівську та древньоруську. 

Цікавий факт: ким би не був автор скульптурної композиції в Новосілці, він працював не лише тут. Практично ідентичний кенотаф розташований на дорозі між Яремчем та Косовим. Надзвичайно схожа композиція є також у Кутах. 
Свого часу село відвідували літератори Ю.Федькович (гостював у товариша по службі Семена Нарівняка) та Клементина Попович-Боярська (1900-1944).

З раритетної книжечки "Заліщицька земля в спогадах емігрантів" (Тернопіль, 1993) можна дізнатися, що в 1921 р. тут було 534 двори, у 1931 р. - 540. В 1900 р. у Новосілці Костюковій проживало 2534 людини (з них2165 греко-католиків, 327 римо-католиків та 112 віри Моісеєвої). Відомо, що місцеві "латинники" жили з українцями у мирі та злагоді і у побуті переважно користувалися українською мовою. У 1910 р. - 2600 мешканців. Станом на 1921 рік тут налічувалося 2403 жителі, а у 1931 р. їх було вже 2587. Так, зараз значно менше. Міські топоніми початку ХХ століття: Маричків, Нижник, Під замком (!), Мархонівка, Під ліском, За потоком. Поля називали так: Петринське, Під ліском, За селом, Заруби, В гаю, Балки, Лиса гора, Голіградське поле.