Координати: 48°33′00″ пн. ш. 26°29′15″ сх. д. 

Карта

Колишнє містечко і навіть порто-франко (прикордоння!), мала батьківщина моєї прабабусі. Зараз у Жванці проживає близько 1,5 т.ж. В місцевій школі діє народний музей Жванця. 

 Повз нього практично щоденно проносяться автобуси та автомобілі, набиті туристами. Найгарячіший маршрут останніх років, найпривабливіші пейзажі, відомі з десятків кінофільмів, найлегший спосіб потрапити в казку - проїхатися до Кам'янця, а звідти потрапити в Хотин. Два неймовірні замки сперечаються за увагу подорожніх з перемінним успіхом: захват викликають обидва, туристів ніяк не менше в жодному з них.

А між ними - замок-сирота, маловідомий, занедбаний, практично зруйнований. Що з того, що звідси в 1654 році сам Богдан вирушив до Переяслава підписувати самі знаєте яку угоду... Бодай би не їхав, нехай би залишився тут, поблизу обложеного козаками Жванецького замку...

Та історію не перепишеш. Не повернеш вже й часи, коли на південь від Жванця лежала Румунія, а на захід - Польща (ще раніше і на південь, і на захід починалися землі Австро-Угорської імперії) - і коли чимало місцевих мешканців заробляли собі на життя контрабандою. А от привабити туристів зробити привал на дорозі між двома фортецями спробую.

(Текст був написаний десь в 2002 році - і з того часу багато що змінилося. Жванець вже не оминають аж так невідворотньо. Щоправда, з осені 2006 року замком "опікується" Кам'янець-Поділсььке товариство шанувальників фортифікацій (таку затійливу назву пан Ігор Данілов, імперський ШОвініст і артист великих і малих театрів військових дій вибрав для своєї діяльності. Це означає, що територія обнесена парканом - і дивитися на замок краще з іншого берега Жванчика). 

Колись містечко на кордоні спочатку двох (Російська і Австро-Угорська імперії), а потім і трьох держав (Радянська Україна, Румунія за Дністром, Польща за Збручем), а зараз - велике село на Дністрі, Жванець зручно розташувався біля кордону з Чернівецькою та Тернопільською областями. От вони, колишні кордони, як повернулися

Відстань до Кам‘янця – 18 км., до Хотина – ще якихось 4 км. через Дністер. З Кам'янця сюди регулярно ходять маршрутки та автобуси (вартість проїзду -  гривнів 7-8 станом на 2011 р.). Поїсти при бажанні можна у вареничній навпроти костелу (звідти і до замку близько). Знамените колись серед _прогресивної_ молоді кафе "Чорне і біле" давно і капітально зачинене. Знаменитий серед батьків _прогресивної_ молоді ресторан "Дністер" над Дністром... та чорт з ним, я не знаю, чи він працює, чи ні :о). В кафе на ринковій площі можна придбати місцеве живе пиво - багатьом подобається. Є кілька продуктових магазинів.

На цьому покінчимо з інфраструктурними деталями і заглибимось в історію.

Жванець впрерше згадується під 1431 р., коли лицар Свічка з Лечина дістав від короля Владислава–Ягайла це поселення. В 1469 р. Жванець як королівщина був у “держанню” Михайла Бучацького. В кінці XVI століття містечко стало власністю магнатів Калиновських. В першій чверті XVII ст. Валентій Калиновський, староста кам‘янецький, збудував тут замок.

До того Жванець був зовсім невеликим поселенням: в 1530 р. тут було лише 2 плуги (одиниці оподаткування), в 1565 р. – шість, в 1578 р. – вісім плугів. Та зі зведенням фортеці поселення почало збільшуватися, хоча, за іронією долі, саме через цей замок воно потім же й спустошувалось: твердиня пережила не одну облогу під час військових кампаній, що часто-густо точилися тут, поблизу Хотинської та Кам‘янецької фортець.

Та люди селилися у такій гарній і стратегічно корисній місцевості здавна. Саме на території Жванця археологи знайшли на рештках поселення трипільської культури (3500-1700 р. до н.е.) залишки огородженого ткацького верстату. Швидше за все, він був вертикальною рамою, бокові ставиці котрої захоплювали нитки основи, що звисали додолу. І що з того? Та нічого - просто це найдревніший ткацький верстат на території сучасної України. 

Під час польсько-турецької війни 1621 р. Жванець було пограбовано й сплюндровано через якусь злочинну провокацію, як це пояснюють польські історики: коли польське військо переходило через Дністер, хтось пустив поголоску, що польський гетьман звелів знищити Жванець, і голота при облозі, завжди охоча до таких випадків, кинулася грабувати містечко, за ними пішла челядь, а тоді вже й піхота... і все містечко та кілька сіл поблизу було повністю зруйновано. Військова старшина поспішила спинити грабування, та було вже запізно.

Та все ж Жванецький замок зберігся і в ньому деякий час перебував королевич Владислав, повертаючись з Хотинського походу разом з гетьманом Петром Конашевичем Сагайдачним. Після  руйнації замку власник Жванця Станіслав Лянцкоронський (одружений з сестрою Валентия Калиновського) відновив містечко і відремонтував укріплення. На його прохання король Владислав, що на власні очі бачив руйнування Жванця, в 1646 р. дав місту привілей на магдебургію, затвердив ярмарки і торги, дав магістральну печатку і герб. До наших днів базарна площа у Жванці нагадує типовий ринковий майдан невеликих подільських містечок. 

За польсько-козацької завірюхи Жванець був свідком тяжкої для Польщі події в 1653 р. Восени полки стягувались до Жванця, щоб заступити дорогу синові Богдана Хмельницького Тимошеві, що пішов з своїм військом у Молдавію допомагати тестеві – молдовському господареві Василю Лупулу. З польським військом був король Ян Казимір. В Жванецькому замку король влаштував свій штаб. Богдан Хмельницький з козаками та татарами обступили польське військо і не давали можливості привозити в Жванець провіант.
А тут і холодна осінь настала, з дощами... Поляки терпіли холод і голод, військо гинуло від пошесті, розбігалося, чого не могли стримати навіть найсуворіші накази та заборони. До того ж пішли чутки, що сам кримський хан іде з ордою – і вже його військо під Шаргородом... Поляки були змушені рятувати себе тим, що підкупили татар, які й зрадили Хмельницького.

Зараз це майже цілковита руїна – але руїна дуже мальовнича. Якщо звернути в другий провулок наліво (як їхати з сторони Кам‘янця) – то можна побачити єдину вцілілу башту над стрімким урвищем Жванчика. Жванчик, взагалі-то, річечка невеличка, та тут він впадає в Дністер, до того ж в сам Жванчик впадає невеликий потічок – і цей річковий меандр надзвичайно гарно виглядає. Проте, ви самі все чудово бачите на фото.

Якщо хочете побачити башту зблизька – потрібно виїхати назад, на головну дорогу, і звернути наліво вже поблизу центру Жванця. Біля збереженої північної башти – бункер 1930-х рр. (ще один такий ДОТ є над Дністром, недалеко від ресторану “Україна” та знаку “Хмельницька область”, а по дорозі з Ісаківців на Завалля - ціла система ДОТів).

Недалеко – руїни стін, які аборигени використовують як сараї та комори. Ще зберігся фрагмент замкових склепінь на південь від башти. Колись фортеця була п‘ятикутна в плані, кожен бік був у довжину приблизно по 85 м. Площа твердині – близько гектара. На всіх п‘яти рогах були башти, між ними - високі мури. Північний бік замку йшов паралельно Жванчику, східна сторона нависала над яром, а вздовж трьох інших боків було викопано глибокі рови.
В‘їздів в фортецю було два – один головний, посередині західного боку, другий на південно-східному розі з боку містечка. Над головною брамою було зведено башту 10 на 15 м, двоповерхову. На другому поверсі були житлові приміщення. Ліворуч від головного входу був ще один житловий будинок з вікнами на другому поверсі.

Десь в кінці 1980-х років місцевий краєзнавець написав в тодішню районну газету “Прапор Жовтня” про сумний стан пам‘ятки, та ситуація не покращилась. Не покращили її й візити юних студентів Краківської архітектурної академії, що проходять практику в наших краях: юнаки повикопували в Жванці старі надгробки і позвозили їх до Кам‘янця - вважаючи, що тут вони будуть зберігатися краще. Ці могильні плити стоять рядочками біля Петропавловської катедри. Хм.

Іншою пам‘яткою архітектури в Жванці є діючий костел, зведений у XVIII ст. (1782-1786). Це не перший костел у Жванці: його дерев'яний попередник постав у 1740 р. на кошти Марії Юзефи, дружини польського короля Августа ІІІ. Святиня згоріла в часи Барської конфедерації. 

Існуючий зараз храм на честь Непорочного Зачаття (колись вірмено-католицький костел) був побудований жванецькими вірменами - у містечку проживала чимала їх громада. У ньому знаходилася шанована католиками ікона святого Каетана. На західній і східній сторонах кам'яної огорожі храму все ще можна побачити бійниці: храм мав риси оборонної архітектури. З південно-західної сторони костельної території розташовано дві брами; перша - більш древня (руїни вхідної споруди зі сторожкою).
Костел кам'яний, однонавний із двома эскедрами по бічних фасадах, із сегментно замкнутою апсидою. Бічні членування нартекса колись були збільшені вежами. В радянський час вежі зруйнували, вже за незалежності України було зведено дві невеличку вежі, значно нижчі за оригінальні. Нава і апсида перекриті напівциркулярними склепіннями зі стрілчастими розпалубками. Основним засобом художньої виразності головного фасаду є різьблені композиції, виконані в ренесансно-барочних традиціях.
Костел майже позбавлений архітектурних прикрас - хіба от си мвол домініканців над входом. На початку 2000-х у ньому правив отець Алоїзій. Говорили, великий патріот Поділля та поціновувач історичної спадщини, людина з вишуканим смаком. Зараз тут священником Павло Ткачик. 

Стаття з "Пам"яток України"

Євгенія Пламеницька
МАЛОДОСЛІДЖЕНІ ФОРТИФІКАЦІЇ МІСТЕЧКА ЖВАНЦЯ НА ПОДІЛЛІ

Село Жванець (у давнину Званеція, Званеч, Званец, Званча) лежить на лівому березі Дністра, при злитті його з Жванчиком, у мальовничій місцевості, що дістала назву "Подільська Швейцарія". Давня територія села займає кінець високого мису, обмеженого з півдня Дністром, а з заходу й півночі - глибокими закрутами річки Жванчика та потічка Вільшанки. (...)
ЗАМОК
Поява перших оборонних споруд у Жванці сягає дуже давніх часів. Очевидно, на той час вони були земляними укріпленнями мисового однобічного типу: вал і рів перетинали впоперек мис між улоговиною Вільшанки і заплавою Дністра. Фрагмент цього укріплення зображений на плані другої половини XIX століття і якоюсь мірою ототожнюється з відтинком дороги, що пролягаєвздовж західного фасаду Вірменського костелу.
За даними наших попередніх досліджень, будівництву в кінці XIV - на початку XV століття баштового замку передували два будівельні періоди мурованого укріплення. Воно охопило підвищену частину мису і сформувалося на полігональному плані, зумовленому рельєфом. На прикладі північної збереженої башти замку, у якій виявлено давнє ядро - тристінну вежу*, можна дійти висновку, що на зламах периметральних мурів замку було поставлено тристінні, відкриті зсередини вежі, які частково виступали за лице мурів. Розміщення таких веж на рогах периметральних мурів мало одну своєрідну рису: всі три стіни були різної довжини (в північній вежі - 5,3 м, 9,9 м та 10,5 м) і сполучалися під прямим кутом. Стосовно до оборонних мурів суміжні з ними боки веж утворювали довільні кути залежно від конфігурації плану замку (зокрема, в північній вежі один кут був прямий, другий - тупий). Висота веж і оборонних мурів, що їх з'єднували, на двох перших будівельних етапах залишалася однаковою - до 9 м. Стіни веж першого етапу мали зовні позитивний ухил (тобто потовщувалися до основи); товщина їх у верхній частині дорівнювала 2,0-2,1 м.
Певні комплікації пов'язані з датуванням цього давнього укріплення, яке можна вважати стіновим з огляду на специфічну відкриту форму веж. Спираючись на регіональне близький аналог - Кам'янець-Подільський замок, де первісні укріплення подібної ламаної в плані конфігурації датовано за даними останніх досліджень початком І тисячоліття нашої ери, стінові фортифікації першого будівельного етапу Жванецького замку можна гіпотетичне залічувати до того самого часу.
На другому будівельному етапі збільшення висоти стінових укріплень та їхня дальша трансформація спричинилися до формування наприкінці XIV - у третій чверті XV століття баштового замку з відмітними для того часу елементами фланкованої оборони. Основою цього замку стала наріжна північна частина давнього укріплення з тристінною вежею і відтинками периметральних мурів, що прилягали до неї і мали довжину близько 70 м. З півдня до цього укріплення прилягав п'ятикутний полігон площею близько 1,0 га, по периметру якого було зведено кам'яні мури (південно-західний завдовжки 80 м, південний -60 м, південно-східний - 80 м), що сполучили п'ять наріжних і шосту надбрамну башти, внаслідок чого утворився регулярний замок. Окрім північного боку, повернутого до стрімкого скелястого берега Жванчика, він був оточений по периметру глибоким ровом. Під'їзд до замку було організовано вздовж південних мурів, під захистом двох наріжних башт, а в'їзд на територію - через надбрамну башту, що стояла по осі південно-західного оборонного муру. Обсягово-розпланувальна структура башт на рогах п'ятикутного укріплення не була однаковою. Дві новозбудовані башти на кінцях південного оборонного муру репрезентували тип пунтонів (протобастіонних башт), дві інші наріжні башти були тристінні, відкриті зсередини. Північна, давня вежа зазнала істотної трансформації: з тристінної вона перетворилася на чотиристінну, протобастіонного типу з фланковими боками завдовжки 5 м та 6 м. Башту перебудували, розібравши північно-західну стіну й замінивши її двома стінами, що стояли під прямим кутом. Внаслідок цього вхідний кут, що утворився між фасовими і фланковими боками башт, став дорівнювати 120°, що абсолютно нехарактерне навіть для ранніх споруд протобастіонного типу, де він не перевищує 90°. Водночас було надбудовано оборонні мури, що, як і на попередньому етапі, завершувалися зубцями.
Як п'ятибаштовий замок сформувався не пізніше від третьої чверті XV століття. Наступну перебудову його, що збіглася з повсюдною модернізацією замків в Україні, здійснили XVI століття нові власники Жванця Срочинські. Вони реконструювали всі замкові башти, зокрема найдавнішу північну, в якій надбудували новий ярус зі стрільницями та зубцями.

Найбільших змін зазнав Жванецький замок наприкінці XVI - на початку XVII століття, коли його власником став Валентій-Олександр Калиновський, відомий "герой шляхетського духу", кам'янецький староста і генерал Подільських земель. У цей період в Україні поширювався новий тип бастіонних укріплень, і Калинова-кий модернізував замок з орієнтацією на новітні досягнення військового мистецтва. Між баштами, рівнобіжне до давніх мурів, споруджено ескарпові стіни (західну, південну, східну) над контрескарпами ровів. Було також повністю перероблено з напільного боку дві наріжні протобастіонні башти: їх засипано зсередини, обличковано ззовні на взір бастіонів, з фланками завдовжки 8 - 9 м та фасами 18 - 20 м. Частково реконструйовано "північно-західну й північно-східну башти. До них, щоб подовжити фланки, прибудовано одноярусні обсяги. Давню північну башту доповнено ще одним, четвертим ярусом зі стрільницями й замкнуто з боку двору п'ятою стіною.
Роботи, що їх виконав Калиновський, дуже змінили вигляд давнього укріплення. Тому сучасники здебільш сприймали їх не як реконструкцію, а як нове будівництво. На встановленій тоді ж на головному фасаді надбрамної башти пам'ятній плиті, а також у записках Якова Собеського (1621 р.) йдеться не про ремонт і модернізацію, а про власне будівництво нового замку. Саме тому в краєзнавчій і науковій літературі помилково усталилася думка про початок будівельної історії замку саме з 1621 року. Ця хибна версія спричинилася ще й до того, що історики стали ототожнювати Жванецький замок з бастіонним укріпленням, яке Калиновський збудував того ж таки 1621 року за 1 км на південний схід від Жванця.
Жванецький замок було трохи пошкоджено під час Хотинської війни. Відбудував його Станіслав Лянцкоронський, власник Жванця з 1626 року.
Більшої руйнації зазнав замок 1653 року за польсько-козацьких воєн, а також у період турецького загарбання Поділля (1672-1699 рр.). Під час здобуття замку Яном Собеським (1673 та 1684 рр.) його зруйновано і спалено.
Після визволення від турків 1699 року Жванець утратив своє військово-стратегічне значення і на початку XVIII століття Лянцкоронські пристосували його під житло. Турецько-татарський напад 1768 року та захоплення Жванця барськими конфедератами 1769 року спричинилися до нової руйнації споруди.
На початку XIX століття власниками замку стали Скоповські, за ними - Йордани, 1830 року - Комари, а в них 1844 року замок викурив російський уряд з огляду на тактичну вигоду місцевості. На основі наявних укріплень військові інженери планували збудувати величезну фортецю, але цей проект не був реалізований, і давній замок покинули.

Вигляд споруди в 50-х і 70-х роках XIX століття зафіксовано на кількох малюнках та світлинах: на той час замок ще зберігав регулярну розпланувальну структуру: були цілі його башти, один бастіон та оборонні мури, а також вали. Уявлення про архітектуру надбрамної башти дають давні світлини. Своєрідною рисою її був широкий проїзд у першому ярусі, перекритий коробовим склепінням. З боку головного фасаду він містився в глибокій ніші з арковою перемичкою, абрис якої - низька й одночасно стрілчаста крива - характерний для вірменських споруд Поділля.
Нині замок зовсім утратив свою розпланувальну структуру. Збереглася тільки північна частина укріплення з північною баштою, а також рештками надбрамної та південно-східної башт. У найкращому стані п'ятикутна чотириярусна північна башта, що стоїть над стрімким схилом пагорба. Внаслідок перепаду рельєфу перший ярус її - напівпідвальний, зі склепінням. Цей ярус має стрільниці з розширеними назовні щоками: в інтер'єрі ширина бойового отвору дорівнює 30 см, іззовні - 118 (123 см). Стіна башти завтовшки 1,7-2,1м.
Під час попередніх досліджень башти виявлено фрагменти давнього ядра її, що належить до стінового укріплення першого будівельного етапу: східну й північно-східну стінгі на висоту двох ярусів; сліди від розібраної в XV столітті північно-західної стіни; замуровані в тому ж столітті стрільниці на рівні першого ярусу, трохи нижче від наявних (рівень давньої підлоги був значно нижчий від сучасного), З боку інтер'єру отвори їх були завширшки 30 - 35 см. Збереглися також стрільниці XV століття, частково перероблені у XVIII столітті на вікна; сліди стрільниць чи зубців, що завершували стіни в XVI, а також 12 стрільниць початку XVII століття, обладнаних водночас із спорудженням п'ятої, внутрішньої стіни башти.
Від надбрамної башти донині залишився напівзасипаний землею перший ярус зі склепінчастим проїздом і одним північним бічним приміщенням. Стан башти дає змогу скласти тільки загальне уявлення про габарити та архітектурні особливості її. Ширина прямокутного в плані обсягу - 14, 8 м, довжина - близько 20,0 м. Судячи з перев'язей стін і розміщення стрільниць обабіч брами, ; первісне надбрамна башта не і мала склепінчастого перекриття й бічних приміщень, а стіни її були завтовшки 1,27 -1,3 м.
Розпланувальна структура напівзасипаної північно-східноі башти, зруйнованої на рівні першого поверху, не простежується, окрім склепінчастого коридору завширшки 3,5 м, що | проходить з внутрішнього боку І північної і східної стін.
Жванецький замок досі не став об'єктом ґрунтовного наукового дослідження, а воно може дати, висновуючи з попередніх спостережень, багатонадійні висліди.

Ставтеся до тексту з певною долею скепсису. Фортецею храм назвати ДУЖЕ важко. 

ВІРМЕНСЬКА ФОРТЕЦЯ

На території села є Вірменський костел Непорочного Зачаття Богоматері. Садиба його відома з вірменських джерел як "маленька стародавня Вірменська фортеця". Вона міститься в центрі Жванця, на його давній мисовій частині, оточеній з півдня Дністром, а з північного заходу - Жванчиком. У плані - це неправильний чотирикутник площею близько 0,5 га. Його північно-західний гострий кут виходить на розгалуження головної в'їзної дороги, західний напрямок якої веде до замку (на відстані близько 200 м), а південний, що оперізує Вірменську фортецю, - у бік Дністра. На цьому терені, ближче до північно-західного кута, і стоїть вірменський храм - однонавова одноапсидна споруда з ризницею і двома приділами.
Коли збудовано Вірменську фортецю - невідомо. В.Ґригорян, покликаючись на М.Бжишкяна, називає стіни, що оточували храм, "міцними" і зазначає, Ідо 1766 року під час нападу хотинських турків на Жванець частина мешканців сховалася за церковними мурами. Опис цієї укріпленої території склала наприкінці 70-х років XIX століття К.Мельник: "На лівому боці в'їзної вулиці привертає увагу давній Вірменський костел - мурована будівля старовинної архітектури, оточена високим, масивним кам'яним муром, на якому в багатьох місцях збереглися сліди фортифікацій у вигляді стрільниць і контрфорсів... Будівля (костелу. - Є.П.) досить велика й сягає значної вишини, особливо дзвіниця із стрільницями".
Вірменська фортеця як локальне укріплення сформувалася на базі загальної фортифікаційної системи Жванця, зокрема укріплень, що обмежували зі сходу його давню мисову частину. В основі ранніх укріплень Жванця простежується 5-подібний рів, що перерізав мис у напрямку південь - північ. Згодом за ровом почалося формування другої лінії оборони - кам'яних мурів, рівнобіжних до рову. У місці зламу їх (там, де південно-західний ріг Вірменської фортеці) споруджено оборонну башту (в плані 11 х 11м), через яку мостом над ровом в'їжджали на давню мисову територію міста. Невдовзі, щоб посилити оборонні можливості в'їзду, при цій надбрамній башті збудовано передукріплення. Це була невеличка територія, обмежена мурами. Не виключено, що саме тут 1431 року оселився перший відомий нам власник Жванця Свичко з Ленчина.
У середині XV століття в північній, найбільш підвищеній частині давньої території Жванця з метою забезпечити фланкувальну оборону передукріплення з надбрамною баштою збудовано регулярний баштовий замок п'ятикутного плану. Він став військовим осідком тогочасного власника Жванця Михайла Бучацького. Під захистом потужного замку територія передукріплення стала безпечнішим місцем, на якому в кінці XV - на початку XVI століття зведено вірменський храм: первісно однонавовий, одноапсидний, з дзвіницею над притвором і периметральною одноярусною галереєю. Зі спорудженням храму на території передукріплення воно перетворилося на невеличку фортецю.
Наступний, третій етап будівельної історії Вірменської фортеці пов'язаний з модернізацією Жванецького замку в першій чверті XVII століття Валентієм-Олександром Калиновським. Під час перебудови двох наріжних замкових башт на бастіони західний і східний мури Вірменської фортеці стали на заваді і тому їх розібрали й збудували наново, змінивши трасування, а це своєю чергою зумовило потребу розібрати притвор і західну галерею храму, що опинилися на трасі нових укріплень.
За часів турецького поневолення (1672-1699 рр.) оборонні споруди Жванця з наказу Яна Собеського було спалено. Укріплення Вірменської фортеці відремонтовано на початку XVIII століття. Тоді в південно-західному мурі обладнано у барокових формах новий парадний вхід.
1769 року фортеця потерпіла од військових дій проти барських конфедератів. У процесі ремонту південний мур підсилено міцними контрфорсами, а також зроблено земляний бруствер з амбразурами. Ці заходи стали останніми у військовій історії фортеці.