Що даремно, переконалася 25 липня 2004 року, коли після довгого соц-опитування селян (всього в опитуванні взяли участь: 4. 2 жінки та 2 чоловіка. Статистика) нарешті знайшла - з радісними зойками - те, що шукала. 
Отже, Михайлівська церква XIV сторіччя (селяни чомусь її вперто називають Вознесенською). Стара. А гарна!
Варто було проїхати все село, і ферму за ним, і футбольне поле... власне, там я Сергія і залишила, бо вже побачила мету свого маршруту - і понеслася повз гусячі орди біля річки-калюжки, поки Сергій шукав такий-сякий місток через маленький потічок. Очікуючи на нього, я все так само підстрибувала від задоволення та вибирала кращі ракурси для фотографування. Можете не сумніватися: вони виявилися абсолютно такими ж, як і у всіх тих, хто фотографував цю споруду.
Заглядаючи у шпаринку для ключа (солідних розмірів, але й замки на дверях теж не маленькі висять), всередині побачила лише ремонтні причандалля та сірість. Іконостаса або немає, або його не видно за тими всіма драбинами (праворуч є фото Ігоря Скальського, і там за лісами видно іконостас. В мене ж все-таки дуже поганий зір. Щоправда, на теперішній час іконостас розграбований).

В 2007 році спеціалісти з львівськї філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України відреставрували три ікони з чесниківського іконостасу, зараз вони зберігаються у новішій церкві. Ще з кількома образами зробили профзаклейку, намагаючись таким чином їх законсервувати. Але це так і не було зроблено.

Біля входу - лавиця, це робить двір більш обжитим та затишним. Дивувалась дорогою до церкви, що вози (в які коней запрягають), виявляється, теж мають номери.

Тоді, в 2004-му, так захопилася старенькою, що нічого іншого у селі просто не помічала. А воно було, те інше: фіґури Мадонни з колишнього панського двору та св. Антонія, дерев'яний хрест  братства тверезості і хрест на скасування панщини. Буде що дивитися наступного разу. 

В Г. Логвина про Михайлівську церкву сказано сухо та по-діловому:
"В плані тридільна, з прямокутною навою (5 на 6 м) і бабинцем (3,3 на 5,5 м), з п'ятистінним коротким вівтарем (3,6 на 5,4 м), орієнтованним довгою стороною перпендикулярно повздовжній осі будівлі. Храм перекритий трьома напівсферичними куполами без барабанів, але з світловими ліхтариками (висота до них 10 метрів). Бокові приміщення покриті скатним готновим дахом, а середнє має квадратовий при основі шатровий верхз двома заломами. В ХІХ сторіччі на північному та південному фасаді звели величезні контрфорси".
Логвин писав, що храм всередині викликає затишне, але піднесене враження. Висотно відкритий простір простих куполів підкреслюють вузенькі, низько розташовані хори біля західної стіни. Урочистий вигляд інтер'єру надає чотириярусний різний позолочений іконостас з яскравим декоративним живописом (ХVIII ст.). Ніхто зараз його слова ані підтвердить, ані спростує: риштування в нутрощах стоять ще з 1991 р. Їх поставив якийсь палкий любитель архітектури і України, який намагався щось реставрувати самотужки і власним коштом. Звичайно, тоді йому це просто не дозволили. Зараз всередині - мотлох і - чомусь - радянська чавунна табличка про те, що храм - пам'ятка архітектури і охороняється державою. Вікна не засклені. Колись біля храму був сторож, та вже давно немає: цупити нічого, навіть старовинну ручку від дверей й ту вкрали ще у 2000 р. Три ікони зі старого іконостасу перенесли в новіший храм. Інші... А що інші?

Останній раз літургія біля храму відбулася ще в 2014 р.

А народ тим часом бавиться в легенди про розенкрейцерів. 

Колись Чесники належали Казановським, які мали тут замок. Хто володів містевістю після них, не відомо. Перед 1840 р. село купив Аполінарій Станіслав Мальчевський (1800- близько 1870), депутат галицького сейму. У заповіті він залишив Чесники дітям своєї дружини від її першого шлюбу: Маріану і Марії Маневським. Марія стала дружиною Францішка Мілінського - і Чесники були її посагом. Мілінські і володіли поселенням аж до 1939 р. 

Ще до Аполінарія Мальчевського в селі був цікавий класицистичний двір з 1812 р. Перебудови 1863 та 1912 рр. сильно спотворили вигляд споруди. Первісний двір мав розмір 17 на 32 м, з портиком з колонами на головному фасаді (під час першої ж перебудови портик було зруйновано). Останні власники збили з фасаду також герб Мальчевських "Тернаву" - і облаштували власні "Вчеле" та "Одровонж". В 1914 р. до паркового фасаду додали терасу. В 1912 р. зникли колони й з західного фасаду палацика. Майже без зміни пережила всі будівельні пертурбації палацова їдальня. Біля їдальні була бібліотека, а далі, в кутовому приміщенні, канцелярія. 

В парадних кімнатах були в кутках кахлеві п'єци. а підлога була паркетною з кількох видів деревини. Орнамент видно на одній із світлин в галереї праворуч. В великому салоні були меблі у стилі Луї Філіпа і більш пізніх епох, криті оксамитом. Велике люстро мало позолочену раму з різьбою у вигляді виноградного листя та з гербовим картушем і гербом "Вчеле". Стіни салону прикрашли репродукції самих модних тогочасних польських картин, але були й оригінали: "Липи" А. Августиновича, скажімо, та кілька анонімних робіт. 

Меблі у їдальні були дубові, оббиті шкірою. На стінах висіло шість родинних портретів. В бібліотеці були дубові шафи, клубні крісла, стіл. Книгозбірка налічувала близько 5000 томів - переважно з історії, географії, геральдики, пам'яткознавства. На стінах - 42 зображення польського війська від часів Станіслава Августа і до січневого повстання. Двір також зберігав кілька східних килимів, столове срібло, порцеляна. 

Навколо палацику лежав ландшафтний парк з округлим газоном з боку під'їзду. Була широка грабова алея, ставки з містками, а серед господарських пріміщень неподалік від двору стояла класицистична стодола