Карта

Координати: 49°06′29″ пн. ш. 25°54′46″ сх. д.

Місто в Гусятинському районі, лежить на трасі Тернопіль - Чернівці, в 17 км на північ від Чорткова. Навіть ті 500 метрів, які відділяють Копичинці від траси, зіграли з містом поганий жарт: туристи нечасто відвідують поселення, а єдині асоціації у більшості при слові "Копичинці" - лише тюрма та, можливо, ковбаси. Населення (за даними 1999 року) – 7,4 тис. жителів. Наприкінці 2000-х ця цифра зменшилась до майже 7 тисяч.

(Цікаво, що кількість людей тут не змінилась за останні більш як 100 років - за даними перепису 1897 року в Копичинцях жило 7,2 тис. чоловік).

Місто лежить по обидва боки річки Нічлави та двох її приток - Стрілки й Крутилова (інша назва, чи то пак нік річечки - Нічлавка). Подібно Риму, Копичинці розкинулись на семи горбах, щоправда, трохи менших, аніж у Вічному місті.

Археологічні розвідки свідчать: місто у давнину складалося з кількох окремих поселень: Капиці (Кабівці), Гора-Мораки, Кардашівка, Голодіївка, Кутець. При додаванні всіх цих частин у cуммі виходив Копачин, або Копичин. Він же - Копечинці.

Є кілька версій походження назви міста. За однією з них, оріджін виводиться від слова "Капища" (не забуваймо: поганські Медобори звідси недалеко).

Інша версія стверджує, що назва поселення - симбіоз слів "копа" і "чинити". З часом Копачин перетворився на Копичинці. І тільки спробуйте переконати в противному краєзнавця Б.Савку!

Та є й третя версія: начебто на Горі-Мораки колись був монастир, де жило 60 (тобто копа) монахів. От і об'єднались у нерозривному союзі слова "копа" і "ченці". Хочете ще версію? Тримайте: ледь не перші зафіксовані у документах власники Копачина були шляхтою з гербом "Копач".

Як би не було, дізнатись абсолютну, кришталево чисту правду, напевно, вже не вдасться. А гіпотези нехай живуть: вони хоч трохи розвіюють тугу маленького подільського містечка за своєю булою славою та двома замками. Є, щоправда, і ще одна версія про назву, та про неї трошки нижче.

Як і всі західно-українські землі, поселення часто змінювало своїх господарів: були Копичинці у складі Польщі, з 1772 року - Австрії та Австро-Угорщини.

1919 рік повернув містечко знову до польських рук, та ненадовго. Кривавий вересень 1939 року, фашистська окупація, визволення - і довголітнє панування совєтів.

Те, що місто - давнє, зрозуміло навіть без знання того, що на його території виявлено поселення трипільської культури та слов'янське городище. Вперше згадується в письмових джерелах у першій половині XIV століття. Назву свою поселення отримало у 1615 році, коли його купила як частину більшого маєтку родина Копичинців - от вам і польська версія походження імені міста. Думаю, одна з найвірогідніших.

Для навколишніх господарств містечко було важливим торговельним осередком. У центрі Копичинців, серед буяння зелених дерев, стояв старий замок. Неодноразово він витримував турецьку та татарську облогу. Відомо, що його було зведено 1443 р. - але від цієї фортеці зараз не залишилося, на жаль, нічого, хоча у польському путівнику 1929 року згадується руїна замку у містечку. Відомо також, що у тому ж році (1443) тут з'явився перший мурований храм. Населення міста часто терпіло від спустошливих нападів татар, що перещкоджало зростанню добробуту. Лише в кінці 17 - на початку 18 століття Копичинці перетворилися на справжнє містечко, до того часу поселення було все-таки сільським, не дивлячись навіть на отримання у 1564р. магдебурзького права, а, отже, й статусу міста.

1595 року на околицях Копачина відбувся бій між козаками Северина Наливайка та загоном польського війська під проводом Калиновського. Насипані на місці битви два високих могили - в народі відомі як "могилки Наливайка" - пережили панування австрійців та поляків, аж доки красномовне свідчення козацької перемоги не розпахали радянські трактори. Одна з могил називалась Крілева, за іменем ватажка Кріля з Копачина, який загинув у бою.

"Без замків", кажете? Так, вже без зАмків. Та від давнини залишилось кілька свідків.

Найдавніша пам'ятка містечка - дерев'яна Воздвиженська церква з дзвіницею з 1630 року, розташована на так званому Кутці (так місцеві нам і пояснювали). Розказую, як її знайти: вибираєтесь з центральної площі міста з універмагом в центрі, прямуєте на південь, повз кінотеатр ім. Шевченка. Перший поворот вліво, ще метрів з 400 - і перед вами цей храм. В 2017 році біля повороту до храму вже стояв гарний дерев'яний вказівник. Довгий час святиня потерпала в капарній блясі, але влітку 2013 р. їй почали повертати автентичний вигляд: спочатку купол храму перекрили ґонтом, далі дійшла черга і до стін. Надзвичайно хороша новина, побільше б таких. Я бачила Воздвиженську церкву в 2017 році - і на власні очі впевнилася, що такі випадки бувають, що можливий не регрес, а прогрес. Дуже хочеться, щоб якомога більше священиків орієнтувалися на Копичинці.

А ще є костел Успіння Діви Марії 1802-1805 років побудови з пробоством (плебанією під червоною черепицею), з ампірним внутрішнім декором. Він розташований в центрі міста (вул. Шевченка, 17). Римо-католицьку парафію в Копичинцях заснував у 1443 р. Якуб Копичинський - разом зі своєю матір'ю Оффкою. Тоді ж в містечку з'явився перший прото-костел. Ну а замок Копичинські вже собі мали.

В радянський час в святині... робили олію. Пізніше тут була пральня і склад хімдобрив. В 1990 р. костел повернули римо-католикам міста, з того часу понад десятиліття в храмі тривали ремонтні роботи. Станом на 2010 р. вони були майже завершені. Лише в інтер'єрах храму шрамами на стінах виглядали місця, де колись висіли епітафії та пам'ятні таблиці - можливо, вони ще повернуться на свої місця. Ну і позбавлений труб беззубий орган мріє про друге життя.

В храмі до Другої світової війни зберігався образ богоматері, який високо цінували і шанували на Поділлі. У війну його було вивезено до Польщі. Зараз шанована ікона розміщена у каплиці єзуїтського кляштору у Вроцлаві. Натомість старовинний портрет Якуба і Оффки Копичинських, засновників парафії, виконаний у так званому "сарматському стилі", зараз є частиною чиєїсь приватної колекції.

Успенський костел - тринавна прямокутна будівля, з прямокутним же пресбітеріумом і двома закристіями. Над центральною частиною даху - витончена сигнатурка. На фасаді храму - трикутний фронтон. Над вхідним порталом - картуш з родинним гербом Баворовських: "Прус ІІ" (Prus II). Головний вівтар прикрашають дві гіпсові постаті апостолів Петра і Павла, далекі від шедеврів світової скульптури. Якщо вірити старим світлинам (а чому б їм і не вірити?), палац Баворовських, який стояв над Нічлавою неподалік костелу, мав дуже схожий ампірний декор фасаду (або цей декор був у флігелів чи господарських приміщень садиби, зараз вже не розібрати). А це автоматично відсуває дату побудови резиденції з кінця XVIII ст. на САМИЙ кінець XVIII ст. - або перші роки ХІХ ст.

Серед інших храмів Копичинців - мурована церква Різдва з дзвіницею (1898), греко-католицький храм св. Миколая на Горі (1900, архітектор В.Нагірний); Народний дім (1910, архітектор Баб'як, майстер К.Геваніцький) - зараз тут міська бібліотека; будинок для школи (1910) - тут, як і сто років тому, навчаються діти. Є ще й цікавинки на кшталт пам'ятника на честь заснування Братства тверезості (1901) поблизу дерев'яної церкви на Куті чи меморіальної дошки уродженцю Копичинців, оперному співаку Климові Чічці-Андрієнку, ім'я якого носить музична школа.

В центрі збереглася велика і вже неодноразово реконструйована мурована синагога - зараз там якісь магазини.

Хоча особисто мені найбільше сподобався житловий фонд міста, скажімо так. Велика частина кам'яниць на головних вулицях поселення зведена ще за солодких часів віденської сецесії, з усіма її надмірностями у вигляді башточок, цікавої форми дахів та затишних ґаночків.

Після першої світової війни Копичинці стали центром повіту - з банальної причини: містечко менше за навколишні населені пункти постраждало від війни - і особливо за розбомблений, понищений війною Гусятин. З промисловості тут була іграшкова фабрика, консервний завод та сільгосптехнікум. З 1939 по 1965 роки Копичинці встигли навіть побути райцентром.

Не дивуйтеся назві ресторану у центрі міста - "Театральний". У місті давно функціонує аматорський народний театр імені Богдана Лепкого, який довгий час очолював режисер Орест Савка. У місцевому Центрі культури і дозвілля навіть створено Музей театрального мистецтва. Серед його експонатів є розповідь про уродженку міста, актрису, яка знімалась у кооперативних фільмах на Галичині у 1936-39 рр., Марійку Сафіян.
Серед інших відомих уродженців Копичинців - поетеса і засновниця чудового "Видавництва Старого Лева" Мар'яна Савка (народилася у 1973 р.), піаніст, диригент, композитор та музикознавець Владислав Вшелячинський (1847-1896), головний редактор часопису "Вільна Україна" (США) Володимир Лисий (1893-1967), оперна співачка Євгенія Ласовська (1904-1967). Та найвідомішим в Україні автохтоном міста є, напевно, Василь Іванчук, шахіст-гросмейстер. Він народився тут 18 березня 1969 року у будинку на вул. 22 Січня, 20.