Вважається, що побудовано місцеву фортецю на місці давніших дерев‘яних укріплень в 1610 р. Місце було вибрано невдало - хоч і на пагорбі, але під горою, що робило замок легкою мішенню для артилерії. Площа замку - 100 на 70 м. Збудовано його з місцевого світлого пісковику. Зберігся замок відносно непогано - але це відносно інших твердинь, що стоять цілком зруйновані. На території фортеці діє дизельна заправочна станція - не знаю, як вплинуть на пам‘ятку калюжі мазуту, але впевнена, що не найкраще. Раніше на територію потрапити було важко, туди не пускали, та останнім часом місцеві тітоньки та дядьки нічого не мають проти людей з фотоапаратами, які блукають старими баштами та переходами. Тітоньки ці вельми спритні та ділові: на замку-заправці стояьб кілька вуликів біля старих стін.

До цієї пори збереглись, кажуть, підземні ходи, що тягнуться на кілометри. Скільки в цій інформації фольклору, а скільки правди - сказати не беруся. Можу говорити лише про те, що бачила сама: підвалини геть усі завалені сміттям, там - як на першому, так і на вищих ярусах - хазяйнують полохливі істеричні кури, часом провалля під ногами завбачливо зверху прикидане гілляччям, що створює певну атмосферу ризику: провалюся чи ні? Підлога піді мною - чи лише тонкий прошарок листя та кори?

Не вірте інформації про начебто збережені на стінах палацу фрески зі сценами полювання: немає там такого, найцікавіше, що є - граффіті 1911 року (див. фото поруч). І не думаю, що сто років тому були ті фрески: старі поштівки дозволяють переконатися, що і тоді вже замок був в стані руйнації.

Спочатку укріпленням володіли українські магнати Гольські, потім - княжа родина Потоцьких. Останнім власником був Ієронім Садовський, який передав споруду місцевим благодійницьким організаціям. На початку ХХ ст. Подільським туристсько-краєзнавчим товариством була проведена наукова консервація замку (також Товариство реконструювало замки в селах Кривче та Окопах).

Замок п‘ятикутний в плані, своєрідний подільський Пентагон, з 4 оборонними вежами. Товщина стін сягала метра, а висота - до 12 метрів. Колись дитинець був по периметру забудований будинками, зовнішні стіни які одночасно слугували й оборонними. Зараз від цієї забудови лишилися лише руїни. Головний в'їзд розташовувався у північній стіні. Між двома вежами на західній стороні замку в 18 ст. був побудований палац в неоренесансному стилі. Частково збереглись аркадні галереї, які так чудово простежуються на старій поштівці з видом замку. Башти при перебудові втратили оборонне значення і перетворилися на ризаліти палацу. “Історія міст і сіл УРСР” згадує, що збереглися фрески на тему полювань на стінах палацу - але про це ми вже говорили, немає їх там.

Замок знаходиться на другому березі Серету, тому його не видно з центру міста. Щоб туди потрапити, потрібно, пройшовши повз торгові ряди зі старою ратушею, перейти через міст - а там вже все буде видно.

В місті збереглося два старовинних дерев‘яних храми.

Перший - це Успенська церква, розташована в центрі міста. Побудована вона в 1635 р. в традиційному “карпатському стилі”. (За іншими даними - зведена у 1581-84рр. з ініціативи ремісників кушніра Миколи Драчука та шевця Гаврила Журавля). Старою не виглядає - можливо, через пізніші добудови. Два додаткових зруби, прибудовані до апсиди з півночі - робота ХІХ століття. Чомусь відзначається вийнятковою нефотогенічністю. На фасаді - підсилювачі звуку. Характерно для релігійного Тернопілля: найбільші черги тут саме у храми.

В XVIII столітті створено іконостас храму. Збереглась гарна дзвіниця. Добра рада - біля церкви чистий туалет (трошки приземленно звучить, але таке теж треба знати). Також зверніть увагу на будинок поруч - балкон свого житла господар оздобив за допомогою пляшок з-під шампанського. Якось я не полінувалась і підрахувала їх - 162.

1717 р. датується будівництво дерев'яної тризрубної Вознесенської церкви (церкви Знесіння?). Це - один з найбільш довершених взірців народної архітектури Поділля. Принаймні, так стверджують книги з історії українського мистецтва. Церква, як і замок, лежить на другому березі Серету. Спитайте дорогу до залізничного вокзалу - і обов‘язково потрапите до цього храму. Якщо до замку, перейшовши міст, звертаєте направо, то до Вознесенської церкви - наліво.

Три частини храму, що завершуються куполами, традиційно символізують тризуб. Висота середнього верха - 14 м. Бічні зруби мають верхи з одним заломом, а середній - з двома заломами. Силует храму виразний та монументальний. Мені пощастило оглянути інтер‘єр церкви. Привітний дядечко, що відкрив на наше прохання храм, з гордістю показував іконостас та хори. Вражає висотно розкритий простір верхів, бабинець відкривається в неф двоярусною фігурною аркою. В храмі дуже затишно, багато деталей інтер‘єру виконані з дерева зовсім недавно.

В центрі міста, на Ринковій площі збереглись торгові ряди ХІХ століття у вигляді двоповерхової споруди з колонадою. Їхньою частиною є прегарна будівля ратуші з годинником. Зовнішній вигляд цієї споруди нагадує середньовічні будинки Північної Європи. Частина торгових рядів - двоповерхова, а частина - одноповерхова. Торгові ряди й зараз виконують свою функцію: тут розміщені м'ясні павільйони, крамнички та бари. Класно! Поруч - галасливий міський базар, який окупував весь центр міста.

Ратуша давно припала до смаку кінематографістам: тут знімались фільми "Вершники", "Діти підземелля", "Квартет Гварнері", "Вишневі ночі".

Новий магістрат розташований трохи далі - і теж прикрашений вежею з годинником, хоча й не такою мальовничою, як та, що на старій ратуші. Магістрат збудували у 1926-30рр. До того на цьому місці біла так звана "Стара міська гміна", яка розвалилася у 20-х роках ХХст. Керував будівництвом нової ратуші польський інженер з Перемишля Юзеф Кунцевський і місцевий житель Андрій Дражньовський. Споруда вийшла у так званому "блоковому" стилі. Крім контор магістрату і кабінету бургомістру, тут розміщувалися повітова поліція, адміністрація пожежної команди міста і міське музичне товариство імені композитора Станіслава Монюшка.

Ось справжня окраса міста! Як він мені подобається, мммм... На площі Ринок височіє споруда, збудована на початку ХХ століття у неоготичному стилі - але на остові давнішого храму. Домініканці перебралися сюди близько 1600 р. з с. Шманьківці, що розташовано недалеко, а в 1610 р. було споруджено домініканський костел.
В храмі знаходиться копія відомої Чортківської богоматері, ікони, яку дуже шанували свого часу. Давніше костел з монастирем був оточений високим оборонним муром з баштами на рогах і чисельними бійницями. Коли розібрали мури, важко сказати - на поштівці від 1901 року їх вже не видно, але костел на ній впізнати важко.

За проектом відомого архітектора Теодора Маріана Тальовського (за іншими даними - професора Краківського університету Сас-Зубжицького) в першій третині ХХ століття була здійснена перебудова споруди, внаслідок чого храм втратив своє оборонне значення. Дзвони з дзвіниці, до речі, під час Другої світової зняли та переплавили на гармати.

Храм знову діє з 1989 року. Ось що писала про нього Людмила Пустельник в статті "Чортків чи Богородичне?" (журнал "ПіК", орієнтовно 2000 рік):

Костел незабаром закрили, перетворивши його на склад для міндобрив. У храмі був орган, як виявилося пізніше — частина великого Дрезденського органа. Та радянській владі було не до сентиментів — державі потрібні кольорові метали, ось і розтягли інструмент. В 70-х роках з Дрездена до райкому компартії надійшов лист з ввічливим проханням: чи не була б міська влада настільки ласкавою, щоб продати нам орган? Дві необхідні частини ми вже знайшли і придбали, черга за вами. Повідомляли і суму оплати, на яку райцентр міг би безбідно існувати декілька років. Але продати тоді можна було хіба що спогад.

Збереглося у місті дві синагоги - "Головна" біля медичного училища та "Нова", в якій зараз станція юних техніків. Головний корпус її був оздоблений розкішними різьбою та живописом, який виконали італійські майстри. Нова синагога збудована за проектом віденського архітектора Ганса Гольдкремера у псевдоорієнтальному стилі. Під час першої світової божниця була частково знищена, але відбудована у 1925-27рр. Сюди раз на рік приїжджав головний рабин з Відня або Парижа - "чудотворець". До нього в Чортків прибували євреї з усієї Галичини, а ще Угорщини, Румунії, Австрії та Чехії. Головна синагога збудована ще у 1680-х роках, за Яна Собеського. До побудови Нової у 1909р. саме ця божниця була резиденцією Головного рабина.

Збереглася ще й кірха з високим шпилем поблизу якогось медичного закладу (каритасу?). Ще огляньте православний храм біля замка - там Є на що подивитись:). Не рекламую греко-католицький собор - його побачите неодмінно, ця велична споруда стала справжньою окрасою міста. На жаль, від кладовища літаків, яке так вразило мене у 2000 році, зараз не залишилося нічого - кольорові метали в нас дорогі. :(

До речі, не так давно стали ходити чутки, що місто хочуть перейменовувати - мовляв, навіть єпархія локальна, центр якої саме в Чорткові, називається Бучацькою... Не знаю, як на мене - назва в міста чудова... а клерикали - хай маються:). Що ще? У центрі - історичний музей та готель "Таня". Ще є готельні комплекси "Гетьман" та величезний "Авіаносець". Поїсти теж є де.