Туристів сюди зовсім не водять. Лише раз довелося зустріти купку метушливого молодняка, який чи то відбився від екскурсовода, чи просто досліджував пам'ятки Кам'янця самотужки.
Даремно думати, що як немає екскурсій, немай й на що дивитися. Є на що. Тільки дивитися прийдеться дуже уважно. Порохові склади легко й не помітити, проходячи повз них, а потім дивуватися, дивлячись на них з крутих схилів каньону: як можна було ЦЕ не побачити? Хто ж, мовляв, знав, що цей порослий травою та деревцями маленький пагорб ховає в собі майже трьохсолітні стіни? Навколо ж - буяння українського духа господарювання, город налазить на город, намагаючись відкроїти собі шмат землі навіть у мурів, що оточують стару "порохівницю".
З протилежного боку склади огибає стежина до чергової та досить впевненно-стаціонарної, непохитної, так сказати, кладки черех Смотрич. До Польської брами звідси якихось метрів 200.
Саме зі схилів каньону склади виглядають найбільш імпозантно. При ближчому знаоймстві ризикуєш дослідити на власні очі експресивний та відразливий світ буденного життя наркоманів та алкоголіків, які облюбували цей тихий закуток для своїх тихих оргій.
А місце ж - сама краса! Над складами нависає вражабча глиба найвищої, семиповерхової башти - Кушнірської, або Баторія. Каньон тут робить м'який поворот, не відступаючи від русла Смотрича. Далі вже видніється Новоплановий міст, серед пілонів якого то ховається, то виглядає Гончарна башта. Протилежний берег відзначений джунглями давно вже зруйнованих городів та скельними сходами угору, де гуляючого чекає міні-водоспад і печера, теж з приставкою "міні".
Час розібратися з історією побудови порохових кам'янецьких складів. На відміну від львівських арсеналів, наш є не таким вже й старим.
З архівів відома дата, коли почалось будівництво - 1730 рік. 31 рік пройшов після звільнення міста з турецького ярма, пристрасті позаду, настав час відновлювати міць славного своїми укріпленнями міста. На протязі першої половини XVIII ст. проводилася реконструкція укріплень південно-західної частини міста. Перебудовується башта Баторія, Петро І своїм невдалим проходом дає навіки назву Вітряній брамі, Турецькі бастіони поруч теж варто використати, не дивлячись на відверто ворожу назву.
Та є деякі сумніви щодо точності дати 1731. Чотиритомник "Памятники градостроительства и архитектуры Украины" називає більш пізню дату: 1778-1779., а також ім'я ймовріного автора споруди - великого Яна де Вітта, свекра прекрасної грекіні Софії (в майбутньому Потоцької) та автора Домініканського костелу Львова. І.Винокур та Г.Хотюн у своїй книзі "Кам'янець-Подільський" на додаток стверджують, що порохівня століття XVIII зводилась на місці більш давньої, з XVIст. Достеменно відомо лише, що в реконструкції Верхньої польської брами (башата Баторія та Турецький бастіон) брав участь відомий фортифікатор, а за сумісництвом ще й інженер та генерал артилерії Христіан Дальке, який з 1737 по 1761 pp. перебував у Кам'янці-Подільському. Можливо, він приклав свою талановиту руку і до реконструкції порохівні.
За іншими даними, погріб звели на місці колишньої пивоварні. Відомо, що у 1797р. споруда вже потребувала ремонту, під час якого був піднятий дах над складами. У 1834р. за проектом архітектора Сімеона Учти відбуваються нові перебудови складів: схил біля споруди підрізали, огорожу збільшили у південному напрямку та замкнули біля підніжжя схилу. З західного та східного боків влаштували брами. У плані порохівня є прямокутною в плані спорудою, витягнутою в напрямку схід-захід, з двома ризалітами на фасадах. І хоча її зводили у відповідності з канонами фортифікаційного мистецтва, але рспоруда мала й ознаки "цивільності": широкий білокам'яний карниз під дахом, портали, оздоблені гербами та надписами на латині. Дотепер зберігся один з них, символічний: "Non incaua futurі" - "Думай про майбутнє".
Уже на початку XIX століття тут порохом і не пахло в буквальному значенні слова, проте швидко по тому запахло нафтою - її тут зберігали. А до того у порохівні розташовувалась кузня гарнізонного батальйону. На протязі ХІХ століття споруда змінила ще кілька професій, встигнувши побути навіть стайнею, а у 1878р. дуже солідно згоріти. Зараз під старим склепінчатим дахом 150 квадратних метрів площі пропадають даремно.
Шкода, що плани відреставрувати споруди спочили давним-давно, ще за радянської влади. Сплеск інтересу до внутрішнього туризму, можливо, щось і змінить, та коли це ще буде...
