Підпилип'їв зараз два. По одному на кожен берег Збруча, по одному колись на імперію Габзбургів і Романових. Хоча первісно, безперечно, це було одне село, по якому потім вже протоптався державний кордон.
Історія села, товстий, написаний авторучкою талмуд, який зберігається в сільраді, повідомляє, що в XVI столітті це поселення було частиною чималого містечка Залуччя, яке лежало на двох мисах Збруча. Збруч тут мало схожий на себе звичного: буркотливий, порожистий, гучний, широкий. Тут навіть цілий острів є!
Тоді ж, в першій половині XVI ст. Підпилип'я від Залуччя відділилося. Назву отримало від прізвища власника, кам'янецького каштеляна Якуба Підпилипського гербу Пилява. Звична практика. Пан навіть спромігся вибити у короля Зигмунда І магдебурзьке право - сталося це в 1510 році. При цьому побутувала думка, що магдебургія та була не перша, що ще за князів Коріатовичів Підпилип'я вже мало міські права, які в 1469 р. (!) підтвердив польський король Казимир Ягеллончик. Містом поселення було аж до другого поділу Польщі, коли Росія відтяпала собі частину Підпилип'я, перетворивши одне місто на два села.
Село також свого часу належало Потоцьким і графу, генералу коронних військ Юзефу Красинському.
Якщо місто, та ще й на Поділлі, та ще й поруч з Кучманським шляхом, значить - замок. І він справді був - в дуже мальовничому урочищі Верхотінка на північ від сучасного села. Від замку там подекуди можна прослідити рештки фундаментів. А може, це просто подільський пісковик бавиться в загадки і видає з селе старі рештки. Чесно кажучи, я за версію з пісковиком.
На південь є ще одне урочище, заросле чагарниками. Це вже називається Монастир. Теж не дарма. Взагалі, природа тут така - лише замки та кляштори будувати. Гарно!
