Координати: 48°36′52″ пн. ш. 26°43′03″ сх. д.

Близько 700 жителів. Перша згадка - 1460 р. як Нова Баговиця, власність кам'янецьких єпископів. 

Карта

Церква згоріла 16 квітня 2021 р.

Влітку тут має бути дуже гарно: той потічок, який впадає нижче за Баговицю у Дністер, має височенний каньйон. Там би прогулятися - але вже якось наступного разу, бо перший раз був з великим вагітним животом, в такому стані далеко не до прогулянок скелястими урвищами. 

Тому обмежилися дерев'яною церквою Різдва Богородиці, котру піди ще знайди у баговицьких лабіринтах. Підказка: прямуєте головною вулицею села (вона все ще носить ім'я Леніна, в Баговиці час біжить з іншою швидкістю). Біля автобусної зупинки № 2 - вниз ліворуч, там вже буде видно залізний паркан з хрестом над брамою. Дерева обступили не таку й низьку церкву настільки щільно, що вишукувати її верхи є сенс, напевно, тільки взимку. Каньйон, до речі, починається відразу за церквою. 

Уніатський храм на цьому місці стояв уже в 1741 р. (а взагалі у селі церква була вже у XVI ст.), але його ніяк щось не могли добудувати - добудували нарешті в 1748 р. Хоч мала та церква лише 53 парафіянина, у візитації 1748 р. її архітектура описана як "велична" (!). Коли Поділля віддали Російській імперії, церкву насильно зробили православною. В 1875 р. ту святиню на мурованому підмурку розібрали, матеріал пішов на огорожу цвинтаря, а новий дерев'яний храм в нецікавому синодальному стилі почали зводити у 1864 р. Юхим Сіцинський називає нову церкву п'ятиверхою, можливо, верхи зникли у процесі пізніших перебудов. А ще краєзнавець наводить її розміри: висота у 5 саженів, довжина - 6, ширина - 3. В його часи Баговиця нараховувала понад 1,6 тис. жителів. 

Церква має бути діючою, але навіть в неділю опівдні була наглухо зачинена. 

Власників у села було безліч - від Пясецького і Доманковського у 1530 р. до Станіслава Олександровича (1775), російської казни (з 1793 р.), генерала Корнілова (з 1816 р.). У 1830 р. спадкоємець Олександровича  Микола Олександрович відсудив село собі. З 1873 р. власником став статський радник Д.Безкорнилович (помер у 1894 р.).

за деякими даними, у XVIII ст. тут був римо-католицький костел. З 1875 р. в Баговиці діяло міністерське народне училище. А ще тут здавна була поромна переправа через Дністер. Вже нема. 

 Здається мені, я тут ще буду: саме в околицях Баговиці Мік вчився у вересні керувати автівкою, там ми вже кожну вибоїну на вузькій дорозі знаємо. Імпринтинг, перше враження, бойове хрещення і все таке :о)