Орден з благородною місією.

 Мова піде не про подругу Кіану Рівза з дебільнуватого фільму братів Вачовськи, і навіть не про найсвіжішу версію чорношкірого вампиряки "Блейда". Я розкажу про католицький орден та його храм у рідному місті.

Бачили його всі гості Кам'янця. Повз будівлю, що збереглася майже без змін, бруківка Старобульварного спуску веде до фортеці. Вздовж мурів розташувалися місцеві майстри пензля, глини, лози та художнього плетива: тут є кілька сувенірних крамничок та багато яток з туристично-привабливим крамом. Міні-вернісаж на кшталт Андріївського спуску у Києві. І хоча під наглядом трьох (тринітарський же!) статуй крутяться юрби туристів, досередини потрапляє мало хто. Справа навіть не у довготривалому ремонті храму греко-католицькою громадою, якій він зараз належить, а в тому, що не так часто він відкритий.

Костел розташувався зручно й вдало. Він вище за суєтність сувенірного бізнесу поруч, вище за столовково-кафешну атмосферу околиці, наповненої відпочиваючими маршрутками та зграєю голодних песиків біля банку по сусідству. Від світського життя храм оберігають міцні обійми високих мурів навколо та троє кам'яних сторожів: в авангарді діва Марія, за нею оновлені нещодавно Ян з Мати та Фелікс Валуа - засновники ордену тринітаріїв.

Орден мав своєю місією справу благородну та потрібну в часи нескінченних воєн з бусурманами: визволяти з мусульманського полону в'язнів-християн. На Поділлі, яке щороку страждало від спустошливих набігів східних зайд, така поміч була більш ніж необхідною. Зараз оплотів братів-тринітаріїв залишилося не так вже й багато: згадується монастир у Браїлові, були храми ордену у Львові та Теофіполі. Та в часи заснування ордену не існувало ще й терміну такого - Поділля.
Тринітарське чернецтво з'явилося в 1199р. з ініціативи вже згаданих пустельників Яна з Мати та Фелікса Валуа. Хрестові походи пунктиром перекреслювали не лише карти Європи та Азії, але й долі багатьох воїтелів за гріб господень. Яну з Мати начебто було видіння: ангел в білому одязі з червоним хрестом, по обидва боки якого стояли два невільника в кайданах - один християнин, другий - язичник. Для пустельників, які займались аскезою на безлюдді та їли трохи рідше, ніж то потрібно для нормального фунціонування організму, видіння були чимось звичайним. Тим не менш, цього ангельського з'явлення було досить для створення ордену.

Ідея створення чернечого чину (названого на честь святої трійці) з такою шляхетною метою діяльності дістала підтримку папи Інокентія III. Тринітарії з'являються в Іспанії, Італії, Польщі (у 1485р.). Ченці мужньо виконують свою місію, часто гинуть, визволяючи полонених.

 У Кам'янці брати з'являються після звільнення міста від турецького панування в 1699p. Вірмени Теодор Богданович та Домінік Хоцимірський залишили у спадок тринітарам свої садиби у Кам'янці (Хоцимірський помер у Львові, не дочекавшись визволення міста з-під турків, а Богданович ще жив тут деякий час після визволення). Тринітари побудували в 1712р. дерев'яний храм. В 1750-1765 роках на пожертви мішан було споруджено кам'яний костел, який, на відміну від всіх інших католицьких споруд міста, було орієнтовано не з заходу на схід, а з півночі на південь. Тоді ж з'являється і монастир. Освячення споруди єпископом Адамом Красіньським відбулося 8 жовтня 1789 р. Згадкою про це всередині костелу слугувала пам'ятна дошка.

В кінці XVIIIст. костел розписує відомий мандрівний художник, тринітарій Іоанн Прахтель (1737-1799). Він же виконав розписи й браїлівського костелу ордену. Та якщо у Браїлові вони збереглися, Кам'янець не може похвалитися подібним. Добре хоч тішить око розкішна ліпнина інтер'єрів у стилі рококо. Храм прикрашають емблеми ордену: під картушем з червоним хрестом - кайдани.
Монастир функціонував до 1842 року, коли його закрили, а костел перетворили на парафіяльний.

Ті, хто бував у Кам'янці і раніше, повинні пам'ятати вишукано-кривавий колір костелу кінця 80-тих - початку 90-х рр. ХХ століття. І якщо білосніжні букви на фасаді, які сповіщали, що "Так все не буде", - новація заселивших святиню греко-католиків, то багряні шати - данина первісному вигляду храму. Шкода, що зараз його "переодягнули" в нецікаву сіреньку обгортку. Чи не третина привабливості храму розвіялася з останнім ремонтом...

А як було всередині колись? Розказую (використовуючи статтю Г.Осетрової з газети "Кам'янець-Подільський вісник" за 5 травня 1994р.) У костелі налічувалося 7 вівтарів. Головний, відгороджений кам'яним барельєфом, було присвячено Трійці (логічно) та Ісусу Назаретському. У цьому вівтарі знаходилася велика фігура Ісуса в темниці, закрита завісою, яку відкривали тільки під час богослужіння. Окрім головного, було шість бічних вівтарів (деякі - принаймні їх місця - збереглися дотепер). Біля східної стіни костелу знаходилися три вівтарі з іконами Марії, святих Михайла, Шимона, Каетана, Агнеси та Антонія Падуанського. Біля західної стіни - також три вівтарі з іконами святих Еразма, Миколая, Яна з Мати, Фелікса Валуа, Катерини та Яна Heпомуцена.

1907 року було зроблено новий головний вівтар з місцевого каменю, який зберігся до нашого часу. Чотири стрункі колони, завершені корінфськими капітелями, обрамлюють нішу вівтаря. Центральна арка, прикрашена геометричним орнаментом, спирається на пласкі пілони. Темний місцевий камінь вирізняється старанною обробкою, особливо добре відполіровані колони. Деякі частини вівтаря прикрашено аплікаціями з штучного мармуру. Біля вівтаря богоматері, при східній стіні, було влаштовано дерев'яний амвон, з якого читалися проповіді.
Після революції 1917 року костел все ще діяв. Та, на жаль, недовго. Храм постраждав під час Великої Вітчизняної війни, коли було зруйновано частину даху. У повоєнні роки в святині розмістились фонди Хмельницького обласного державного архіву. У 1977-1984 роках було проведено реставраційні роботи, які, однак, не торкнулися інтер'єру костелу.

1992 року з костьолу було вивезено фонди архіву, а його передано греко-католицькій громаді. Громада зробила ремонт, і 26 квітня 1992 року у храмі почали регулярно відбуватися богослужіння. Значно змінився інтер'єр новоявленої церкви св.Йосафата. Стіни побілені, завдяки чому чітко виступає бароккове ліплення. Це добре. Сучасні ікони, прикрашені вишитими рушниками, зайняли місце старих образів. Це погано. У південній частині церкви встановлено дерев'яний іконостас. В ніші головного вівтаря встановлено статую богоматері.

У північно-східному кутку тринітарського монастиря збереглася кам'яна дзвіниця з трьох пілонів на високому цоколі. Виглядає трохи по-сирітськи:дзвонів немає.

Для мене тринітарський назавжди залишиться місцем, де так добре було сидіти на високому мурі після пар та поїдати смачні пиріжки з капустою з сусідньої столовки. Романтика юності.