Дністер заворожує. Він манить у подорож – і варто таки спробувати побачити буковинські береги цієї річки з палуби катеру. (...)
...Кажуть, колись біг Поділлям маленький струмок. Люди, що жили на його берегу, вели календар, позначаючи дні на піску спеціальними знаками. Та якось розлився струмок навколишніми луками і полями - і всі позначки опинилися під водою. "Хто дні стер?", - питалися люди. А у відповідь чули: "Струмок дні стер!" Так і отримала річка свою назву.
Сиві вчені сміються у вуса: народна етимологія базується на легендах, а науковці оперують фактами. В античні часи річка називалася Тірас або Данастріс. Наявність буквосполучення "дн" в гідронімах (Дністер, Дон, Донець, Дунай, Дніпро тощо) вказує на походження назви з іранських мов ("дон" іранською - "вода").
У наших сусідів - молдаван - Дністер є найбільшою річкою країни, а в Україні займає третє місце (довжина Дністра - 1 362 км). Теж почесно. Тим більш, Дністер є найдовшою річкою України, яка починається і закінчується на її теренах. Здавна річка використовувалася як транспортна артерія, що пов'язувала Карпати і Пониззя (давня назва Поділля) з Балканами і Близьким Сходом. Дністром йшли човни, вантажені посудом і тканинами, хутром і зерном, медом і зброєю. Ще за Київської Русі Дністром до Чорного моря сплавляли цінну деревину - корабельний ліс.
В радянські часи в межах Чернівецької, Хмельницької та Вінницької областей було створено Дністровське водосховище, що значно підняло рівень води у річці. Важко впізнати в повноводній красуні-річці, в якій відбиваються стіни Хотинської твердині, той невеличкий гірський струмочок, що народжується на північно-східних схилах Українських Карпат, на горі Розлуч. Етнограф О.С.Афанасьєв (Чужбинський) писав у 1863 р., що не знає нічого більш мальовничого, ніж долина Дністра: "Деякі місця на Дністрі такі гарні, що просяться на полотно і з нетерпінням чекають талановитого пейзажиста".
Дністер – рай для орнітологів. Тут можна побачити сірих і білих чапель, лелек, диких гусей, лебедів, чайок. Любите водоспади? Вам неодмінно сподобається найвищий в Буковині 35 метровий водоспад в ландшафтному заказнику «Гриняцька стінка». Цікавими є три стінки силурійської доби (понад 400 млн. років) поблизу сіл Дзвенигород і Трубчин Борщівського району Тернопільської області: висота берегу тут сягає 100 м. За народними переказами, від Дзвенигородського маєтку (в симпатичному класицистичному палацику зараз розмістилася школа) до хотинської фортеці вів підземний хід. 20 км під річищем Дністра – досить фантастичний проект навіть для хвацьких героїв народних казок. Докази існування підземелля – пустоти, на які час від часу натрапляють селяни під час сільськогосподарських робіт – є, швидше за все, карстової природи.
Одним з самих мальовничих можна вважати маршрут між подільськими мелами Велика Слобідка і Врублівці – повз Нагоряни Кельменецького району. Буковинський берег значно вищий за подільський, на ньому за кожним звивом ріки виростають нові скелі, схожі на руїни древніх замків. Такі місця не могли не породити легенд! От народ і називає три нагорянські скелі Дідом, Бабою та Дочкою. Кажуть, колись жив тут заможний чоловік з дружиною та вродливою донькою, яку доля подарувала їм вже на схилі літ. Дівчина покохала привабливого і бідного сільського вівчаря, та батьки були проти нерівного шлюбу. Тим більш, за красунею посилав сватів господар Нагорян. Дочка не хотіла пов’язувати життя з нелюбом і мріяла лише про свого обранця. Пан, дізнавшись про суперника, відіслав хлопця працювати бокорашем (сплавлювати ліс) по Дністру. В час весняної повені хвилі Дністра поховали вівчаря. А дівчина кинулася з найвищої кручі в річку. Зломлені горем батьки заповідали поховати їх біля могили єдиної дитини... А ще в селі розказують, що одна з скель Дністровського каньйону насправді є вулканом. Версія не менш фантастична, аніж підземний хід з Дзвенигорода до Хотина... Шкода, що в розпал купального сезону подорож саме цим маршрутом неможлива через сині водорості, які буйно розростаються в дністровській тихій воді. Але така прогулянка – чудовий варіант для міжсезоння.
Збереглася пов’язана з Дністром легенда і в селі Вороновиці Кельменецького району. Тут поблизу устя річки Смотрич на хмельницькому високому боці діє база відпочинку. Дістатися туди можна на паромі. На подільському березі стоїть вапнякова скеля, схожа на голову велетня в шоломі. Кажуть, ще в часи, коли спокій місцевих жителів турбували татарські набіги, жив на Дністрі сміливий воїн. Під час однієї битви з східними непрошеними гостями, коли полягли від ворожих рук всі його побратими, він залишився один на один з татарським загоном. Взявши обіруч меча, він рубав і рубав – аж поки берег не тріснув від його богатирської сили – і велет, засипаний по шию тілами убитих ворогів, не перетворився у скелю. Меч хороброго воїна, кажуть, лежить десь поруч зі скелею, хто його знайде – стане непереможним.
