Нічого "від себе" писати не буду. не хочу - раз, напишуть і без мене - два, мені з написанного було б мало користі - три. Все-таки, розказувати це своїм гостям САМІЙ - величезне задоволення. Обожнюю бачити це все вперше їхніми очима. Обожнюю просто сюди приходити, хай як скептично кривиться Олександр Ращєпкін у свої вуса на своєму робочому посту: з листівками при вході до катедри.

Так, я атеїст і не розумію, чому хтось вірить у бога. якому не подобаються шорти, пірсинг чи гола спина. Менше з тим. Не за сварками сюди йдемо, правда ж? Хоча... Згадую, як кілька років тому бискуп Ольшанській (зараз прах його спочиває поруч з тілами інших подільських бискупів у криптах собору) підійшов до мене з тихими словами:

"Pаnienka, w majtkah nie mozna!"

Можна-можна, адже саме це і є місце терпимості, еге ж?

В дитинстві, сидячі на тих самих лавах (придівіться, мені ввижається, чи їх профіль таки нагадує бандуру?) і слухаючи орган, тихо мліла від неможливості насититись красою по вінця. Так і не наситилась дотепер. Шкода, концерти тут тепер велика рідкість.

Так, писати не буду нічого. Просто подивіться. Цього поки що вистачить. Самі розумієте: другого такого храму у нас більше немає. І не лише завдяки мінарету.

А щоб вам мало не показалося, створена окрема галерея світлин Катедри № 1 та - ще краща! - №2. Запрошую.