Карта

Варто віддалитися від Кам'янця на якихось 10-15 км на північ, як потрапляєш в абсолютно іншу реальність. Невже Карпати? Ні, звичайно, це - Товтри, природний захист Квітки-на-камені від холодних північних вітрів.

Найзнаменитіша з товтр, розташованих на Хмельниччині - саме Кармалюкова гора, яка підноситься на 60 м над маленьким селом Привороття.

Даремно шукати сьогодні тут залишки середньовічної башти з гербом, на якому зображений баран. Про башту писав старий путівник "Високі береги Смотрича" Г.С.Дем'янчука, виданий у 1970-х роках. Я була тут неодноразово, я питала місцевих,я  шукала башту сама - і навіть місця від вежі не знайшла. Просто пан Дем'янчук міг не знати, що башти на момент виходу його книжечки вже не існувало.

Наші Медобори прекрасні - але такі вбогі на архітектуру. Хоча вона тут була. Ще навіть на моїй пам'яті була. Я ще пам'ятаю неоготичний млин Раціборовських із сусіднього Макова цілим - його розвалили вже у ХХІ столітті. А та башта з бараном - вона й не зовсім з бараном була. То був цап - ну, теж свійська тварина. Цю струнку неоготичну споруду тут звели теж за Раціборовських. Кажуть, з вершечку "Цапу" відкривався розкішний вид на Кам'янець та околиці. Видно навіть було ПОЗА місто - в ясну погоду. Ця казкова вежа мала не лише декоративне, а й цілком корисне значення: як прихисток лісника. Для єгеря існував ще один неоготичний "замочок" в лісах Привороття. Теж не зберігся. 

Поруч на старих видах місцевості можна побачити, чого нас позбавили. Бідність архітектури завжди мені болить. Але скоро буде болітиме і бідність ландшафту - товтри повільно, але незупинно помирають. Їх вбиває завод "Подільський цемент". Гори як шрамами вкриіт глибоченними, велетенськими кар'єрами, в селах поблизу трясуться шибки і тріщинами повзуть стіни від вибухівок у кар'єрах. І нема на то ради. 

(Павло Нечитайло підказав: башту розібрали на каміння в радянські часи. Найправдоподібніше, сталося це після війни: така ж доля чекала на замки в Гусятині та Гримайлові).

Тому сьогодні до Кармалюкової гори треба їхати не за руїнами замків, а за відпочинком від гамірних міст і брудних вулиць. Тут - царство Природи і спокою.

Добиратись сюди не важко: кілька разів на день від кам'янецького ринку ходить через сусіднє з Привороттям село Вербку автобус № 17, а ще - маршрутки. Добиратися від першої зупинки у Вербці можна двома способами: по дорозі вздовж кар'єру (так трохи швидше, + саме там стоїть вказівник на Привороття), або лісом. Для цього потрібно траверсувати невисоку Вербецьку товтру, що нависає над автобусною зупинкою, та продовжити маршрут праворуч, не заглиблюючись в лісок занадто далеко. Невдовзі стежина виведе до відкритої галявини з кількома пухнастими соснами. Звідси відкривається розкішний вид на Кармалюкову гору.

Не треба кидатися до Кармалюкової гори навпростець. Спуск з сусідньої товтри (в народі її називають просто Вербецька гора) веде мальовничою стежкою до досить цікавого об'єкту. За черговим поворотом, ліворуч, просто зі скель виростає щось рукотворне, дивне.

Штольні. Хоча здалеку вони виглядають як бетонні брати храму в Мачу-Пікчу. Але індіанці майя піраміди богам сонця тут не будували.

Факти про ці споруди можна дізнатися на присвяченому їм сайті. Років з 50 тому частину гірської породи вибрали за допомогою підривів, а потім камнерізальними машинами розпиляли м'який вапняк на великі блоки. Пізніше взялися за підземну розробку вапняка.

Вербецька штольня мала кілька ярусів, здається, три. Найбільшим був середній ярус довжиною в 2020 м. Входів на нього було декілька, але я бачила лише центральний. В 1999 р. в штольні можна було увійти. З трьох коридорів, що паралельно заглиблювались в товщу гори, на той час повністю закритим бетонною стіною був лише один. В серпні 2005 року всі три входи було зачинено, на дверях висіла табличка, щось на кшталт "Вхід заборонено! Приватна власність".

В 1999 році далеко ми не ходили, оскільки не було ані сірників, ані ліхтарика з собою. Тим більш, хтось з знайомих лякав байками (правдою?) про те, що довжина підземних доріг, куди спокійно заїжджали велетенські КАМАЗи була близько 40 кілометрів. (на сторінці, присвяченій цій штольні, згадується 27 км. Теж чимало).

Закрили штольні ще до мого народження, в 1974 році. Зараз шкодую, що тоді, у вересні 1999-го, ми не ризикнули пробратися трохи глибше тими високими бетонними коридорами.

Біля розвалин млина починається перше з трьох приворотських озер. У вихідні дні тут чимало кам'янчан пробують вхопити за слизький хвіст своє рибальське щастя. А от скупатися краще на останньому з озер - там чистіша вода.

Заказник "Кармалюкова гора" - рай для ботаніків. Деяки види місцевої флори - ендеміки, тобто зустрічаються лише тут. Багато рослин занесено в "Червону книгу". З них найцікавішою є, напевно, розрив-трава. Ця рослина з сімейства бальзамінових з великими жовтими квітками не даремно отримала таку назву: варто натиснути пальцями на її стиглий плід, як розрив-трава вистрілить міні-салютом з насіння. В народі розрив-траву називають також "недотика", "розкоросник", "не руш мене" та складають про неї легенди. В одній з них фігурує й Кармалюк. Начебто носив народний месник розрив-траву завжди з собою, щоб руйнувати при потребі з її допомогою залізні грати. (Український фольклор наділив цю рослину такою казковою здатністю: жодні замки чи кайдани не встоять перед живим маленьким вибухом).

Ростуть в заказнику дерн, скельний дуб, глод, клен татарський, бруслина європейська та бородавчаста, калина, шипшина тощо.

Ще в 1999 році біля валів стояла метрова пам'ятна стела. Цей чавунний знак поставили на місці городища в 1980 році. На стелі красувався напис, сповіщаючий про те, що тут в VI - V століттях до н.е. існував укріплений пункт скіфів, Пізніше, в ХІІ - ХІІІ століттях, на вершечку гори оселилися слов'яни. Своє городище вони обнесли глибоким ровом та валом, який захищав житло з півночі та сходу.

В серпні 2005 року знайти чавунну стелу не вдалося - розтаскали на металобрухт?

Проте було знайдено чимало нірок, зроблених в високих валах лисами: от вам головний вхід в лігво рижих хижаків, а ось і бокові лази.

Під час археологічних розкопок на вершечку Кармалюкової гори вчені знаходили знаряддя праці з кременю: топірці, ножі, скребки, зброю, наконечники стріл, стремена, кольчуги, шоломи тощо. Траплялись і прикраси: фрагменти глиняного та бронзового намист, металічних та кам'яних спіральних браслетів. Звичайно ж, знайшли й поховання тих часів.

На жаль, зараз в археологів не вистачає чи то грошей, чи то бажання займатися цим городищем.