Переглядаєш часом фейсбук і вчергове натрапляєш на фотографію скульптури святого Яна Непомука, що стоїть між селами Абрикосівка та Калиня. І завжди в коментарях схожа реакція: “яка чудова скульптура! - яка тонка робота! - знаю, що дуже старовинна, понад сто років їй!”
Скульптура і справді дуже гарна, майстерно зроблена, гармонійна. Але це ж наш м'який подільський пісковик, він сильно вивітрюється, кришиться — не мармур, коротше. Як же могли зберегтися на святому Яні такі дрібні деталі? Там же і вени на складених на грудях руках, і мереживо на подолі сутани... Щось тут не те. Давайте розбиратися.
Спочатку давайте про легенди і перекази — їх навколо статуї ціла хмарка літає.

За одною, скульптуру у ХІХ ст. привезли сюди на возі з волами звідкись здалека, з якогось великого міста. За іншою, Ян Непомуцен стояв колись у Калині при дорозі, та дуже цим муляв місцевому православному священику. Після того, як поляків на території Російської імперії почали переслідувати, місцевий святий отець наказав католицьку фіґуру знести.
Витвір мистецтва врятувала місцева поміщиця, котра забрала статую до свого маєтку. Є ще версія, що цю старовинну скульптуру у Другу світову війну зруйнували німці, та місцеві селяни потім Непомука відновили. Бо ж був ще й орієнтиром місцевим. Так і казали люди з Безнісківців (сучасної Абрикосівки): живу біля святого Яна.

Коли наприкінці 1980-х років художник та скульптор Володимир Лашко приїхав до нас з рідної Полтавщини і працював начальником бюро естетики заводу “Електроприлад”, до нього звернувся медбрат на ім'я Іван з цього ж заводу. (Прізвище активіста у пам'яті митця вже не зберіглося). Він був родом з Абрикосівки. “Ви ж скульптор, допоможіть нам відновити стару статую”. Лашко відмовився спочатку: ніколи ж святих не робив, не мав такого досвіду. Та абрикосівець дуже просив. Розказав, що статуя дуже старовинна і стоїть на місці збройної сутички польського загону з турецькими нападниками.
Привезли скульптора на місце, у сад між селами — там лежали уламки попередньої фіґури, побиті часом, безпорадні і аморфні. Поруч був яйцеподібний шматок вапняка. Колись то була голова святого, але ніяких рис обличчя вже не можна було розібрати, лише невиразні виїмки. Місцеві активісти наївно сподівалися, що якщо скріпити ці фрагменти цементом, скульптуру сяк-так вдасться відновити. Та з тих жалюгідних уламків вже нічого путнього було не склеїти. Вирішили, що статую Лашко зробить нову.
А уламки старої скульптури не лишати ж між яблунями — шкода статую, навіть колишню. Відвезли у Калиню, до православної церкви. Та священик до такої ініціативи поставився різко негативно і рештки Яна лишити навіть на подвір'ї не дозволив. Викидати? Негарно зовсім. Скульптор поклав залишки старого Непомука у ніші кам'яного паркану біля церкви.
Пан Володимир раніше в рідних полтавських краях робив скульптури з дерева, а от з каменем до того справи не мав, тож це була його перша робота у новому матеріалі.
Крім того, Лашко не мав жодного уявлення, як має виглядати популярний чеський святий.  Інтернету не було, де піддивитися? Медбрат підказав, що кам'янецьку Тріумфальну арку увінчує якраз скульптура св. Яна, тоді ще безголового. На нього скульптор і орієнтувався. Точну копію не робив — це радше була імпровізація на тему. Характерний головний убір Непомука
Лашку описали словами — і попросили, щоб св. Ян обов'язково тримав у руці лілію — знак чистоти.
Взявся за працю у червні 1988 р. Різьбив святого біля Смотричу в Старому місті, на так званій “площадці А” - топонім впізнають ті з кам'янчан, котрі працювали на “Електроприладі”. Так називалася територія колишнього цеху гужевого транспорту (також відомого як “обозний завод”) біля греблі на річці. Там же довгий час містився один з цехів підприємства та заводський медпункт. Наприкінці 1980-х “площадка А” використовувалася як склад хімічних реактивів “Електроприладу”. Вапняк для скульптури замовили у місцевих рtставраторів (якраз у той час відбувалася реконструкція ратуші). Працював майстер пилкою та стамесками по дереву.
В липні 1988 р. відбувся монтаж скульптури при старому битому шляху між Абрикосівкою та Калинею. Навколо вирувала перебудова з гласністю та плюралізмом, релігія перестала бути чимось таким, про що краще мовчати — тому ніхто ніяких перешкод митцю не робив і погоджень ніяких не вимагав. Зрештою, відбулося все саме так, як і було на Поділлі ще у XVIII ст., коли кожен міг поставити в честь якоїсь важливої для себе події придорожню фіґуру чи капличку.
У святого Яна гарний зріст — 1 м 80 см. Постамент абрикосівські активісти зробили з бетону. На нього почепили металеву табличку: "Sw. Jan".
Так і стоїть вже тридцять п'ятий рік статуя Яна Непомуцького при дорозі на Абрикосівку — і тішить подорожніх красою.