Координати: 48°28′10″ пн. ш. 26°33′19″ сх. д.

Біля 200 жителів.

Карта

Коли та зелена пліснява остаточно доб'є країну, розвалить всі хиткі опори, на котрих трималася наша державність, ляже під Росію, "только б не било войни" - куди тікати, де ховатися від цих вічнозелених лопухів? Еміграція ні разу не вихід, хіба внутрішня. О, острів. Відгородитися від лопухів водою, не бачити їх, не чути, не знати про їхнє існування - і тільки час від часу вибиратися човном у найближче сільпо за продуктами. А що, план. 

Тільки от з островами на материковій частині Західної України сутужно трохи. Отой під Мар'ямполем - чи не найбільший, який бачила. Класний - бо з деревами, а дерева - це тінь. А ось цей, біля села Бабшин - буде № 2. З тінню не пощастило, зате є бетонний ДОТ 1930-х рр. Лишився від лінії Сталіна. З усієї її був, певно, самим нахабним, не мімікрував під дністровські скелі, не ховався у кущах серед полів - стояв просто біля води, у воді, над водою. Зараз руїна - і я мрію якось (не знаю, як, не питайте) побачити його з землі, себто з води. Бо з повітря - воно ж таке, прикольно, але замість очей у тебе дешевенька мильничка коптера. А тут - тут треба вживу. Місце того варте.

А, ну так. Як його побачити. коли нема човна і коптера. Мешканці перед-передостанньої хати Бабшина кажуть, що ДОТ у них з балкону видно - а ще повз їхні городи є стежка до берега річки, звідки теж подивитися можна. Ще одна стежина біжить до води вже за останньою хатою - до ліска на кручі, а там вже побачите. З бесарабського берега там глуш, і до Анадолів, і до Каплівки задалеко для коротких піших прогулянок.