Карта. Понад 400 жителів. Перша згадка - 1460 р.
Координати: 48°40′35″ пн. ш. 26°24′11″ сх. д.
До Кам'янця - кілометрів 13-15, напевно. У лісі (ну а де ж ще - з такою назвою?) між Суржею і Рихтою - зворот праворуч біля автобусної зупинки. Несподівано непоганий асфальт - десь в середині нульових його до села проклав власник кам'янецького консервного заводу Адам Яхієв: у (покійного вже) бізнесмена з Лісковець була дружина. Ну це ми з вами знаємо, що з Лісківців, а ніхто ані звідси, ані з Кудринців чи Кадиївців так не скаже: бо з Лясківців. І тільки так. І якщо ви заскочите у бусик до Слобідки Рихтецької чи тих же Кудринців і скажете водію: "До лісковецького повороту" - він обов'язково перепитає: "До ЛЯсківців?" Погоджуйтесь - а ще краще, відловіть бусик з несподіваним маршрутом "Кам'янець-Подільський - Дубинка", він о 11-20 рушає до Лісківців, а звідти відразу назад, до міста. Ось він - і так, я теж бачу "0 процентів". Але автобусом-привидом він є лише для бази на bus.com.ua. Він таки реальний. Чому Дубинка, навіщо Дубинка - Дубинка взагалі у Чемеровецькому районі, біля Жердя - але простір на Поділлі часом вигинається найдивовижнішим чином. Нехай буде Дубинка - вона ж теж у назві натякає на ліс.
Ця подільська містика грається і з фонетикою: у І томі "Історичних відомостях про приходи та церкви Подільської єпархії" (1895) Юхима Сіцинського на сторінці 362 чітко сказано: "Лесковцы, по местному Лискивци". (Ще трохи містики: єдина згадка про село у радянському багатотомнику "Історія міст і сіл УРСР" знаходиться у томі "Хмельницька область" ТЕЖ на 362 сторінці). Та все-таки про назву. Звідки ж мігрувало у неї оте "я"? Мігрувало і прижилося. Дуже симпатична і юна директорка лісковецької школи розказувала мені, що у палаці жив пан Лясковський - от вам і корені. В такому разі чому Сіцинський вказав іншу форму? Хоча варіант з панським прізвищем може бути і реальним: Чортків тому прикладом. А в Тернополі у 2012 р. взагалі поспіхом роблять якусь "Квітку-терен": на що у пароксизмах ура-патріотизму не підеш, аби відкараскатися від магната Яна Тарновського, засновника міста.
Може, й справді польська транскрипція - і ніяких фокусів?
У 1494 р. Лісківці, які належали замку у Смотричу, були настільки спустошені татарами, що в селі залишилося лише два жителі. Два. У 1530 р. на село нападають вже волохи (молдавани по-нашому). Станом на 1542 р. у селі нараховувалося чотири плуги. 1565 р.: Лісківці вже королівщина, яку польські монархи здали в оренду якомусь Міляновському. У XVIII ст. поселення переходить до Гумецьких, у яких його купив полковник Август Тржецеський (таку транскрипцію подає Ю.Сіцинський). У 1810 р. Лісківці стають власністю Катерини Островської. Відомо, що у 1820 р. вона володіла тут 288 кріпаками-чоловіками ("душами"). Новий власник у 1840 р. - Хорбковський. Цей вже надовго: у 1895 р. селом володіла його, певно, дочка Клементина Хорбковська. У власності її і дітей було 507 десятин (з них лісу - 132 десятини, та ще 11 десятин "неудобной" землі - в ярах. напевно). Ще 156 десятин належали якійсь Петрівській, а 339 десятин було у місцевого священика А.І.Шманкевича. В той самий час сама лісковецька уерква теж мала свій наділ - 35 десятин. Селянам залишилося 632 десятини.
Що дивитися у Лісківцях: по порядку якщо - старий лаконічний кам'яний млин на Жванчику (гіпотетично ХІХ ст.), панський будинок з колонадою (кінець ХІХ - початок ХХ ст., центр, зараз сільська школа), дивовижний бюст німецького комуніста Е.Тельмана (місцевий колгосп колись носив його ім'я) та Дмитрівську церкву. Храм з виразним натяком на ампір, тому можна було б припустити першу третину ХІХ ст., але завеликий він для тогочасного подільського села. І правда - церква зводилася пізніше.
Відомо, що церква у Лісківцях була вже у XVI ст. У першій половині XVIII ст. тут стояла святиня, теж присвячена св. Дмитру - була вона з дерева, а тому легко запалала у 1754 р. Вірянам довелося ходити на служби до тісної дзвіниці, аж поки у 1759 р. сільський декан Іван Мединський взявся зводити новий храм - теж дерев'яний. Освятили його 8 грудня 1762 р. Дерев'яна святиня простояла майже вік - терпіла неодноразові спроби звести замість неї муровану церкву. Спроби ці почалися ще у 1830-х. Тогочасний архієпископ Кирило дав грамоту-дозвіл на зведення храму 28 квітня 1837 р. Будувати взялися відразу - та закінчити роботи вдалося лише у 1858 р. (певно, весь час не вистачало грошей: казна виділила лише 3500 карбованців. Все інше збирали по парафіянах). Ось звідки ці класицистичні обертони: починали ще тоді, коли у провінційному Поділлі цей стиль був поширений.
Сіцинський згадує ще старий холерний цвинтар у Лісківцях (за річкою у лісі). Але ну яка ж це цікавинка?
У колишньому палаці (ймовірно припустити, що його власниками могли бути оті згадані Сіцинським Хорбковські) з інтер'єрних цікавинок - хіба давні сходи на другий поверх та автентичні, старовинні дерев'яні двері - усі в якихось заклепках. Заклепки фарбували всі ці роки разом з дверима, тому їх вже майже непомітно. Будинок в радянський час було розширено (це помітно - він асиметричний). Крім власне школи у ньому розташовувались і житлові приміщення для працівників школи.
Дописувачка кам'янецького форуму Блискавка згадує свої дитячі роки у лісковецькому маєтку:
Колись він увесь був білим і здавався таким великим... Там, в будинку була школа, а батько був директором. Дві кімнати з чорного ходу - службове житло. Варто було відкрити двері в коридор, а потім ще одні - і ти в школі. А вона величезна, стелі високі, ніші біля грубок глибокі, можна довго блукати коридорами і ховатися в різних закутках. Інколи мені дозволяли покалатати у великий шкільний дзвінок, котрий я сама насилу могла втримати двома руками. В старих дерев'яних сходах на горище дірки - страшно. але ж тягне. Перед головним входом колони, серед яких весело було гратися у піжмурки, а двері відкривалися величезним, як у казці про золотий ключик, ключем. Дивитися вранці, як батько бере того ключа з цвяшка і йде відчиняти шкільні двері - це був цілий ритуал.
