Біля 1 тис. мешканців
Карта
Координати: 48°36′53″ пн. ш. 26°55′11″ сх. д.
Мій біль і сум останніми роками - за мальовничістю, котру ми втратили безповоротно. Хата на Поділлі завжди прикрашалася зовні: старі саманні хатки щовесни білили, а потім прикрашали орнаментами та квітами. Пізніше до цих технік додалася мозаїка, така модна на зламі 1970-1980-х рр., трафаретні візерунки по сірих бетонних "шубах", часом - вітражі або чеканка з жерсті. А біля розцяцькованої хатки - брама у лебедях чи конях, а ще колодязь гарний, ех.
Та вже у ХХІ ст. нові хати будуються велетенськими - і їхні стіни повністю позбавлені декору. І оту просту, буденну таку красу зараз можна знайти тільки там, де село потроху старіє і збирається у свій вічний вирій. Старенька бабця не має сил/грошей/бажання ремонтувати свою таку ж стареньку хату, або й взагалі стоять будиночки пам'яттю по господарях, що у засвітах - і які ж вони все ще гарні. А як є у будинку молоді господарі, то і браму візьмуть нову, бундючну, і "утеплення" кинуть по розцяцькованим стінам, і мозаїку знищать, вставляючи нові металопластикові вікна - майже завжди менші за розмірами за старі, бо ж економія у сотню гривень - це важливіше за гармонію і красу.
Колодіївка мальовнича і прекрасна у своїй простоті - тут з десяток хат так і просяться у скансен "Подільське село", та тільки не існує ще такого скансену. А про оту неймовірну садибу, ніби з мережива і вітражів, що стоїть пуста і осиротіла, розказала мені Анастасія Донець, директорка обласного музею у Маліївцях:
"Сім'я була дуже господарська, такі хазяї - не знайдеш! Жінка дуже охайна, добра, хороша... А їхній єдиний син пішов у монахи (МП). Чоловік помер декілька років тому, жінка мала інсульт. І син забрав її, напівпаралізовану, до себе в монастир".
Перед Колодіївкою - великий вапняковий кар'єр, за Колодіївкою - кількакілометрове бездоріжжя і небанальний вид на Бакотську затоку. Та туристи переважно їдуть туди через Грушку.
