Координати: 48°37′26″ пн. ш. 26°24′33″ сх. д.
Близько 1,6 т.ж.
Головний плюс Слобідки Рихтецької (в нас село називають саме так, а не як у Вікіпедії) - це вирішена транспортна проблема. На відміну від маси інших сіл району, сюди бусики бігають регулярно - і це навіть не пазики, а більш комфортні засоби для пересування. 17 кілометрів між райцентром і селом буси долають за неповну годину.
Але якщо дуже-дуже любите дерев'яну архітектуру, можете відвідати Успенську церкву (1896) на старому цвинтарі. Це трохи непропорційна, довга споруда по-волинськи чомусь синього кольору в оточенні відносно старих (1920-ті - 1930-ті роки) надгробків.
В Слобідці-Рихтецькій є новіша церква, кам'яна і незграбна - а поруч магазини і клуб. Центр...
На берегу Жванчика, до якого дорога летить круто вниз, все шкереберть, у східній частині села (місцеві кажуть - Морозів) мав би бути старий млин пана Хмельницького, останнього власника села. Я правда його шукала, довго блукаючи берегом. Не знайшла, хоча дійшла майже до Рихти. Ну і нехай: зате скельний бар'єр Жванчика на цьому відрізку дуже монументальний. Не наш Смотрицький каньойн, але теж цілком непогано.
Власне Рихта і дала початок Слобідці-Рихтецькій: Стефан Гумецький заснував Слобідку десь на початку XVIII ст. - відразу після того, як 1699 р. турки покинули Кам'янець. Вже у 1702 р. тут була якась Успенська дерев'яна церквиця - однокупольна, крита соломою, обмазана глиною. Правив тут священик Стефан Добошинський. Село швидко росло (і зараз давно переросло Рихту - вдвічі): у 1895 р. тут проживало 1624 осіб. а на Морозові - ще 75 жителів.
А все просто: Слобідка - значить вільна земля. Спустошений після османів край вимагав дбайливих рук і важкої праці - і поміщики надавали селянам землю і звільнення від податків років на 10-20. Аби селилися, аби працювали. А там втягнуться - і знову введеться панщина. Давнім промислом в Слобідці-Рихтецькій було - окрім рільництва - виготовлення конопляної олії (дорога по нашим часам штука) та пшеничного крохмалю, а також садівництво.
В 1860 р. у Слобідці-Рихтецькій відкрилася школа, а ще за рік в центрі села жителі встановили кам'яний хрест на честь звільнення від панщини (мабуть, не зберігся).
