Для кого: в першу чергу - для молоді. Цікаво буде й більш літнім відвідувачам, а от брати на екскурсію дошколят не варто.

Скільки коштує: 1 гривню за квиток, плюс стільки ж за можливість фотографувати.

Що оглядаємо: експозицію музею „Суд у середньовічному Кам’янці”.

Стрімкі сходи ведуть вниз, до оббитих залізом дверей, з-за яких чути верески жертв та готичну музику. Смолоскипи на стінах, здається, ті ж, що і багато років тому: від їхнього диму почорніли стіни.

З дев’яти підземних приміщень, де колись злочинці очікували на вирок, розчищено та облаштовано під експозицію поки лише три. У першому відтворено в’язничну камеру, в другому та третьому – власне експозицію музею. Тут на туристів вже чекають і кати з закривавленими руками, і суворий писар, що нотував всі зізнання обвинуваченого, і безвладна жертва. Єдина втіха: катують не всіх. Навіть за середньовіччя заборонялося піддавати тортурам лікарів, шляхтичів, державних урядовців, представників міських органів самоврядування, дітей та літніх людей, психічно хворих та вагітних жінок. Заборонялося також проводити тортури у святкові дні.

Про катів - окрема розмова. Не кожне місто могло дозволити собі професіонала, що пройшов курс навчання у львівській школі катів. Кам’янець у 1374р. разом з Магдебурзьким правом отримав і честь мати свого власного майстра заплічних справ, а той, у свою чергу – ділянку землі на цвинтарі біля Катедри, де ховав свої жертви. Коли 1765 року посада ката була скасована, його меч, батіг та тавро продали з аукціону.  

Найменш популярний та мало відвідуваний етап подорожі ратушею. Як і сади Едему, сюди дорога не кожному.

Для кого: для всіх, кого цікавить культурний та художній процес в Україні. 

Скільки коштує: 1 гривня вхідний квиток, стільки ж треба заплатити за можливість фотографувати.

Що оглядаємо: В експозиційних приміщеннях демонструються твори місцевих майстрів та митців з інших міст України. Тут багато світла та повітря.

До літа 2005 року на другому поверсі гостять скульптури чернівчанина Івана Салевича. Фігурам тісно в кількох відведених залах, вони наче проштовхуються вперед, намагаючись привернути до себе увагу глядача. І вони варті уваги! Давно Кам’янець не бачив такої своєрідної та цікавої виставки. Салевич здається продовжувачем новаторських праць великого О.Архипенка, українця, якого на рідній землі не знали протягом десятиліть. Оголені жіночі торси з бронзи та глини, поливи й шамоту, крилаті музи, виразний еротизм найпростіших геометричних форм, перфомансність та цитування єгипетського мистецтва, висміювання шароварщини та дитячі спогади – і все це дихає своєрідністю та нешаблонністю.

Є ще один рівень ратуші, найвищий: вежа з годинником. Туди не пускають відвідувачів, тому доведеться милуватися нею з площі Польський Ринок. Вежа – наче підручник з архітектурних стилів. Від готики тут вікна першого ярусу. Далі вступає в силу ренесанс, а в XVIII столітті споруду перебудовує в стилі бароко Ян де Вітт, комендант кам’янецької фортеці та автор Домініканського костелу у Львові.

Ось дзвони, які 1753 р. відлив з міді та срібла львівський майстер Теодор Полянський, ось годинник, встановлений на місці свого попередника у 1884р. З тим попередником вийшов конфуз: 1818 року, під час відвідин царя Олександра І, кам'янчани так старались потішити монарха, що від надмірного ілюмінування ратуша в ніч з 24 на 25 квітня загорілася. Годинник замовк майже на 70 років. А про перші дзиґарі на башті нагадують циферблати на рівні четвертого ярусу.

І лише другий ярус підвалу та таємничі підземелля, що вели з центру міста на всі боки, залишаються поза увагою допитливих очей. Цей поверх ратуша все ще береже для себе, можливо, приховуючи там не одну стару таємницю.

6.                           Напис латиною на меморіальній плиті над входом на другий поверх перекладається наступним чином: “Реставрація ратуші подільської проведена коштом воєводства Кам’янець. Рік 1754.”

7.                           Зловживання владою було характерним і в часи Середньовіччя. Ще у 1665 році міщани скаржились на великі зловживання засідаючих тут радників, які привласнювали речі, віддані до ратуші в депозит. Поступали скарги й на те, що радники взагалі не з’являлись на засідання уряду.

8.                           В інквізиційному залі під магістратом над дверима зберігся напис на латині: “Швидкоплинний час забирає все живе, кожному смертному в його останню хвилину опорою буде доблесть”.

9.                           Коли в 1670 році після козацьких повстань окремий руський магістрат ліквідували, в місті деякий час діяв змішаний -  польсько-руський, з рівним числом членів від кожної національності.

10.                           У 1870-1917рр. у ратуші розміщувалося поліційне управління. Підвали використовували для попереднього ув'язнення затриманих.