Місцями Чайковського.

Координати: 49°06′19″ пн. ш. 28°09′13″ сх. д.

Понад 4,6 тис. жителів.

Неподалік від Гнівані та Селища знаходиться Браїлів, згаданий вперше в документах XV ст. Тоді це було укріплення на мисі біля злиття річок Браги та Рову. Схожі форпости здавна побутували на Поділлі. 

За часів Богдана Хмельницького Браїлів перетворюється на сотенне містечко Брацлавського полку, з дерев’яним замком за зразком вінницького. Залишки валів цього замку простежуються і дотепер в центрі селища; сюди ж змійками сповзаються вулиці. І не дивно — адже замковище завжди було тією глиною, з якої ліпилися середньовічні міста.
У 1652 році кам’янецький староста Петро Потоцький здійснив набіг на браїлівський маєток чернігівського каштеляна Яна Одрживольського та заволодів замком. Через 11 років цей по суті розбійницький напад оформили як купівлю-продаж, що доказує, що багато які з сучасних бізнес-технологій зовсім не являють собою теперішнє ноу-хау, а були апробовані на протязі віків.
1672 року турки, захопивши Поділля, захопили і Браїлів, і Галіль-паша залишив тут свій гарнізон (а в Кам'янці – свій гарем).

Після відновлення тут влади Речі Посполитої поселення перейшло до кінця XVIII ст. у власність магнатів Потоцьких. Саме один з них, Францішек Салезій Потоцький, у 1740 р. засновує тут костел з кляштором тринітаріїв. Завершив будівництво близько 1780 р. Станіслав Щенсни Потоцький, відомий головним чином своїм шлюбом з Софією Глявоне, вона ж Де Вітт, вона ж – Потоцька. Саме Станіслав Щенсни заснував для красуні-дружини парк „Софіївку” в Умані.
Браїлівський монастир складається з костела та з’єднаних з ним з боку хорів келій. Це тринавна базиліка з люкарнами в середній наві. З півночі біля входу до кляштору знаходиться дзвіниця, яка своєю розкішною пластикою більше нагадує ошатну башту казкового палацу. Збудована споруда в стилі бароко. Кажуть, дзвони звучали тут не так, як всюди, по особливому – завдяки овальним пройомам на перекриттях склепінь. В павутинні кутих перил другого ярусу дзвіниці центральне місце займає зображення семикутного хреста під короною – гербу „Пилява” Потоцьких (схожий прикрашав колись двері кам’янецького домініканського – а зараз зберігся, певно, лише в інтер’єрах костелу). Забавна доля спіткала герб: після того, як монастир віддали православним, до 7 існуючих кутів додали ще один – і утворився восьмикутний хрест старообрядців.
Незважаючи на складну багатоплановість об’ємів, декор фасадів досить скромний, стриманий. Особливо сильно це відчутно при порівнянні з інтер’єром, який прикрашають каннельовані пілястри коринфського ордеру, високий, складного профілю антаблемент, вишукані за силуетами фронтони в вівтарі, багата ліпнина і, нарешті, живопис, що вкриває стіни та стелю. Розписи ці колись були досить славетними. Виконав їх в кінці 18 ст. темперою по сухій штукатурці художник-монах Йосип Прахтль (і знову в мене, ностальгуючій серед московських снігів – паралель з рідним Кам’янцем. В нашому тринітарському костелі були розписи його руки, та, на жаль, не збереглися). Коли в 1787 році Браїлiв відвідав король Станіслав Август, він спеціально розглянув ці розписи. На жаль, сюжетні та декоративно-орнаментальні мотиви браїловських фресок збереглися погано.
З обох боків від хора – баптистерій та закристія, двері з яких ведуть до корпусу келій. Останній має в плані вигляд літери „Н”, один з боків якої замнений стіною костела. В внутрішнє подвір’я дивляться вікна з прохолодних склепінчастих коридорів з маленькими лавицями в підвіконних нішах. Навіть дух монастиря ще не вивітрився звідси.
Після польського повстання 1831 року монастир перетворюють на православний Троїцький (тринітарський, все так само – тринітарський... але вже іншою мовою). Для достатнього „благолєпія” дзвіницю прикрашають (гм) шатровим дахом з кокошниками. Цього видалося замало – і на даху костелу споруджають фальшивий восьмерик з шатровим завершенням, в огорожу пристромили незугарну браму в стилі московського бароко. Та всі ці „апгрейди” споруди не збереглися – на щастя естетів.
Найвища будівля старого Браїлова – це колишній парафіяльний костел, знову ж таки присвяченій Трійці (1879) — досить, якщо вірити путівнику Д.Малакова — дивна споруда, надзвичайно масштабна навіть за теперішніми мірками. Знаходиться храм на старому браїлівському замчищі. Будівля декорована під ампір, має так звані „візантійські” вікна і дуже високу дзвіницю, яка робить її схожою навіть не на костел, а на ратушу з баштою.
Обидві архітектурні домінанти містечка відзеркалюються в тихих водах Рову, що спокійно тече назустріч Бугу. Костели розташовані на підвищеннях, тому їх добре видно з усіх точок: з полів, з лінії залізниці Жмеринка-Вінниця (дивно, я не бачила. Хоча цей проміжок траси долала як правило глибоко вночі), з старого парку за Ровом, де видніється будівля палацу, пов’язаного історією з вже згаданою залізницею.

На початку ХІХ ст. Браїлів шляхом матримоніальних пертурбацій власників переходить від Потоцьких до Феліціана Юковського. Той, в свою чергу, продає маєток в 1868 році К.Ф. фон Мекку, відомому залізничному підприємцю. Його дружина, Надія Філаретівна, була — відомий факт — пристрасною шанувальницею таланту П.Чайковського (зараз її б назвали фанаткою). Ця обставина пов‘язала історію містечка з життям видатного композитора.
В 1876 році Надія фон Мекк заочно зробила невелике музичне замовлення Петру Іллічу. Поміж ними зав’язується листування, яке дало початок дружбі. Вони ніколи не зустрічалися, не розмовляли одне з одним — таке було їхнє спільне бажання. Тепле та змістовне листування продовжувалося 13 років. (Бовкнути щось про віртуальні знайомства минулого — чи стриматися? Стримаюсь. Аналогії і так на поверхні).
Осінь 1877 р. була важким періодом в житті Чайковського. Розлучення, швейцарський курорт, фінансові проблеми. Директор Московської консерваторії М. Г. Рубінштейн розповів про негаразди, які спіткали генія, Надії Філаретівні — і багата меценатка запропонувала петру Іллічу щорічну субсидію в 6000 карбованців до тих пір, аж поки він не повернеться в консерваторію. Гроші ці композитор отримував протягом всіх наступних років листування, що дало йому змогу вести незалежний спосіб життя.
Весною 1878 року Чайковскький отримав запрошення приїхати до Браїлова — і відразу ж погодився. Перші ж враження справдили найказковіші сподівання: розкішний парк, багатий палац та повний комфорт. Надія фон Мекк попіклувалася про всі дрібниці його побуту — управляючий та прислуга були попереджені про смаки та звички композитора, сніданок, обід та вечерю подавали в вказаний Чайковським час, страви готувалися на його замовлення. Жоден не міг порушити суворий розпорядок дня (ранком — робота, потім прогулянки, ввечері — читання, листування та музика). Все тут було створене для творчості: чудовий рояль, фісгармонія, ноти та книги. І це принесло результати! В Браїлові написані перша оркестрова сюїта, опера „Орлеанська діва”, п’єси для скрипки, сім романсів (серед них — „То було ранньою весною”, „Средь шумного бала”), серенада Дон Жуана на слова О. Толстого, „Піліпінелла”.
На наступний рік П. Чайковський знову був в Браїлові, та вже відчував легке незадоволення від впертого надмірного піклування Надії Філаретівни. В серпні 1879 року він три тиждні жив на сусідньому хуторі Семакі, тому що Надія фон Мекк з родиною перебувала в цей час в Браїлові. Влітку 1880 року Чайковський востаннє приїхав сюди. В Семаках він написав сім романсів на слова різних авторів.
Ще під час першого перебування тут композитор побував в монастирі на храмовому святі, куди з’їжджалися селяни з найблищих сіл. „... У жінок гарні головні убори, у дівчат якісь шапочки з штучних квітів та інші більш-менш яскраві прикраси. Майже в усіх чудові коралі. Все подвір’я було заповнене окремими групами, які сиділи і щось їли. Сліпі грали на своїх дивовижних лірах і співали канти. Жінки, сліпі, сиділи поруч і співали хором...” — писав Чайковський до фон мекк 25 травня 1878 року.
А влітку 1881 р. в Браїлові жив тоді ще молодий французький музикант Клод Дебюссі, якого запросили у якості домашнього піаніста. Знайомство з родиною фон Мекк мало надзвичайно велике значення в його житті: адже майже все, що створив до цього часу П.І.Чайковський, звучало в цьому палаці. Дебюссі пам’ятав про це.
Палац, зруйнований під час другої світової, було відновлено, парк також зберігся. Якщо не звертати увагу на телеграфні стовпи та асфальт, а зосередитись на величних липах та грабах, можна думками перенестися в той період.
Браїлівський палац було збудовано близько 1868 р. Особливими архітектурними принадами споруда не відрізняється, хоча й розташована досить ефектно — на підвищенні, неподалік від берега Рову. Три ризаліти на головному фасаді, три на протилежному, рустований перший поверх та гладенькі стіни другого, прямі вінка, в ризалітах — спарені. В усьому простота та ясність. Над дверима — меморіальна дошка з іменем великого композитора.
От така історія невеликого поселення (кількість жителів – трохи більше за 4000) в Жмеринському районі.

За путівником Д.Малакова "По Брацлавщине (от Винниці до Тульчина)".