Першою я побачила саме церкву Різдва, про неї й розкажу спочатку.
Симпатична, гармонійна, з опасанням на двадцяти дерев'яних стовпах, зведена з соснових брусів. Триверха і тридільна - ну це і з картинок зрозуміло. :о) До вівтаря прибудована ризниця. На дзвіниці наївний напис "З нами бог. 1930". Дуже цікавий цвинтар навколо - видно, що Олесько з його знаменитими династіями скульпторів і різчиків по каменю - зовсім під боком.
Як пише дослідник дерев'яних храмsв Львsвщини Віктор Громик, до 1939 р. храмом опікувалася землевласниця Марія з Замойських Гнєвош (чи не її це усипальня знаходиться в північному кутку цвинтаря, неподалік нового кладовища?).
Цвинтар в любителів всілякої похмурої старовини забере часу більше за церкву - точно! Мені пощастило: паламар якраз поспішав до храму з ключами, а вулицею Кутів (село хоч невелике, та витягнулося в шнурок вздовж однієї вулиці) вже йшли до храму бабусі - неділя ж!
Між старішою і новішою пам'ятками національного значення трапиться придорожна фігура Мадонни, магазин, меморіал загиблим в Другій світовій - і горщики. Чорні димлені горщики, прості і красиві в своїй ергономічній лаконічності. Такі продають біля монастиря капуцинів в Олеську - і там це лише сувенір для столичних туристів. В ресторанах народного профілю часом чіпляють на декоративний тин не менш декоративні горщики - не такі чорні, простіші. Але відчуйте різницю: сувеніри і типу-корчми - і СПРАВЖНІЙ тин зі СПРАВЖНІМИ горщиками! Знайшла чому радуватися, так? А таки знайшла: релікти минувщини зараз трапляються так нечасто, що кожному радієш як дитина. (І задумуєшся: а може, й справді їжа в таких от горщиках смачніша?).
Та повернімося до храмів. Вже навіть до храму: Михайлівського, 400-з-копійками-літнього. Ще кілька років тому навколо святині росли дерева, зараз їх зрубали (з 2008 р. триває реставрація об'єкту). Церкву тепер видно добре, але місце втратило на затишності. Храм архангела Михаїла, зведений у 1697 р. теслею Григорієм Сасовським (чи не з Сасова був?), не скапарений ніякими бляхами і вагонками, давно і повільно реставрують. Як пише в своїй книзі "44 дерев'яних храми Львівщини" Олена Крушинська, "храм (...) має особливість - ступінчастий пірамідальний дах, що походить від давнього шатрового перекриття. Ще одна яскрава деталь - споруджене 1865 року опасання у вигляді аркади-галереї, яке відновили у первісному вигляді під час реставрації 1974 року. Тоді ж споруду підняли на кам'яний фундамент".
На жаль, побачити на власні очі барокове різьблення і стінопис з XVII ст. неможливо: церква огороджена парканом, на паркані замок (з іншого боку, іконостас з Кутів переїхав на 5 км на південь, в запасники Львівської галереї мистецтв а.к.а. олеський монастир капуцинів). Для туристів, вимазаних кутівським болотом ледь не по коліна, є стенд біля церкви - на ньому зображена церква. Ухтишка!
В кутівській Михайлівській церкві студенти університету банківської справи НБУ задумали облаштувати "храм пам'яті". Було проведено збір коштів. Храм і справді відреставрований - а от з дзвіницею якісь страшні негаразди. Від неї лише шматок гнилих стін залишився. Чому все так - дізнавайтесь з перших рук.
