Карта

 "Ще один вузлик на пам'ять - і сліди від власних зубів на власному лікті. Двічі протягом одного дня я проїжджала через село, яке колись називалось Ляшки Муровані. Це якраз на півдорозі з Самбора до Добромиля, це недалеко від неймовірної Старої Солі. А Скелівка й взагалі знаходиться на відстані, вдвічі меншій за не дуже й широкий тут, у передгір'ях, горизонт. Іншими словами, бувший Фельштин з бувших Ляшків Мурованих навіть видно".

Так скаржилася я на життя ДО 1 серпня 2005 року, коли, нарешті, і прогулялася від Хирова в села Муроване і Скелівку (вони розташовані неподалік). Мені сподобалось. :о)

Весь Старосамбірський район багатий на пам'ятки минулих епох, і недарма. Тут з прадавніх часів селились люди, магнати мали тут свої родові гнізда, адже край був багатий на біле золото Середньовіччя - сіль.

...Я уважно вдивлялася у село за вікном - спочатку електропоїзда, потім маршрутки. Я пам'ятала з книги О.Мацюка "Замки і фортеці Західної України" ("Центр Європи", 1997) - замка, може, й немає, а вали збереглись. На них давним-давно виросли дерева, а липова алея на території замчища й взагалі встигла дорости до статусу пам'ятки природи. Ще б пак - місцевий парк було закладено ще у XVII ст., і плекали та ростили його аж по століття ХІХ-те... Нічого схожого на вали й алеї за вікном не було.

День плавно перетворювався на вечір. Шлунок мріяв про вечерю. Малодушно я вговорила себе, що це Муроване - зовсім не те Муроване, про яке йдеться у Мацюка. Бо у Львівській області є ще одне село-тезка. А у наплічнику тим часом сумував випуск "Галицької брами", присвячений замкам Львівщини, де світлини демонстрували залишки не лише валів, а й стіни замку. Мурованого. Який же ще може бути у Мурованому замок?

Все, як з'ясувала моя люстрація від 1.08.05, на місці: і гігантські вали в три ряди, і залишки замку з цегли, і два храми, що стоять пліч-о-пліч біля входу до старого парку з тими самими липами. Cвятині раніше були костелами. Один, з XVIII століття, був присвячений Йосипу Обручнику. Його сусід - Діві Марії та св. Георгію. Зараз обидва храми стали церквами: Покровською таМиколаївською. Стару фіґуру чи то Яна Непомука. чи то Йосипа Обручника з огорожі одного з храмів не прибрали, золоті баняцькі куполи не поставили - і на тому маємо дякувати.

А крім цього, у перший приїзд до села знайшлася ще колона при дорозі (як йти до Скелівки), а також гарненька будівля з башточкою - стара школа, що тулиться до великої кількаповерхової нової школи. Навчальні заклади розташовані в кількох кроках від валів і залишків стін.

Вдруге я була тут на початку 2021 року. Змінилося у селі мало: церкви доглянуті. залишки замку заростають з катастрофічною швидкістю. Дорога сюди - все так само поганенька.

Село, відоме з 1454р., розкинулось на річці Стрв'яж, одній з приток Дністра. Над поселенням та околицею домінує, нависає Лиса Гора (659 м. над рівнем моря). Важко повірити, що ще за Польщі цей невеликий населений пункт ділився на дві частини: місто та село. От вам статистика з року 1938-го: у місті Ляшки Муровані проживало 410 поляків i 30 українців, а у селі з такою ж назвою - 58 поляків, 430 українців та 6 євреїв. Місцеві чоловіки промишляли у більшості своїй мурованням - будували у Львові, Пінську та Бресті, а по війні піднімали з руїн Варшаву, Вроцлав та Гданськ.

Про існуючу тут бастіонну фортецю у наших сусідів поляків існує чимала бібліографія, а от з українськими джерелами набагато важче. А місце ж славне не лише архітектурними дивами, а й історичними подіями!

У 1374р. Владислав Опольчик дарує цей край Гербуртам, та уже на початку XVIст. місцевість переходить до магнатського роду Тарло гербу Topor. Анджей Тарло зводить у поселенні ренесансний замок, який невдовзі постраждав від нападу татар та був відновлений у 1559р., а Міколай Тарло, королівський секретар, у 1560р. добивається для Ляшек Магдебурзького права. Ляшки, Бонковичі та Хирів переходять у 1592р. як придане до Ядвіги Тарловни, що виходить заміж за сандомирського воєводу Єжи Мнішека. В руках Мнішків поселення пробуде аж до 1815р., коли Станіслав Мнішек, великий сокольничий королівства Галіції та Лодомерії, продасть маєток Едварду Зербоні де Сполетті.

Наступним власником Ляшек на недовгий час стане Марселій Богданович, який у 1861р. продасть ці землі Міхалу Красіцькому. Ляшками в тій чи іншій мірі цікавились такі гранди польського живопису, як обожнюваний мною Юзеф Мехоффер (автор вітражів у костелі в Дрогобичі) та хрестоматійний, пафосний, яскравий Ян Матейко. Про Ляшки згадував в своїх "Три по три" Алєксандр Фредро, коли їхав з Цісней до своєї родинної Вишні. Таке зацікавлення зараз, коли немає ані замку, ані його багатющих колекцій, ані придворного театру з окремим залом, а залишились лише костел з XVIII ст. та залишки італійського парку, зрозуміти важко.

Хоча говорячи про Муроване, можна назвати лише одне ім'я, і інші відійдуть у тінь: Марина Мнішек, Цариця Російська. 25 травня 1604р. Дмитро Самозванець прибуває у Ляшки, а вже наступного дня падає на коліна перед батьком гордої темноокої панночки і молить про її руку та серце. Далі ви знаєте.

Не дивлячись на привілеї на проведення ярмарків, які у 1678р. здобув для родинного гнізда Єжи Ян Мнішек, Ляшки продовжували залишатись не стільки містом, скільки замком-резиденцією. Люстрація 30-х років XVIII ст. фіксує у поселенні всього 33 будинки.

Замок, і так розібраний більшою частиною у ХІХст, було дощенту зруйновано у 1914р. Дубова, в орнаментах, підлога, де майбутній цар колінкував, у ХІХ ст. як цінна реліквія перевозиться до Угерців біля Ліска. Під час Першої світової командування російських військ, яке стояло табором неподалік поселення, довідавшись про перебування у замку Лжедмитрія, наказало артилерії випустити по ньому кілька снарядів. Ось так любовна пригода причинила смерть споруди. Лише невеликий фрагмент стіни східного крила палацу зберігся до наших днів, а також - кам'яна плита з гербом Топор з 1556р.
4 лютого 1688р. у Ляшках єпископ Ян Дебський ерегував (це не те, що ви подумали) з ініціативи Єжи Яна Мнішека та його жени Анни з Ходкевичів римо-католицьку парафію. 3 лютого 1670р. дерев'яний костел отримав від власників Ляшків 5000 злотих та доходи від соляних шахт у Шумині. Невдовзі до парафії було включено села Тарнавка, Шумині і Березів. У 1753р. на місці дерев'яного храму зводять на гроші Яна Кароля Мнішека скромний бароковий мурований костел.
1796 року австрійські влади ліквідували парафію як занадто малочисельну, а храм передали громаді греко-католиків. Місцеві католики не здавались, писали прохання та скарги, справа навіть дійшла до трибуналу у Відні, який і дозволив Ляшкам знову мати римо-католицьку парафію.

20 березня 1900р. розпочато будівлю нової святині у замковому парку, поруч з старим костелом. 11 серпня 1901 р. у парку влаштовують вечірку, кошти з якої теж пішли на будівництво, як і річний бюджет місцевої гміни. Гроші поступали й з Фельштина, і з інших сіл з околиці, з старосамбірського староства. Антоній Кендзерський видрукував прохання про допомогу до всіх мешканців Галичини - і його було почуто. 200 крон дав навіть сам монарх, Франц Йосиф.
Результат будівництва був скромний та невеликий. Поруч з храмом - дзвіниця. 29 серпня 1903р. єпископ Йозеф Фішер передав костелу 470-кілограмовий дзвін, який назвали Юзеф Францішек Кароль. 19 березня 1905р. куплено й менший дзвін вагою у 190кг - Антоній Миколай Леон. З 1910р. парафія вже навіть мала власного пробоща Броніслава Міхаловського. По квітень 1946р. костел був діючим, а потім... Поляки залишили Ляшки Муровані, а храм перетворили на склад. Його старший брат теж був закритий совєтами. У 1988-89рр. храм відремонтували і 1990р. передали Український автокефальній церкві. Новішому храму св.Йозефа пощастило менше: провалений дах, вибиті вікна, знищені вівтарі. Лише дзвіниця трималася і не здавалася рокам. У 2000-му році храм взялась приводити до порядку місцева греко-католицька громада. Зараз обидві святині виглядають акуратно. Територія навколо засаджена квітами.