Заштатне село Гусятинського району сьогодні - і резиденція багатіїв-магнатів Калиновських у далекому XVII столітті. І перше, і друге визначення - про Сидорів. Ризикну висказати припущення, що при побудові шикарного сидорівського костелу не обійшлося без Калиновських, адже саме Марцін Калиновський (близько 1605 - 1652рр.), чернігівський воєвода, гетьман польний коронний, звів у поселенні оборонний мурований замок. А де міцні фортечні стіни - там і костельні дзвіниці та монастирі.
Польський дослідник подільської старовини Є.Ковальчик згадував у своїй статті "ПІЗНЬОБАРОКОВІ КОСТЕЛИ КАМ’ЯНЕЦЬКОЇ ДІЄЦЕЗІЇ" (див. на сайті "Української спадщини"), що у Сидорівському костелі квартирували брати домініканці-обсерванти. Отже, при костелі діяв монастир. Ще цікавий факт: початковий план костелу, що будувався, був зроблений геніальним Яном де Віттом, комендантом Кам'янецької фортеці. Цей проект, датований 1730-тим роком, зберігається зараз у львівській бібліотеці Ossolineum. Польський вчений пише, що в сидорівській святині не можна «відірвати» фасад від плану храму, що було досить нетиповим для Поділля (схожий прийом знаходимо лише у Кам'янці, в монастирі босих кармелітів, що не зберігся до нашого часу).
Існуюча зараз в селі споруда була зведена у 1730-1741рр. (за іншими даними - у 1726-1730рр., а Адам Пайгерт наводить у своїх мемуарах зовсім іншу дату - 1716 рік, причому це вже час освячення костелу) з місцевого світлого пісковику. Сидорівський костел можна з повним правом називати "унікальним", адже він і справді є таким: його однонавне планування з більш вузьким об'ємом пресбітерію, що закінчується гострокутною апсидою зі злегка вигнутими досередини бічними гранями, є своєрідним та неповторним на теренах України (не менш своєрідним та неповторним є й той з не-спеціалістів, хто, прочитавши це, зумів-таки перейнятися унікальністю та зрозумів, що там до чого).
Процитую невеликий фрагмент статті Є.Ковальчика, присвячений сидорівському храму:
"Костел домініканців обсервантів у Сидорові набув незвичайного плану у формі герба Калинова — на честь його фундаторів Калиновських: Мартіна, кам’янецького каштеляна (помер 1738 р.) та його сина Людвіка, вінницького старости (помер 1770 р.). Історія цієї будівлі складна. Проект мурованого костелу та монастиря замовив, найвірогідніше, Мартін Калиновський, але проект відрізнявся від реалізації. Зображення цього проекту збереглося в матеріалах проф. Мечислава Гембаровича і був ним атрибутований, на наш погляд, вірно, як твір Яна де Вітте. За проектом костел мав бути тринавовим, на плані латинського хреста, з трансептом і банею. Фасад мав бути двовежовим, западаючим в середній частині, з двома колонами великого ордера, акцентуючими головний портал, та фронтоном з портьєрною аркою. Виникають певні аналогії з западаючим, оздобленим колонадою фасадом костелу босих кармелітів у Бердичеві, раннім твором Яна де Вітте (1737–1754). Фасад бердичівського костелу безвежовий, але, окрім цього, структура плану ідентична запроектованій для Сидорова.
Реалізований костел у Сидорові набув дивного плану через бажання надати йому форму герба Калинова, а саме стріли на луку з двома зірками. Цього ефекту було досягнуто, як здається, лише на другому етапі будівництва. Спочатку костел мав бути однонавним з прямокутним пресбітерієм та двома квадратними вежами, висунутими за лице фасаду. Мабуть, на другому етапі будівництва додано трикутну частину (за типом грота) в торці пресбітерія та надано зірчастий план вежам. Невідомо, хто був автором цього своєрідного барокового задуму".
А тепер прошу подивитися на герб "Калинова" в галереї ліворуч, порівняти з старою світлиною костелу з боку, гм, тилу та розглянути фото вежі, де гарно видно оте вишукане зірчасте планування дзвіниці. Непрості в Калиновських були захцянки! От до чого пихатість приводить: до створення архітектурних шедеврів:).
Вхід до споруди, зараз зачинений на великий замок, знаходиться на західному фасаді костелу, прикрашеному двома високими баштами з різнокольоровими "капелюшками" дахівок: лискучо-металевою правою та червоною лівою. Планування башт теж цікаве (і теж для спеціалістів): їх нижній об'єм, що приєднаний до нави, ззовні п'ятикутний, а всередині - круглий.
Стежимо оком за ростом башт увись, і помічаємо: верхні об'єми башт квадратові у плані, прикрашені пілястрами тосканського ордеру, а трикутний фронтон під ними неначе зв'язує всі об'єми храму докупи. Все це разом надає фасаду динамічності та експресії, таких характерних для епохи бароко. Фінальний акорд - статуя богоматері, яка дивиться на захід, молитовно склавши руки.
Знизу на діву Марію дивиться її кам'яний колега, оточений (станом на 26 лютого 2005 року) двома мілкими, але великими озерцями, вщерть заповненими га-га-гакаючими та дратівливими гусями та чепурними качками. Чи не зашкодить отаке водяне царство фундаментам костелу, чи не затопить це рукотворне міні-море храм - то вже мені невідомо.
Костел, як і більшість значних та старих споруд, складається з декількох об'ємів, різних за часом створення. Бічні каплички (саме через одну з них зараз і можливо потрапити досередини храму) та притвор з'явилися значно пізніше за саму святиню.
Поруч з самим храмом, окрім такого корисного для туристів туалету, розташована кам'яна дзвіниця (я так думаю), зараз вже звільнена від того сіна, яке я застала там в перший свій приїзд в Сидорів.
Не бійтеся зайти досередини костелу, там на вас чекає кілька несподіванок, які надовго запам'ятаються: рештки різних дерев'яних бічних вівтарів та амвону, скелет старовинного органу, позбавлений всіх труб, як старий - зубів, головний вівтар, який дає зрозуміти: храм, як не як, потроху приходить до себе після багаторічного сну, неначе героїня казки Шарля Перро, оживає - нехай зараз лише у великі католицькі свята, але все ж...
І то вже немала дивовижа: і орган, і вівтарі, хоч і занедбані та понівечені, все ж вижили та нагадують храму про кращі часи. А були ж вони, оті кращі...
Глибинне розкриття простору в інтер'єрі храму створюється за допомогою перспективи об'ємів, що звужуються, та арок, які підкреслюють цю перспективу. Широку напівциркульну арку, яка відділяє наву від головного вівтаря, повторює арка менших розмірів, що веде до апсиди. Склепіння храму напівциркульні з роспалубками у наві, а у хорі - хрестові.
Неподалік костелу стоїть будиночок-капличка, єдиним постояльцем якої є ще одна древня скульптура. Кам'яний святий, який, здається, колись мешкав неподалік, через дорогу, тепер поселився тут.
І ще одне. За всі чотири візити в Сидорів сидорову козу я бачила лише один раз. І це було саме біля костелу.
