В цього селища в Дунаєвецькому районі є кілька відомих тезок - гора неподалік Попівана на Чорногорі та річка, яка протікає і через селище, і через моє рідне місто.
Саме річці, думаю, цей населений пункт і зобов'язаний своїм іменем. Навіть річечка Яромирка, що ховається за могутніми ярами, аж поки не увільється до швидких вод Смотричу, який торує свій шлях через скелі, до XVII століття називалась Смотрицький рукав. Навіть, кажуть, порт тут колись був, неподалік Ріпинців. Там дотепер в прирусловому камені збереглися штучні видовби - мабуть, культового призначення.
Селище розкинулося якраз в межиріччі. Зручна позиція - і для мирного життя, і для оборони. Хоча первісно поселення займало лише вершечок однієї з скель, зусібіч оточений водами.

Після перемоги над татарами на Синіх Водах (1362) князь Ольгерд віддав Поділля племінникам - братам Коріатовичам. Литовський літопис пише:
"То тиї княжата Коріатович, пришед в Подольскую землю і вошли у приязнь з отамани, почали боронити Подольскую землю от татар... і напервей нашли себе твержю на реце на Смотричи, тут пак себе нарядили город Смотричи..."

Хоча місто існувало і до Коріатовичів - про нього згадують давньоруські літописи. В 1240 році його знищили татари - а литовські князі в свій час лише відбудували зруйноване поселення. Смотрич згаданий в одному з найдавніших подільських документіва - грамоті князя Олександра Коріатовича від 17 березня 1375 року. Документ підтверджував наділ половини ліса та млина смотрицькому монастиреві Богоматері братом Олександра - князем Юрієм. Воеводою смотрицьким тоді був якийсь Рогозка. Написано грамоту було саме в цьому місці, більше того - написано руською мовою! На щастя, цей дорогоцінний манускрипт зберігся до наших днів. Відомий мовознавець П.Г. Житецький стверджував, що в грамоті є чимало елементів тогочасної подільської говірки.
1427 року поселення постраждало від татарського набігу. Згоріло багато будинків та домініканський монастир. Всім, хто працював на відбудові кляштору 40 днів, за грамотою кам'янецького єпископа Матвія відпускалися всі гріши. Цікавий погляд на індульгенцію.
Нападали на Поділля східні розбійники часто, людям треба було як не захищатися - принаймні ховатися від зайд. З давніх давен існують перекази про розгалужену систему підземних ходів-катакомб під селищем. А що, може бути - в нашій частині Придністров'я карст поширене явище. Та й завали, які дотепер трапляються в Смотричі, свідчать про реальність старих легенд.

Коли в цьому містечку з'явився замок, докладно невідомо. Мабуть, ще в часи Коріатовичів піднявся над високою кручею над стрімким проваллям берега форпост-охоронник. 1448 рік - новий напад татар. Настільки руйнівний, що пізніше місто цілком від шоку так і не оговталося - даремно що навіть отримало магдебурзьке право в тому ж році. Статистика - штука сувора і докладна: в 1570 році тут було всього 91 "дим" (будинок), в 1629-му ситуація взагалі виглядала критичною: в місті жило лише 90 чоловік.
Під час козацьких воєн під приводом Богдана Хмельницького смотрицький замок захопили козаки. Певно, зруйнували твердиню.

В кінці XVII - на початку XVIII століть місто нарешті оговталось. Смотрич перетворюється в чималий торговий центр, один з важливих осередків виробництва художньої кераміки. Кажуть, традиції давніх гончарів дотепер живі серед мешканців селища.

В ХІХ столітті серед гончарів прославилися майстри Р.Червонюк, М.Небесний, К.Білоокий, М. Ляско, які розробили власну школу в українській народній кераміці: з своєю декоративною системою асиметричних прикрас, виконанних технікою фляндрування (не питайте мене, що це означає). Виглядали їх вироби так: миски і баньки, покриті білою поливою і розписані яскравим графічно чітким рослинним орнаментом - коричневим, зеленим або жовтим. Дно миски найчастіше зайняте великою зіркоподібною квіткою чи гілкою в вазоні.

Є начебто в селищі музей, де експонуються всі ті самобутні глечики - не бачила.

Одним з найвідоміших уроженців Смотрича, який поніс горде ім'я рідного міста далеко за межі Поділля, був, безумовно Герасим Смотрицький. Цей видатний український письменник-полеміст кінця XVI століття був першим ректором академії в Острозі.

Освіту український вчений отримав, що цікаво, не в школі, а вдома. Працював в Кам'янці писарем. У 1576 році Герасим переїхав до Острога і став одним з найактивніших членів науково-літературного гуртка, допомагав Івану Федорову видавати в 1578 році "Азбуку" та шедевр середньовічної поліграфії - Острозьку біблію (1581). Не знаю яким дивом Герасиму вдалося встромити в біблію ще й свої два вірша.

Син Герасима - Мелетій - був ще відомішим за батька. Письменник, вчений-ерудит, "катакомбний" православний єпископ, що народився в 1575 році в Смотричі в шляхецькій родині, був автором знаменитої «Грамматіки славєнския правилноє Сvнтаґма» (1618). До речі, батько Герасим назвав свого нащадка Максимом, Мелетій - то вже церковне ім'я. Подейкують, Смотрицький працював над першим східно-слов'янським лексиконом, та документально ці легенди підтвердити не вдалося. Хоча Мелетій віддано служив Слову - скажімо, у 1615р. в Кельні опублікував граматику грецької мови, приймав участь у написанні «Букваря языка славенска» (1618). Змінював свої погляди докорінно і радикально - від ворога уніатства, якого переслідував польський уряд, до його прибічника, про що багато писав в своїх творах, пояснюючи ці релігійні викрутаси. Похований в Дермані. Проте біографію автора найвідомішого підручника Росії часів Середньовіччя можна знайти на сотнях сайтів. На жаль, мало на якому з них згадується генезис прізвища Смотрицький.