У XVI столітті Тернопіль займав невелику територію. Місто охороняли Шевська, Кушнірська вежі та Кам‘янецька брама. Разом із замком, синагогою, церквою Різдва та Воздвиженським храмом вони входили у фортифікаційну систему давнього Тернополя.

Місто з трьох боків оточувало озеро та болота, а зі сходу воно було укріплене широким сухим ровом з валами, частоколом і двома вежами в кутках. Поза центральною частиною простяглися передмістя: Заруддя - на півночі, Збаразьке - на північному сході, Смиковецьке - на сході та Микулинецьке - на півдні.

У 1548 р., через 8 років після закладення замку, Тернопіль отримав Магдебурзьке право, згідно з яким місту надавалися деякі привілеї. Його жителі на 15 років звільнялися від податків, на 20- від сплати мита. Дозволялися три ярмарки на рік і щотижневі торги.

Ян Тарновський жив у Кракові й Сандомирі, до Тернополя навідувався вряди-годи, хоча отримував з нього значні прибутки. Мешканців заохочували до зведення власних садиб. Розмір будинків не повинен був перевищувати 10,5 на 23,5 м. До кожної будівлі прилягав більший або менший земельний наділ. Будинок і город складали неподільну власність і не могли бути проданими окремо. Згодом поселенці виплачували за садиби по 18 грошів і 2 пів мірки вівса. Крім оплати, городяни відробляли на панському полі 2 дні щотиждня, складали данину медом і свининою. За користування правом ловити рибу в ставу треба було брати участь в ремонті греблі та лісопилок. Згодом, з 1559 р., повинність була замінена грошовою оплатою.

У 1550 р. Тернополю було надано привілей, за яким купці, що їхали з Галича, Коломиї і Коропця до Кремінця та інших волинських міст, повинні були проїжджати через Тернопіль і платити мито на його розвиток, передовсім зміцнення обороноздатності. З 1566 р. дозволено створювати в місті власні склади для зберігання товарів і прикарпатської солі. Тернопіль став значним торговим центром.

Але мирне життя було майже неможливим в ті часи. В 1544 р. тернополяни стали на захист ще недобудованого замку. Навальний штурм татарам не вдався, і вони обложили поселення. Жителі ж стояли на смерть і утримали замок до приходу із Сандомира королівського війська. Багато людей було забрано в татарську неволю під час нападу 1575 р. Орда стояла табором під Тернополем в 1589 р. Найбільше ж постраждало місто після навали 1618 р., коли пожежа знищила всі дерев‘яні будинки.

Під час Визвольної війни, у 1653 р., Богдан Хмельницький, вирушивши назустріч війську Яна ІІ Казимира, став табором поблизу Тернополя, де тоді перебувало султанське посольство
В 1672р., коли на Поділля вдерлася могутня армія Оттоманської імперії, війська Шишмана-паші спустошили місто. Якщо перед набігом в Тернополі було 420 будинків, то, за описом 1690 р., їх залишилось тільки 40.

А далі... А далі багато що було. Потім розкажу:)

 Подивимось, які пам'ятки архітектури збереглися у місті?

Присвячена тернопільському замку сторінка сайту.

Е-е-е, не чекайте від тернопольського замку романтичних башточок в дусі Нойшванштайну чи героїчних розвалин! Це не зовсім те, що ви очікували.

У 1540 р. почалось спорудження замку, яке тривало близько 8 років. Від міста він був відділений глибоким сухим ровом і обнесений земляним валом з дерев‘яним частоколом. По краях височіли муровані вежі з бійницями. Потрапити до замку можна було через підйомний міст і кам‘яну браму. Фортеця була потрібна Тарновським та їх наступникам - Острозьким, Замойським, Конецпольським, королеві Марїї-Казимірі, Собєським, королевичу Якубу-Костянтину, нарешті, Потоцьким для захисту володінь від турків і татар.
Після турецького нашестя 1672 р. замок лежав в руїнах: житлові приміщення спалені, склепіння залів обвалилось, обидві вежі підірвані, підйомний міст без ланцюгів, брама без даху, вали пошкоджені. Лише на початку ХІХ ст. граф Ф. Коритовський переробив замок під палац, для чого були знесені укріплення, вежі і брами, а будівля оточена звичайним муром. Поряд спорудили т.зв. Новий Замок з сірого пісковику (не зберігся). На місці давніх воріт поставлено два кам‘яних пілони в єгипетському стилі, які були оздоблені левиними масками і завершувалися кулями (не збереглися). У 1843 р. останній власник Тернополя Є.-М. Туркул передав замок місту, і його використовували під казарми. Спалений 1917 р. під час І Світової, замок довго лежав в руїнах. 1951 р. його було відреставровано.
Замок міститься в західній частині міста, над озером. Центральний триповерховий об'єм з'єднує два бокових крила, нижчих на поверх. Східний фасад, повернутий до міста, також на поверх нижчий від західного, що над озером. Фортеця споруджена з великих блоків тесаного черепашнику. Товщина стін біля цоколя від 2 до 4,5 м.

Окрема сторінка, присвячена храму

Чи не головна архітектурна домінанта всього обласного центру. Це колись храм належав ценцям-домініканцям, зараз в ньому моляться тернопільські греко-католики.

 Не знаю, як кому, а мене інтер'єри костелу трохи розчарували. Але це вже справа на власний смак кожного.

У 1749-1779 рр. за проектом архітектора Яна де Вітте, ім‘я котрого тісно пов‘язане з фортецею в Кам‘янці-Подільському, було збудовано Домініканський костел. (За іншими даними, архітектором споруди був Авґуст Мошиньский). Це велична будівля в стилі пізнього бароко, вона виділяється чіткістю композиції об‘ємів, гармонійними пропорціями. Головний фасад прикрашено двома квадратними в плані, триступінчастими вежами з видовженими завершеннями. Пілястри іонічного ордера оживляють пластику стін, поділених карнизом на два яруси. Масивний овальний купол з люкарнами, який завершується ліхтарем, підсилює враження монументальності всієї споруди.
Склепіння центрального нефа розписав в 1777 р. відомий польський живописець-монументаліст Станіслав Строїнський. Фрески бічних нефів належали його учневі Юзефу Хойницькому. В 1908-1910 рр. було реставровано купол і відновлено живопис інтер‘єрів. Розписи до наших часів не збереглися. До костелу примикають монастирські приміщення, які утворюють єдиний архітектурний комплекс. Невеликий вхід збоку до костелу цікавий динамічною барочною пластикою. Фасади храму колись прикрашали скульптури.

Пам'ятка, знайома з старих поштівок та гравюр. Що зараз? А ось що...

Єзуїти прийшли до Тернополя 1820 року.

Прибули вони до міста після того, як російський царат вигнав їх із своєї держави. Ця антиєзуїтська акція для Тернополя стала благом. Річ у тім, що саме ці діяльні монахи відкрили тут першу гімназію.

Збудований у романському стилі, костел уцілів і в Першу, і в Другу світові війни. Та в роки радянської влади після численних перебудов тут розмістили швейну фабрику. Дехто у Тернополі каже, що й тепер у стінах колишнього храму, коли споночіє, бринить органна музика. Зараз там, де колись стояв костел отців-єзуїтів, розміщена Тернопільська швейна фабрика. Від колишньої пишноти храму залишилася тільки вхідна арка.

(Цитую одну з статей з "Тернопільської газети") 

Тепер - про храм, який стоїть над великим тернопільським озером. Давній. Старий. І тернополяни називають його просто - "церква над ставом".

Зведена Воздвиженська церква, або “церква чесного хреста”, ще на початку XVI століття  (за іншими даними, навіть раніше, у XV сторіччі) на підвалинах ще більш древнього храму, історія якого сягає часів князівства Данила Галицького.

1987 р. неподалік від неї виявлено поховання людини, яке мало риси давньоруського поховального обряду.

Споруда складається власне з церкви і масивної дзвіниці, прибудованої з заходу 1627 р. ЇЇ стіни складені з природного каменю-пісковику. Церква, яку ще називають “церква над ставом”, мала оборонне значення. 1831 р. під час великої пожежі згоріла покрівля церкви. Пізніше були добудовані службові приміщення з цегли, а в ХІХ столітті - окрема кам‘яна дзвіниця. Ці споруди не збереглися., як і розпис стін. Частина ікон з іконостасу зберігається в місцевому краєзнавчому музеї. Над входом до церкви на кам‘яній плиті слов‘янською в‘яззю висічено напис, що підтверджує дату закінчення будівництва дзвіниці - 28 липня 1627 р.

Під час обох воєн Хх століття церква була пошкоджена. Реставрована в 1959 р. Зараз діюча.