Коли Земля була зовсім юна і не знала не те що мобілок, а й людей, боги займалися географією. Прикладною: упорядковували ліси й поля, направляли ріки в русла, наповнювали озера водою. Через конфлікт інтересів (а злі язики подейкують, що через банальну заздрість) посварився тоді Чорт з Богом. Що деміург не зробить — нечистий напартачить, шкоду якусь втне. А якраз час запускати воду в річку Серет. Чортяка перегородив русло кам’яними насипами. Так як займався лише географією, фізику встиг підзабути: сила води розірвала перепони. Не здався нечистий, знову перегородив Серет, на цей раз земляним валом, ще й каміння додав, щоб надійніше. Вдоволений справою розлігся на березі, запалив файку і регоче, потішається. Тут на допомогу прийшли водяні змії, прорили нори, через які прорвалася вода. І втретє Чорт спробував перегородити русло камінням, і втретє вода виявилася сильнішою, закрутила диявола у водоверті, накрила товстим шаром намулу, поховала на дні. Вибратися чортяка вже не зміг. А пізніше на зелені береги прийшли люди, оселилися в спокійній улоговині і назвали її Чортовою долиною. А місто, що з’явилося тут ще пізніше, отримало назву Чортків.

Навіть виплутавшись з легенд, все одно натрапимо на плутанину: чи то місто відразу називалося Чортковиці — і вже від нього взяв собі прізвище «Чартковський» один з власників поселення, чи то якраз власник, пан Єжи, поселення назвав на честь свого прізвища. Чорт його знає, як то все було... На карті польського короля Казимира Великого місто позначене саме як Чортковиці, а офіційний дозвіл перейменувати місто в Чортків дав наступний король, Сигизмунд ІІІ.

...Теперішнього (станом на 2008 рік, увага!) голову Чортківської райради зовуть Роман Чортківський, а міським краєзнавчим музеєм заправляє Ярослав Чорпіта. Містика!

Перша письмова згадка про Чортків пов’язана з наданням йому Магдебурзького права в 1522 р. Здається, тодішні мешканці міста були менш забобонними, аніж нинішні: теперішня місцева греко-католицька єпархія скромно називається Бучацькою. Хоча до Бучача добрих 30 кілометрів, та там назва... гм... милозвучніша. 

Місто вперто тримається своєї пекельної назви, хоча спроб перейменувати його було чимало. Спочатку в 1930-х роках польська влада задумала зробити тут шикарний курорт, не гірший за супер-популярні тоді Заліщики. Під таку справу вирішили назвати місто Дябелкув («diabel» польською чорт, українізована форма назви - Дябелків), та грянув 1939 рік. Не встигли. В радянські часи — нова спроба. Сталіну на 70-річчя хтось задумав зробити дивний подарунок, перейменувавши місто в банальне «Жовтневе». І знову не вийшло!

Нарешті, третя спроба «змінити прізвище» прокотилася Чортковим в 1999 році. Тоді місцеві бабусі вирішили грати від супротивного і почали збір підписів під вимогою назвати Чортків Богородичним. Міська влада відмахнулася звиклими бюджетними дірками: де гроші на нові вуличні таблички візьмемо? Місто залишилося при своїй назві. І правильно.

Якщо не рахувати назви і букету з пам’яток архітектури, Чортків майже не відрізняється від інших міст Західної України. Місцева преса, як і в розпал перебудови, лякає читачів: «Як стало відомо з офіційних джерел, у нашому містечку зафіксовано дві групи по 15 осіб неформалів, які називають себе "скінгеди". У дане товариство входять як хлопці, так і дівчата. Їх вирізняють довге волосся, чорний одяг, слухають вони важкий метал, хардрок і розпивають алкогольні напої», на що місцеві неформали пишуть у відповідь гнівні листи і просять не розчісувати всіх під один гребінць. В парку часом проводять пейнтбольні бої, а на день міста приїжджають зірки української естради. По неділях чи не кожен житель відправляється до церкви чи костелу.

До речі, якщо вже мова про храми. В Чортківському районі є ще один населений пункт з похмурою назвою: село Чорний Ліс, воно ж Переходи. Там костел відкрили у металевій цистерні для води. Прибудували до бака симпатичний ґаночок — і моляться всередині. Дещо апокаліптична картина, але місцевий ксьондз впевнений: не важливо, звідки молитися, важкливо як.  

Чортків може похвалитися відразу двома зразками дерев’яної архітектури. Невелика Успенська церква (вул. Церковна) в центрі міста є однією з найстаріших будівель Чорткова (чи то 1635, чи то 1581 роки). Звели її кушнір Микола Драчук і швець Гаврило Журавель. Іконостас походить з XVIII ст. Старою святиня не виглядає - можливо, через пізніші добудови. На фасаді — підсилювачі звуку. Характерно для релігійного Тернопілля: щоб почули ті, хто в храм не помістився. По сусідству ще донедавна був будинок з найпримітнішим у місті балконом, зробленим з 162 пляшок від шампана. В 2008 році балкон пішов на склотару, тепер там євроремонт і ніякої родзинки.

1717 р. датується будівництво тризрубної Вознесенської церкви (вул. Залізнична). Це  взірець народної архітектури Поділля - автентично розбудований верандою під ґонтом вже в ХХ столітті. Церква, як і замок, лежить на лівому березі Серету. Якщо до замку, перейшовши міст, звертаєте направо, то до Вознесенської церкви — наліво.

В центрі міста, на Ринковій площі збереглись торгові ряди ХІХ століття (часто їх помилково називають Старою ратушею). Двоповерхову споруду з колонадою ви обов’язково знайдете, бо використовується вона за призначенням: тут розташовані м’ясний павільон та кілька магазинчиків. Навколо вирує міський ринок. Частиною торгових рядів є прегарна будівля мініатюрної годинникової вежі з флюгером-півником. Таке сподіваєшся побачити десь в Баварії. Споруда давно припала до смаку кінематографістам: тут знімались фільми «Вершники», «Діти підземелля», «Квартет Гварнері», «Вишневі ночі». В частині торгових рядів під вежею розташований клуб-кафе «Лемківська світлиця» з дещо моторошним стінописом і слідами нещодавнього ремонту. Ціни божеські (тф. (03552) 23362).

Новий магістрат (1926-1930, архітектор Юзеф Кунцевський) розташований трохи далі — і теж прикрашений вежею з годинником, хоча й не такою мальовничою. Колись на цьому місці була стара міська ґміна, яка розвалилася у 1920-х роках. Крім контор магістрату і кабінету бургомістру, тут розміщувалися повітова поліція, адміністрація пожежної команди міста і міське музичне товариство імені композитора Станіслава Монюшка.

Найграндіознішою спорудою міста є костел св. Станіслава домініканського монастиря (пл. Ринок). Його гострий шпиль помітний з багатьох точок Чорткова. Шкода, що від первісного храму, зведеного Станіславом Гольським для домініканців у 1610 р., залишилося небагато: в рік 400-ліття святині її докладно перебудували в стилі надвіслянської готики за проектом відомого майстра Яна  Саса-Зубжицького. Як виглядав костел колись, підкажуть лише антикварні поштівки.

Під час Другої світової костельні дзвони переплавили на гармати, а після війни у храм привезли на зберігання частину великого Дрезденського органу. Сам костел «перекваліфікували» на склад міндобрив. Коли в 1970-х з Дрездена звернулися до місцевого райкому за допомогою, продати німцям було вже нічого: інструмент розтаскали на кольорові метали.

Збереглися у місті дві синагоги — малопоказна «Головна» біля медучилища та ринку (вул. Гоголя, зведена близько 1680 року) та схожа на палац «Нова» (вул. Т. Шевченка, 1909), в якій зараз станція юних техніків. Споруда не дарма нагадує палати східного вельможі: колись на цьому місці стояв палац сестри останнього власника міста Ієроніма Садовського, графині Борковської. В 1865 р. садибу купив рабин-чудотворець Фрідман, який розбив навколо парк. В Першу світову палац постраждав, а от зведена рабином божниця (архітектор Ганс Гольдкремер, 1903, перебудови 1926-28 рр.) збереглася й дотепер, хай і немає в інтер’єрах вже різьби та живопису італійських майстрів. Колись сюди раз на рік приїжджав головний рабин з Відня або Парижа. До нього в Чортків прибували євреї з усієї Галичини, а ще Угорщини, Румунії, Австрії та Чехії. На той час іудеї становили майже третину населення міста. Найвідоміший чорківчанин — теж єврей. Це відомий австрійський письменник Карл Еміль Францоз (Karl Emil Francozs, 1848-1904).

Невелике місто найкраще вивчати пішки. Кілька годин вистачить для побіжного знайомства з усіма його цікавинками. Серед міських орієнтирів: велетенський греко-католицький Петропавлівський собор (2001) у формі тризуба; приміщення карітасу з греко-католицькою церквою Непорочного Зачаття (колишній монастир шаріток); краєзнавчий музей неподалік від Успенської церкви; велика кількість симпатичних сецесійних кам’яниць — естетика всіх цих башточок і еркерів милує око декоративністю заради самої декоративності. Скромного виду триповерховий будинок поруч з спортшколою та капличкою Лурдської богоматері в народі дотепер називають «Проклятим»: на початку ХХ століття в ньому містився Еміграційний Синдикат. В ті роки еміграція з України була не меншою, аніж зараз, і люди, бувало, продавали все своє майно, щоб купити омріяний квиток за океан. Зараз в Проклятому будинку аптека та квартири.

Поряд з замком — автокефальна Покровська церква (1909), на подвір’ї якої влаштовано  ідеологічну атаку на відвідувачів.

В місті три готелі («Таня» та «Авіаносець» в центрі, рожево-карамельний «Гетьман» на виїзді на Бучач, по вул. Володимира Великого, 1а). Очікувати кулінарних шедеврів у Чорткові не варто, але поїсти за розумні гроші — залюбки.

Автобусні маршрути пов’язують Чортків не лише з усіма райцентрами Тернопільської області, а й з Кам’янцем-Подільським, Хмельницьким, Чернівцями, Івано-Франківськом, Львовом. Повз місто курсують потяги «Донецьк-Івано-Франківськ», «Москва-Бухарест», «Івано-Франківськ-Шепетівка», «Софія-Київ», «Чернівці-Одеса» та інші.

Авіаносець: вул. Незалежності, 24 а, тф (03552) 21830. Обід в ресторані при готелі — 25-30 гривень на особу. Двомісні номери із зручностями: 150 грн за номер, без зручностей — 100 грн за номер (ціни на 2008 р.).

Таня: вул. Шевченка, напроти райадміністрації. Тф. (03552) 22755. Двомісний номер — 100 грн, люкс — 300 грн. При готелі працює кафе. Ціни на 2008 р.