Та продовжимо історичний екскурс.
В часи, коли поселення входило до складу Великого князівства Литовського, ним володіли князі Звягельські, а у 1502 р. ці землі отримав в дарунок Костянтин Острозький. Вже в 1507 р. князь побудував у Звягелі замок. В галереї праворуч можна побачити план твердині в часи її розквіту. Форпост більше століття охороняв місто від кочівників, та не витримав напору козацьких загонів в 1648 р. Зараз від колишньої твердині лишилися лише фрагменти фундаментів та стін.
Вже за незалежної України на замчищі були проведені _реставраційні_ роботи та надбудована вежа, яка найбільше нагадує іграшкові фортеці на дитячих майданчиках. Тим не менш, "відроджений" замок (котрий старі автохтони називають просто "стіна") - популярне місце в місцевого населення. Орієнтир для пошуку старих каменів і нових стін: будинок культури. "Замок" розташований відразу за ним. Поруч з "відновленою" частиною - дзвін. Колись подібний сповіщав місто про те, що сюди пливуть рікою кораблі.
Від ядра старого міста, з площею Ринок, ратушею, костелом, синагогою і князівським палацом, не лишилося нічого. Шкода. Костели є нові - велетенський на виїзді з міста в бік Баранівки, менший - недалеко від автостанції.
Злам епох і нова спираль розвитку настала після того, як уряд Російської імперії викупив місто в князів Любомирських в 1793 р. Тоді Звягель стає Новоградом-Волинським (указ Катерини ІІ від 5 липня 1795 р.) і стає головною кандидатурою на «посаду» столиці Волинської губернії. В столичному ранзі місто втрималося тільки до 1804 р: занадто близько Звягель-Новоград знаходився від кордону, столичні лаври дісталися Житомиру.
Славу місту приніс не столичний статус, а тендітна, хвора на сухоти Лариса Косач-Квітка, що народилася у місті в 1871 р. і увійшла до української літератури під іменем Лесі Українки. В будинку Косачів, де Лариса мешкала до восьми років, зараз діє літературно-меморіальний музей. Біля рідного порога назавжди присіла відпочити Леся Українка — вже у вигляді пам’ятника.
Довгий час Новоград був тихим, аграрним, провінційним містом, де майже всі будиночки були з дерева, а каменем були вимощені лише центральна вулиця та дві площі (це відомо з опису 1838 р.). Ситуація покращалась після того, як через місто пролягло в 1850-х рр. Києво-Брестське шосе. З тих часів зберігся станційний будиночок. Зараз він яскраво-помаранчевий. Підійти до нього ближче в березні 2011 року заважав голосний російський блатняк, який ревів звідтіля. Більшість же споруд міста зараз - багатоповерхівки.