Карта
Широта 49.274, довгота 26.094.
Це село над річкою Гнилкою, в самому серці Медоборів, в Гусятинському районі (не плутати з селищем-тезкою з Заліщанського району) лежить попри відносно жваву (як на подільську провінцію) трасу Тернопіль - Гусятин. Кілька метрів відділяє його від придорожнього, чи то пак притрасного села Кут. Якщо ви вибираєтесь відвідати Гримайлів або прекрасний замок у Скалаті, скоріше за все будете минати на шляху Товсте. Але не думайте, що то не варте уваги поселення. Зверніть в Кутах біля смішного колодязя-теремка - вже за сто метрів до повороту ваше око вихопить серед крон дерев обриси двох барочних храмів - церкви Івана Хрестителя з 1783 р. і недіючого, але доглянутого костелу Успіння Діви Марії (1763).
Потрібно подивитися, що там? Вперед!
І виявиться, що перед нами - старовинне поселення, яке довгий час мало свій замок. На відміну від багатьох інших міщан (а якщо є замок, то це вже ніяке не село, а місто, це вам кожен порядний міщанин скаже!), жителі Товстого свою фортецю любили і не розбирали досить довго, до 1846 року. На те були свої тривіально-банальні та матеріально-вигідні причини: живеш за замковими стінами - значить, вільна людина, не кріпак!
Давайте розберемося з назвою села: навряд чи тут колись жило плем'я жахливих товстунів. Старі жителі села розказують таку легенду:
Давним-давно на місці майбутнього Товстого ріс густий прадавній ліс. Відрізнявся цей ліс від інших тим, що дерева мали надхвичайно товстий стовбур. Коли тут почали селитися люди, почали вирубувати той ліс, ця особливість дерев згодом послужила за назву поселення.
Хоча легенди переповідають, що ще за княжих давньоруських часів тут селились люди (начебто була згадка у товстянських Церковних хроніках про те, що у 1242 році татари спалили Сатанів та Товсте), перша письмова згадка про Товсте датована 1449 роком. Невдовзі по тому село перетворилося на містечко, а у 1469 році навіть отримало магдебургію, підтверджену потім у 1720 році. А де магдебурзьке право, там і герб міста. Мало герб і Товсте: там було зображено на блакитному тлі оленя - символ мисливства. Символічно: ліси навколо міста були надзвичайно багаті дичиною, яка не лише годувала, а ще й одягала у хутро.
Крім звірів, іншим багатством краю була червона та біла глина, чудово придатна для гончарства. От так і виникали у цьому лісовому місті цехи скорняків, гончарів, теслів, столярів. Вироби свої майстри продавали на торгах, що відбувалися у місті щосереди.
Середньовічне місто з північного сходу захищали непрохідні ліси з глибокими ярами, а з іншого боку висились круті схили Медоборів, підступаючи до річки, яка омивала місто. В дощову погоду води Гнилки сердилися, виплескувались з берегів - і тоді навколо наставало справжнє Царство Боліт. 7 січня 2005 року я змогла власними ногами переконатися, що царство те ще не померло.
Шляхтичі Шафранські звели тут свого часу вже згаданий чотирикутний у плані замок на невеликому пагорбі. З півдня і заходу твердиню захищали воду ставу, а з півночі та сходу боронили вали, мури та глибокий рів. Народ, проте, мав свою думку щодо засновника замку: ним вважали борина Говида (у Товтрах є гора Говда). Начебто боярин оточив замок високим валом нечуваної товщини - у 5-6 метрів! А на валу понаставляв товстих (ну, Товсте ж!) дубових паль 6-7 метрів висотою. Ще одна легенда пов'язує фортецю у Товстому з іменем теребовлянського князя Василька.
Товсте було своєрідним торговим та ремісничим осередком краю, підпорядковувалось Гримайлівському ключу. Місто мало суд та міську управу, а також збройну охорону. Через поселення проходив торговий шлях Теребовля - Товсте - Сатанів - Бар - Київ. Населення зростало, не всі займалися ремеслами, багато хто волів обробляти землю, вирощуючи на ній зерно та овочі. Місця за тісними мурами всім не вистачало. Населення викорчовувало ліси навколо Товстого, розширювало посівні площі. Нагальну потребу в оборонних спорудах спробували вдовільнити оновлений замок та мурована ратуша. В'їзди у місто стерегли рогатини з охороною: одна на виїзді з Широкої вулиці (що вела на Сатанів), інша - на вулиці, яка виходила на теперішній Перекалець. Третя рогатина розміщувалася на дорозі до Теребовлі (теперішня поплавська дорога). Була ще рогатина за валом, на так званій Далішній вулиці, на шляху до Кам'янця.
До багатіючого та захищеного валами міста стягувались і чужоземці. Рік за роком зростала багата єврейська громада. Вона займалася в основному торгівлею. Краму було багато, тримати все то багатство особливо було ніде - пам'ятаймо про магдебургію, яка чітко встановлювала допустиму величину житлових будинків. Вихід був один, такий же, як і в інших містах: копати глибокі льохи і ходи для схову краму, адже напади татарів тоді ніхто не відміняв.
Для приїжджаючих на торги зводять чотири заїзди біля ратуші з стайнями для волів - найпоширенішого транспортного засобу середньовічного Поділля. Кожен заїзд міг вмістити 10 гостей Товстого. Тут на купців чекала гаряча їжа, а на коней та волів - сіно. Поруч з ратушею розміщувались і торгові ряди.
На початку XVIII ст. містечко разом із Сатановим належало краківському каштеляну і великому коронному гетьману Адамові Миколаю Синявському (Сенявському). Дідич побудував над рікою млин, за свої кошти збудував збережені дотепер церкву Івана Хрестителя (1783) та костел (орієнтовно 1720. UPD: 1763). Біля храмів тулились цвинтарі - аж до 1890 року, коли Товсте накрила епідемія чуми. Саме тоді почали ховати вже за селом. Біля костелу дотепер збереглося кілька старих понівечених часом надгробків.
Костел Успіння, до речі, стоїть на місці свого дерев'яного попередника з 1715 року. Тільки та святиня була далеко не першою у містечку: костел-попередник попередника згадувався у записах архієпископа Яна Димитра Соліковського у 1600 р. і єпископа Томаша Піравського від 1615 р. Мурований храм, що дожив до нашого часу, будували довго: почали у 1763 р., а освятили аж у 1869 р. Жерстяний дах, який полискує дешевим блиском на святині, походить з 1991 року, а колись на костелі був ґонт - звична подільська практика навіть для мурованих культових споруд. Відомо, що у 1858 р. у костелі було сім вівтарів. Великий ремонт костел пережив у 1910 р. - з відновленням інтер'єрів і встановленням п'яти нових вівтарів. Костелу пощастило - наступний ремонт відбувся в 1937 р., тож коли останній ксьондз Товстого, Францішек Рахел, покинув парафію 22 жовтня 1945 р., а в 1949 р. споруду перепрофілювали на зерносховище, храм був ще у відносно непоганому стані. Тож навіть наступний етап своєї кар'єри, коли довелося підпрацьовувати складом міндобрив, будівля пережила.
А, ну так далі про історію. Після Синявських Товсте перейшло до Чарторийських, Любомирських, а у 1822р. містечко з околицями придбав Леопольд Поельтенберґ (Пьольтенберг?) з Відня. Його син Карл багато зробив для впорядкування містечка: звів нову ратушу, багато кам'яниць для урядовців, казарми для ескадрону мадярських гусарів, стайні для коней, що перевозили пошту, запросив ремісників. (У кінці ХІХст. одну стайню було перероблено на читальню "Просвіти"). Після його смерті 1838 р. маєтки Пьольтенберґів орендували євреї. 1843 року відкривається школа з викладанням німецькою мовою, яку згодом змінили на польську, з 1861 діє окрема українська школа. Церква св. Михайла згоріла, тож на її місці пізніше звели школу. Невдовзі розібрано й старі мури навколо міста: частина каменю пішла на огорожі церкви та костелу, інша частина - на дороги та клуні селян. Як завжди.
Коли 1872 року маєток придбав Володислав Федорович, містечко знову почало розвиватися. Федорович домігся від уряду відкриття в Товстому пошти та телеграфу, збудував млини і цегельню, відкрив гончарну школу. Коли 1920 року у Товсте прийшла на два місяці радянська влада, місцевий ревком відібрав у Федоровичів землю і розділив між селянами. 1910 року в Товстому було 2 тис. мешканців, з них 55% греко-католиків, 12% латинників, 33% іудеїв. Зараз у селі мешкає приблизно півтисячі чоловік.
У селі також є пам'ятники Тарасу Шевченку (1992) і Маркіяну Шашкевичу (1911, реставрований у 1986). З Товстим пов'язане ім'я польського художника Францішека Городинського (1871-1900) та єврейського літературознавця Генріха Бегелайзена (1855-1934).
