Координати: 49°04′52″ пн. ш.26°07′13″ сх. д.
Так трапляється, коли не дуже ретельно продумуєш маршрут. Замість дороги до улюбленого Сидорова повз Суходіл, такої знайомої, хіба що не рідної, траса з Гусятина веде вздовж залізничної колії, яку аж ніяк не пам'ятаю з жодної з трьох попередніх поїздок до Сидорова. Нечаста на Тернопіллі ситуація: незвідана дорога. Попереду може бути щось цікаве.
І цього разу Тернопільщина показала звичний клас: вже перше село за райцентром привабило чудовим краєвидом: дорога зміїться вниз-угору, вліво-вправо, серед села підноситься шпиль костелу, а край дороги де-не-де визирають криниці-хатки, такі характерні для Гусятинщини.
Ідею створити цілу галерею таких хаток після недовгих роздумів відкидаю, але один водяний будиночок все ж фотографую на пам'ять.
Вже потім, подивувавшись на незвично жваву як на суботній день на Тернопіллі трасу, зрозуміла: гарна якість траси пояснюється просто: сюдою пролягає дорога з Гусятина на Тернопіль, причому не лише автомобільна, а й залізнична: колія біжить вздовж дороги, то перебігаючи на інший бік, то ховаючись за деревами. Під'їжджаємо до костелу. Можна починати фотосесію.
Костел неначе з двох нез'єднальних частин: башта, більше схожа на замкову, та традиційна для кінця ХІХ - початку ХХ століття неоготика. Замок на дверях. Сліди нещодавного ремонту. Під час ремонту було втрачено чудову сигнатурку на даху споруди - шкода.
Бабуся, що йде повз храм, розповідає, що він діючий, але гусятинські священики правлять лише в обід у неділі та на свята. Споруда, за її словами, дуже стара, за совєтів використовувалася як склад, зараз знову передана громаді. Бабуся помилилася лише в одному: костел не ветеран, бо зведений в 1934 р.
Навпроти башти храму - невеликий пагорб, який охороняє досить стара скульптура безголового святого. Пробираюся через кучугури глибиною по коліно. Відчуваю себе слідопитом - крім моїх високопідборних копитець снігову невинну свіжість ніхто й не намагався дефлорувати. Навіть собаки. Святий з охороною справляється на відмінно.
Церква, на відміну від костелу, ховається далі від траси. За ті 90 років, яки пройшли з часу зйомок храму на старій світлині, храм анітрохи не змінився: все ті ж небанальні форми верху, прикрашеного кругленькими віконцями та все та сама дзвіниця поблизу. Поруч - капличка та ще одна хатинка для води.
Уфффф... Відчуваю себе так, нечебто даю майстер-клас з переливання води з пустого в порожнє. Не наповнені фактажем речення відлітають як повітряні кульки з азотом. Писати немає чого - бо нічого (сподіваюся - поки що) про село та його історію не знайшла. Можливо, хтось з інтернавтів допоможе? Чабарівчани, відзовіться!
