Координати: 49°02′20″ пн. ш.25°55′36″ сх. д.

Карта

Близько тисячі жителів. Перша згадка: 1562 р. 

Мусорівка, Бовдури, Холодець, Болязуби, Чмирівка - українські топоніми часом такі образливі. Гадинківці в курсі про це, вони в курсі, ага. 

Гадюче, повзуче місце - звідси й назва. До татар начебто були Підвишеньками (Афтаназі каже - Вишенькою), куди вже мальовничіше. Стали ж на честь змії. Радянська людина не могла бути гадом навіть за місцем народження: у 1964-1991 рр. село називалося Комсомольське. Ті ще змії з комсомолу вийшли, все логічно. 

Ще з XVIII ст. у Вишеньці-Гадинківцях жили Целецькі (Cieliecki) гербу "Заремба". Ротмістр кавалерії і борщівській староста в одній особі Станіслав Целецький (1789-1855) був першим з задокументованих власників села з цього роду. Потім недовгий час Гадинківцями володів його брат Леопольд, пізніше леопольдів племінник Альфред (помер у 1892 р.). Наступним власником був депутат та громадський діяч Артур Целецький (1850-1930). На його кошти в Гадинківцях було зведено школу і народний дім. Це мало допомогло, місцеві його не любили (вікіпедія щось там згадує навіть про ексгумацію предків і перенесення їхнього праху до Кракова). Коли маєток було розпарцельовано, Артур заснував нове село, назвавши його на честь родинного герба Зарембою. Поселилися там колоністи з Польщі. 

Дітей у Артура не було - і він переписав маєток на свого племінника Єжи Целецького (1900-1979). Саме Єжи і був останнім власником Гадинківців до вересня 1939 р. 

Вік деяких паркових дерев у садибі в Гадинківцях натякав, що палацик міг бути споруджений ще наприкінці XVIII ст. Але точних даних просто немає. Роман Афтаназі припускає, що двір в Гадинківцях задумувався як палац у центрі та два бічних флігелі, але зведені були лише флігелі. Маєток сильно перебудували після 1850 р., тоді ж під головну споруду маєтку вибрано було той з флігелів, котрий дивився на південь. На портику над головним входом розмістили родинні герби Заремба і Лодзя.  Дах був ґонтовим. Палацовий парк мав площу в 10 га. До Першої світової палац був обставлений стильними цінними меблями, тут зберігалося чимало цінних родинних речей. Двір горів - згоріло все. Частина будівлі була ще й підірвана. Після 1920 р. Артур Целецький відбудував родинне гніздо, але грошей на щось розкішне просто не було. Все стало скромнішим.

В палацику проте зберігалися картини, бухарські килими і колекція предметів мистецтва, які збирав останній власник Гадинківців Єжи Целецький. Все це було знищено з початком Другої світової війни. 

Мурована церква Різдва Богородиці (1913) збереглася до нашого часу і була відреставрована у 2003 р. В 2007 р. біля неї встановили 4-метровий монумент блаженному Григорію Хомишину (скульптор Іван Малярчук).Меморіальні дошки на честь цього релігійного діяча родом з села встановлені також на його хаті та школі, яку він відвідував малим.

Теперішній будинок культури всім виглядом натякає, що раніше він був костелом Серця Ісуса (1925-1926). Після ремонту наприкінці 2010-х рр. він втратив ще кілька натяків на своє минуле. В 2013 р. з тильної сторони храму можна було розгледіти якісь обертони бароко, якийсь цікавий профіль фасаду, в 2017 р. все було вже квадратіш, практіш, гуд. Новий оцинкований дах і така люба сільському серцю охайність згубили останні натяки на костельне минуле. Трохи шкода.

Зберігся також пам'ятний хрест на відміну панщини у 1848 р. За селом знаходиться чималий курган Козацька Могила. На ньому вже вліпили сучасну штамповану статую мадонни.