Карта
49°8′35″ пн. ш. 25°50′42″ сх. д.
Щось не складається у мене з оповіддю про це місце. Була в яблунівському графському маєтку тричі починаючи з 1998 р., а розповісти аж у липні 2010 р. вирішила :о).
В 1998-му сюди потрапила помилково: у Лесика в "Замках і монастирях України" значився вкрай середньовічний Яблунівський замок на Тернопільщині. Шановний автор так назвав фортецю в Язлівці (через назву села в радянський час), а я завдяки цьому вперше побачила парк зі ставком і островом, стару огорожу - ну і досить скромний палац з костелом теж. А потім ще двічі приїжджала.
Отже: село відоме з 1414 р. (14 жовтня 1414 р. король Ягайло віддав Яблунів в оренду шляхтичу Миколаю Цесельському). 1,9 т.ж. Назва - за легендою № 1, для дівчаток - через панича-естета, котрий задивився навесні на рожеву піну яблучних садів. За легендою № 2, з підряду "народна етимологія на марші", біля лісу Лісничівки колись жив пан Яблонський, в якого був гарний яблуневий сад. Без яблунь в будь-якому разі не обійшлося. Тільки от на гербі Яблунова чомусь якийсь карась.
В 1553 р. Миколай Потоцький добився від Сігізмунда ІІ Августа міських привілеїв для Яблунова - а також для податкової вольниці на 15 років. Базарувати Яблунів міг кожної п'ятниці, а на св. Станіслава і Леонарда - влаштовувати ярмарки. З часом Яблунів став садибою неміського староства - ошатна будівля садиби з маленькою дерев'яною башточкою все ще збереглася в селі. З II половини XVIII ст. поселення належало Липським. В 1786 р. австрійський уряд надав цю маєтність Дідушицьким в якості компенсації за відібрані косівські землі.
В листопаді 1884 р. у Яблунові, в графському маєтку перебував Іван Франко - разом з власником села Вікно Володиславом Федоровичем: в панській бібліотеці були архівні матеріали, котрі цікавили письменника. 26 червня 1991 р. біля колишнього палацу було встановлено бюст Івана Франка, а на стіні - меморіальну таблицю.
З кінця ХІХ ст. Яблуневом володіли графи Дідушицькі. Бездітна вдова останнього зних Флорентина з Чарторийських одружилася вдруге з увислівським дідичем Ценським. Саме Флорентина була фундаторкою мурованої Успенської церкви і костела св. Єлизавети. З Флорентиною сталася цілком серіальна історія: в маєток підкинули хлопчика. Пані виховала його як власного сина - і Ян Хоїнський-Дідушицький отримав гарну освіту, а потім був війтом Яблунова і Сухостава, а також посдлм (депутатом) Галицького сейму. В 1939 р. він емігрував спочатку до Румунії, а пізніше до Англії. Сама ж графиня за заповітом була похована не в родинній крипті Дідушицьких (там було чотири поховання), а в простій могилі. В 1990 р. її поховання було впорядковане. Неоготичну каплицю (злам ХІХ-ХХ ст.) місцеві невідомо з якого дива датують XVI ст.
Навколо графського палацу (ІІ пол. ХІХ ст. начебто, але я б датувала початком ХХ ст.) зберігся парк (1840-ві), зараз дещо захаращений. Деяким деревам з букової алеї вже років по 150, є 200-літні тополі. Селяни впевнені, що з парку починався за Середньовіччя обов'язковий підземний хід в палац (може, там просто погріб був?). В палаці зараз дитячий протитуберкульозний санаторій. З атріума в дощ безбожно капає на старовинні розкішні сходи. Нянечки підставляють тазики. Більше ніц старого в палаці немає - тільки сходи і атріум.
В Яблунові стоїть монумент на честь Солдатських вдів (1984, скульптор І.Козлик) неподалік Успенської церкви (1875), зберігся й хрест на честь скасування панщини в 1848 р. Навколо хреста колись росло чотири липи - лишилася тільки одна, та й хрест було відновлено у 1990 р.
Пам'ятник Тарасу Шевченку виготовив у 1992 р. скульптор І.Мулярчук. Новенький греко-католицький храм почали будувати в 1998 р. (а коли завершили - не знаю, але вже завершили:)).
Костел, зведений в 1900 р. і освячений в 1901 р., було закрито в 1945 р. Католикам повернули святиню у 1992 р. В інтер'єрі - неоготичні бічні вівтарики.
В сусідньому лісі розташовано Яблунівський заказник поверхнею в 2103 га (бук, дуб, граб).
