Також майже при дорозі (на горбку) стоїть ну дуже скромний сіренький костелик Богоматері Королеви Кармелю (1892-1895). Давно вже немає ані червоної черепиці на його даху, ані високої сигнатурки, єдиної прикраси скромного храму. Лишилися якісь ледь помітні неоготичні обертони. В приміщенні давно вже церква Всіх Святих (УГКЦ). Думала спочатку, що тут плутанина з датуванням: польське міністерство релігійного культу та освіти дозволило створити римо-католицьку парафію в Городниці аж у 1910 р.Але ні - каплицю таки почали зводити у червні 1892 р., а закінчили цей процес 15 жовтня 1895 р. На чолі будівничого комітету стояв Адольф Ценський (Adolf Cienski), а гроші на храм дали княгиня Флорентина Чарториська, Ельжбета Дідушицька, Ольга з Яблоновських Брикчинська. Та головним спонсором був Станіслав Яблоновський. Освятили каплицю 22 листопада 1895 р. ще не повністю готовою - без вівтаря (замість нього документи нотують якусь структуру "з ялинових кілків, паперу та дощок". Ви теж фразеологізм "з лайна і паличок" згадали? Нема на те ради, ну правда). Створити гарний вівтар запросили сницаря з Тисьмениці і виділили на його роботу 400 злотих. 

В ніч з 2 на 3 лютого 1944 р. на плебанію в Городниці було скоєно напад. Наступного ж дня священик Матеуш Франкув залишив село, виїхав до Хоросткова, а за костелом у Городниці ще кілька років наглядав парох з Личківців - Міхал Суята. Після 1949 р. костел в Городниці перетворили на склад сіна. В 1993 р. віддали греко-католикам.

У затінку дерев обабіч дороги і подалі від Медоборів ховається значно цікавіший, хоч і менший храм з неоготичними деталями - Преображенська церква (1912). Подвір'я біля святині всіяне хрестами. На двох великих - написи, що добре читаються. Під ними поховані Кирило Юркивіч (65 років), а також Анна і Серафіма Юркивіч, 14 та 5 років. Всі вбиті під час Першої світової війни у серпні 1917 р. Дід і дві онучки. Сто років тому. Навіть зараз, у серпні 2017 року, шкода цю родину.
 

В Городниці є ще кілька капличок, аж три фіґури Богоматері, придорожний св. Антоній та пам'ятний хрест на честь скасування панщини у 1848 р.

З історії села відомо небагато. В 1485 р. якийсь Ян Сецех (Jan Siecech) з Городниці взяв під заставу у Станіслава Личківського Личківці. На початку XVI ст. згаданий Андрій Сецех (в 1522 р. він за заслуги у битві з татарами отримав привілей на заснування у Личківцях міста). В середині ХІХ ст. село належало Юзефу Забельському, в 1860-х рр. - графу Титу Дідушицькому, потім до його дочки Флорентини, дружини князя Романа Чарторийського. Після його смерті Флорентина одружилася з якимось Волневичем. В останні роки ХІХ ст. вона володіла частиною Городниці, а інша належала Станіславу та Ользі Яблоновським.