Карта

49°12′14″ пн. ш. 26°5′59″ сх. д.

Повз їжджу по кілька разів на рік, а от так, щоб із зупинкою, щоб вийти і походити навколо, була лише двічі: в січні 2005 року і в листопаді 2009 року.

Чимале село (понад 1300 жителів), відоме з 1574 р. (за іншими даними - з 1546 р.), місцевість в Постолівці мальовнича. Архзеологи віднайшли поруч з поселенням пам'ятки трипільської і давньоруської культур. Місцева цвинтарна римо-католицька капличка, присвячена, ймовірно, апостолам Петру і Павлу, чомусь датується вікіпедією фантастичним XVIII століттям. Споруда давно вже агонізує: з того часу, як я в січні 2005 року сфотографувала сигнатурку, що проломила дах і впала всередину каплички, мало що змінилося, хіба береза на даху стала ще вищою.

Капличка з одного боку цвинтаря, з іншого - скромна, захована за деревами мурована церква Івана Хрестителя, малоцікава з точки зору архітектури. Та й капличка дале-е-е-еко не шедевр, вона гіпнотизує не архітектурною досконалістю, а ось цими грубої роботи, трішки наївними апостолами на фасаді (В Петра все ще є ключі в руках, але вже немає голови), цими скромними потугами на нео-готику, цим флером запущеності і тихої агонії. Танатофілам від краєзнавства і туризму таке дико подобається: в цьому вбачають сліди нашої безперечної європейськості. Мовляв, і ми були з Австрією, і в нас он які храми будували...

Які, а? Які? Скромні, малопоказні, трішки примітивні... Каплицю було зведено в 1890 р. і перебудовано в 1923 р.