В селі збереглася дерев'яна церква Параскеви з дзвіницею (XVIIIст.). Самі селяни вважають, що це ніяке не XVIII ст., а цілком собі XVI-те - і датують святиню 1570-ми роками (!). Крім того, вважають. що церкву сюди перевезли з іншого сусіднього села, котре було знищене татарським набігом (!) - і вже тут, у Крогульці, поставили на кам'яний фундамент.

Ще святиню чомусь вважають незвичайно схожою з церквою в Оришківцях (що не так - крогулецька цікавіша). 

Довгий час вгадати, що Параскевська церква дерев'яна, було практично неможливо: нижню частину зруба в 1990-х рр. не просто обклади вагонкою, а ще й вдягли в "шубу" штукатурки. На верхах і опасаннях - і дотепер очікувана бляха. 

В радянський час у церкві був музей - ні, не атеїзму і тим більше не Лепких. Колгоспної праці. Порозвішували по стінах фотографії передовиків, свинарок та трактористів - ну і чим не музей? Але храм принймні зберігся. 

В 1989 р. церкву повернули віруючим. Зараз тут моляться зо 300 місцевих православних київського патріархату. Священиком тоді став (і залишається зараз, станом на 2017 р.) Роман Яворський. Це саме цей батюшка на межі тисячоліть продав старі образи з храму, щоб купити - татамммм!!! - вагонку. Якою всю церкву і оббили. Внизу ще й зробили шар "під шубу", через що здавалося, що церква ще й обмурована.

Та зміни є. І навіть трііііішечки на краще. Коли активісти місцевої парафії прочитали десь у 2010-му році в гусятинській газеті-районці критику зовнішнього вигляду храму в статті Миколи Васильовича Кучмія, головного журналіста Гусятинщини, вони задумалися. Яворський ні, але громада - так. Зібрали кошти - 90 тис. гривень. Що свої ж земляки дали, що докинули аграрні бонзи з сусідніх сіл (Коваль з Васильківців дав велику суму, Михайло Мацієвський з Чагарів додав 5 тисяч - так і назбирали. Як мене запевнили, під вагонкою цілком собі живий автентичний брус - ні, не трухлявий, а міцний. Ще й такий міцний, що зробити отвір для дротів (назовні з церкви виведені колонки, транслювати богослужіння на майданчик біля храму) було майже неможливо, настільки міцна деревина. 

Крім заміни вагонки на фальшбрус (котрий хоча б здалеку виглядає майже як дерево), замінили й тротуарну плитку на теребовлянський брунатний камінь, а паркан навколо церкви зробили з дерева, хоча селяни й бідкалися, що "ніби на фермі". (Насправді паркан досить сучасний, автентичним не виглядає, але краще деревина, ніж вичурна непотрібна ковка). Зараз ще наводять марафет: влаштували для церкви підсвітку, поставили штампованих ангеликів біля входу, роблять фонтан біля дзвіниці.

Саме в цьому храмі служив батько Богдана, Миколи та Левка Лепких - отець Сильвестр, відомий також як письменник Марко Мурава.

А найвідоміший з Лепких - Богдан (1872-1941) - народився поблизу Крогульця, на хуторі Кривенькому. У 1992р. у Крогульці встановили погруддя цього педагога, письменника, громадського діяча (скульптор В.Садовник). Останніми роками його пофарбували в золотий колір. Навіщось. Виглядає паскудно - так золотять будд десь на Шрі-Ланці.

З 1995-го року в Крогульці функціонує музей Б.Лепкого. 
І погруддя, і старий, і новий храм розміщені поблизу один одного у самому центрі села, при трасі. Музей відвідати не вистачало часу.

Чорно-білі фотографії двору в Крогульці - з VII тому книги DZIEJE REZYDENCJI NA DAWNYCH KRESACH RZECZYPOSPOLITEJ (Roman Aftanazy).