Попереду підйом, але він не лякає: м'який, податливий, такий подолає і дитина, і старець. Навколо, як гриби з-під осіннього листя, виглядають з-під скель дивні будиночки. Здається, замість даху в них - велетенські брили каміння. В долині розбили наметовий татбір туристи. Вже о восьмій ранку квітневого дня підйом до монастиря та Чуфут-Кале надто людний: маса бусів, маса автобусів, натовпи паломників і туристів, закличні верески продавців купити в них шапочку-караїмку... Популярне місце.

А виник монастир тут, за припущеннями вчених ХІХ століття (припущення мали основою маловірогідні події, описані в "Житії Стефана Нового", де начебто Крим було названо Готією низинною, придатною для іконошанувальників), в VIII-IX ст., коли з Візантії (всього лише з-за моря) почалася масова еміграція ченців-іконошанувальників. Імператор цих мракобісів не жалував - ось і подалися вони за Понт кидати понти на таврійській землі. Сучасні дослідники над цією версією можуть хіба посміятися: характер забудови Успенського монастиря та його братів в Криму (Шулдан, Чілтер-Мармар, Качі-Кальон) нічим не нагадують методи і способи візантійських монахів. Де загальні приміщення-гуртожитки, що це за індивідуальщина з персональними кельями? Не було в Візантії такого! Так будували після Х сторіччя. І потім, ну який Крим "низинний"? Де ви на ПБК низини бачили? Готам назва "Готія", може, й лестила б, але істина дорожча: Готія, цілком собі низинна, розташовувалась в гирлі Дунаю. Це не Крим.

Мало доказів? Є ще один: на той час християнство в Таврії було поширено не дальше кількох кілометрів за Херсонесом. Інша частина півострова бунтівниками від віри не славилася.

Легенди тут народжувались з такою інтенсивністю, неначе місце медом намазане. Вже в XVII ст. ходив переказ, що жив колись в цих краях жахливий змій, що пожирав людей та тварин. Греки та генуезці, які населяли цю прекрасну землю в ті часи, звернулися з молитвами до богородиці, благаючи її заступитися, допомогти. І одного разу хтось помітив високо на скелі палаючу свічку. До чудесного місця почали довбати в скелі сходи, а коли добралися туди, то побачили ікону, біля якої лежав мертвий змій. Так і народилася ще одна святиня в Криму.

 Є ще одна легенда. За нею, пастух місцевого князя, Михайло, блукаючи скелястими місцями, натрапив на чудо-образ в горах. Сталося це 15 серпня (за старим сттилем). Повідомив про це свого господаря, а той забажав привласнити ікону. Та скільки б не забирав її собі, ікона щоразу поверталася на своє місце (таке саме розповідають про багато інших ікон). Думав князь, думав, і надумав: треба для образу спорудити храм - і саме на обраному самим образом місці! А присвятити святиню вирішили на честь дня її знаходження - християнському святу Успення.

Є ще одна легенда, класична для Бахчисарая: начебто перший кримський хан Хаджи-Гірей, майбутній засновник династії, звернувся до богородиці по допомогу в боротьбі зі своїми суперниками - і в якості подяки поставив товсту свічку перед її іконою. Віск для гігантської свічку хан купив на гроші, отримані з продажу двох найкращих скакунів. Спадкоємці хана традицію ставити богородиці свічку підтримували...

Цікава легенда, та тільки жив Хаджи-Гірей в XV ст. Пізно трохи. Хоча й плюси в останнього переказу є: він може бути відображенням допомоги християн Таврії в боротьбі хана з ворогами. Адже штаб-квартира кримських ханів була тут, поруч - в фортеці Кирк-Ор (Чуфут-Кале), з протилежного боку ущелини.

15 серпня 1850 р. відбувається урочисте відкритття Успенського монастиря - повторне. В наступні кілька десятиліть тут вирубуються нові келії, облаштовуються старі, а також будуються три церкви. Скелі розписують образами святих. Кількістть ченців зросла до 30 чоловік, а храмів - до п'яти. Найдавнішим з них був власне Успенський, на половині висоти скелі. Ну, он на фото поруч видно. Ще були: церква св. Марка, теж печерна (1859), св. Костянтина і Олени (1857), на протилежному боці ущелини - храм Юра-Змієборця (1875). На нижній площадці при дорозі на Чуфут-Кале будують в 1896 р. храм Інокентія Іркутського.

Після громадянської війни (1922) монастир знову закрили, будівлі розібрали на каміння. Під час двох військових кампаній (Перша оборона Севастополя, 1854-1855, та Друга світова, квітень-травень 1944 р.) в келіях монастиря облаштували госпіталь.

В 1992 р. скит повернули церкві. Ремонтом роботи, які велися тут протягом кількох років, назвати важко: радше повна відбудова. Тепер там, де чорніли келії-печери, видно стіни з вікнами - будинки і будинки, історією від них і не пахне. А шкода.

За матеріалами книги "Печерні міста Криму" Сергія Харитонова.

В 2004 р. навколо монастиря кипіли пристрасті: Медждіс та голова райгоспадміністрації Бахчисараю Ільмі Умеров просять скит повернути 13 соток землі, яку планується передати під ринок поруч з монастирем. Зроуміло, що ченці на таке не погоджуються. Земля, додамо, монастирю по закону не належить. 24 березня того ж року близько ста активістів Меджліса вимагали повернути те, що ченцям не належить.

Крім того, співробітники історико-культурного заповідника в Бахчисараї виступали за виселення монахів з території, що належить заповіднику. Як я їх розумію! Архимандрит Сілуан віддавати не своє (а саме Успенський храм, дзвіницю, будинок намісника з 1850 р. та старий цвинтар) не збирається. Наглість московських попів - річ вже настільки звична, що стала хрестоматійною...