Фортеця туманів у Долині Привидів.

Чесно - не знаю, скільки часу прийдеться добиратися до Фуни пішому, а скільки - володарю звичайної автомашини. Я була там разом з Ігорем "Лазером" Скальським, а в нього, знаєте, джип. Тільки ця обставина спричинила моє знайомство з однією з небагатьох більш-менш збережених кримських фортець. Бо в жахливу спеку моторчик Блеки сідає і підзарядкам не підлягає. А спека в той день була ого-го яка!

Фуну рекламували активно і експресивно. Мовляв, туристьский об'єкт, "лицарі" тусуються, екскурсії проводять, і особливо часно - кінні. Треба їхати!
А де шукати? Розказую.

Шлях в Долину Привидів

Про саму Долину - окрема мова, поки що розберемося, де й куди звертати.
Все просто. За спиною лишилося море і Алушта, попереду - шлях на Сімферополь. Минаємо Нижню та Верхню Кутузовки, далі за атласом автошляхів - поворот праворуч у маленькому сільці зі звучним іменем Лаванда, але УВАГА! Сільце почнеться вже ПІСЛЯ першого звороту праворуч за Верхньою Кутузівкою. Почнеться - і відразу ж закінчиться. Їдемо далі до початку села Лучисте (Проміневе? :о)). Тут вже доведеться не пропустити зворот ліворуч. Буде він, якщо не помиляюся, другим від в'їзду в поселення. А щоб ну зовсім туристів не лякати такими описами, скажу, що біля потрібного перехрестя стоїть щит - вказівником: "Долина Привидів".
Неподалік - стоянка для машин та стійло для коників, але якщо у вас джип, можете не церемонитись і торувати шлях у гору на колесах. Тіки обережно - краєвиди навколо запаморочливі. Ах, ну так, про це - в іншому розділі.
І ще одне важливе доповнення. Готуйте гроші - вхід у розвалини платний. В червні 2005 року квиток коштував 2 гривні 50 копійок. Хочете екскурсію - платіть ще.

Замок туманів

Приблизно так перекладається з грецької назва укріплення. Як варіант - "Димна". Майже те саме. Раніше так називали і саму гору, а зараз - лише фортецю, або, як тут називають давні укріплення - ісар. Тюркське слово якраз і означає "замок", "укріплення".
Укріплення виникло в XIV столітті в пику приморському форпосту Алустон (перша згадка в літописах - під 1384 роком). Дивно - всього кілька кілометрів, а держави - різні. Алустоном володіли пихаті генуезці. Фуна належала "князівству Феодоро", була його найсхіднішим "відрогом", який забрався високо в гори, звідки чудово видно було і море, і дороги, і Алустон. І фортеця Фуна, і село поблизу замкових стін, і некрополь для місцевих жителів та охоронців території тулилися до джерела біля давнього обвалу Дімерджі. І це зрозуміло - в горах проблема водопостачання, і так непроста в цьому регіоні, ставала ще гострішою.
Фортеця була невелика: 109 метрів з півдня на північ, а ширина вдвічі менша - 57 метрів. З заходу дев'ятиметрові муровані стіни захищала сама Природа: навряд чи хтось би осмілився штурмувати Фуну з боку Дімерджі. Особливо пожвавлювався будівничий процес перед війнами з генуезцями: певно, не зависла б свого часу над Фуною хмара можливого збройного конфлікту, в'їздну башту б у фортеці так би й не побудували.
Та не завжди Фуна та Алустон ворогували. Коли на край сунула темна ворожа хмара східних "гостей", обидва ісари об'єднували свої зусилля і обороняли Крим як могли. Сигнал тривоги - кілька вогнищ - давали, як правило, з Фуни: зверху далеко видно. Попереджені жителі Алустона відразу ж починали готуватися до зустрічі з піратами. Такий ось симбіоз: генуезці особливо не забиралися в гори, жителі Фуни не будували кораблів. Все одно до моря далеченько.
Звичайно, фортеця витримувала напади та облоги. Під час чергової війни в першій половині XV століття форпост значно пошкодили, але невдовзі відбудували. Турецьке військо підкорило собі Кримський півострів і не стало церемонитися з Фуною. Замок зруйнували у 1475р.
Залишилося від фортеці небагато. Периметр стін простежити неважко, але їх висота лише подекуди перевищує метр. Найкраще збереглися руїни храму Федора Стратілата (1459). Маємо частину стіни та незрозумілі колони. Що цікаво, на фотографіях, зроблених архітектором О.Бертьє-Делагардом в 1889р. двоповерховий суворої архітектури храм стоїть цілий. На фото П.Двойченко (1911) можна роздивитися, як виглядала церква зсередини. Вже тоді вона була руїною.
Придивіться до ніші в стіни поблизу головного входу до форпосту. Знаєте, що це? Ніколи не здогадаєтесь! Це - туалет. Ось так! До речі, турбота про гігієну свідчить на користь жителям Фуни. Але повернімося до розвалин храму.
Історія храму непроста. Невдовзі після побудови (1475) церкву зруйнували османи. В наступному столітті святиню відновили. Діяв храм до 1778р.

Ну і бувальщина на десерт.

Не лише спільний ворог об'єднував Фуну та Алустон. Іноді таким "степлером" були й гарні події.
Якось над Фуною піднявся дим десятка вогнищ. Таким чином ісар дав знати світу: спадковий княжич Феодори Олександр одружувався на дочці валаського господаря. Звали наречену Софт.
Щедрість княжича не знала меж: з приводу свята він розіслав амфори з вином в усі ісари берега. На честь весілля і в тих гарнізонах запалили десяток вогнищ - а ще відправили у Фуну свої дари. Певно, з моря тоді берег Криму виглядав величезною палаючою змією. Навіть в столиці князівства Феодоро, місті Доросі, підіймали келихи на честь молодих - хоча троном підступно заволодів дядько княжича.
Та не правильно розшифрували ці вогняні знаки татари, вирішили: бути війні. На щастя, і їм пояснили причину загального свята. А друг Олександра, Георгій, запалив дял молодят на мисі Палат-гори вогняний хрест, який сповіщав пропливаючим кораблям про гарну пару та щасливе весілля.